АНАТОМІЧНЕ РОЗП'ЯТТЯ

Збіґнєв Міколейко, філософ, історик релігії та ідеї, есеїст, Варшава
По суті, ми мало знаємо про релігійні переживання тієї особливої неспокійної епохи, коли вже наближається до схилку, хоч іще не занепадає вісімнадцятивічне Царство Розуму, і насувається означений спочатку сентименталізмом, а пізніше вже гостротою або також радикальністю почуттів час романтичного пориву. Здається, що раціоналізм, деїзм, вільнодумство «зробили своє», і від старої віри Заходу – там, де вона втрималася, – зосталася тільки, якщо придивитись до щоденности, нудна, ялова набожність і звичаєвий формалізм практик, вільний од глибоких переживань. А слово отримали, надто ж у разі мистецьких та інтелектуальних еліт, форми нецерковної, дуже індивідуалістичної і загалом єретичної віри. Віри, часом похмурої та провокаційної, що експонує жахливість сущого та всіх проявів sacrum, – так відбувається у сатанинському «Монахові» Льюїса, у пізніх, «чорних» картинах Ґойї, у полотнах і рисунках Фюслі, на яких рояться брутальні нічні примари, а жах і тваринний еротизм, насилля і смерть наче захоплюють увесь простір існування.