«КОНСЕРВАТИВНИЙ АРИСТОКРАТИЗМ» ЛЮДМИЛИ СЕМИКІНОЇ

Розмова Людмили Семикіної та мистецтвознавця Анатолія Шевчука
П’ятдесят років Україна не бачила живопису Людмили Семикіної, що був у підпіллі, засекречений. Виставка мисткині, що пройшла вереснем 2010 року в залах Національної спілки художників України, – це шана творчому доробку, що так довго чекав свого часу-долі. Пропонуємо читачам в ексклюзиві розмову Людмили Семикіної та мистецтвознавця Анатолія Шевчука.
Анатолій Шевчук: Пані Людмило, скажу відверто: коли їхав із Житомира, щоб узяти у Вас інтерв’ю з приводу відкриття Вашої виставки «Живопис і строї Людмили Семикіної», то хвилювався... Пролетіло 14 років від того часу, коли відбувалася Ваша друга виставка-звіт в Українському домі. Як ці роки, у період чотирнадцятирічного мовчання у виставковій діяльності, заклечували Вашу творчу долю?
Людмила Семикіна: Мій пріоритет у текстильній пластиці дав можливість довгий час перебувати в царині національних смаків розробки одягу в народному стилі. Це така потужна сила, яку просто не можна залишати. Адже кожна річ вимагала експерименту й досконалости.