ПОВОРОТНА МИТЬ

Андрій Гуренко, художник, мистецтвознавець
Світ, збудований людиною, ще ніколи не був таким галасливим та щільним, як зараз. Ідеться навіть не про рівень і кількість звукових коливань, щопороджені різними видами людської діяльности. Більшість інформації ззовні ми отримуємо завдяки зору. Наш час радикально і наскрізь візуалізований. Але що саме потрапляє в лінзу ока і крізь нервові закінчення мільярдами імпульсів крокує в нашу свідомість? Щодня нас атакує німий візуальний торнадо з вивісок, біґбордів, рекламних постерів і вказівників. Застигла музика архітектури губить свою мелодію й часову тяглість в адреналіновому біті зображень, щоне перетворюються на образ. Тиражоване море подоб не виявляє диво людської присутности, споріднености зтаємницею буття. Воно наповнене «іміджами » – спеціально сконструйованими засобами для стимуляції споживання.

Книга 24 №3 2011

ДИВОСВІТ ВАСИЛЯ КОПАЙГОРЕНКА

Юлія Полтавська, мистецтвознавець
Майстер ходить Десь – між живою натурою та мітом, між реаліями й відмовою від них, між цнотою та еротикою Ми майже щодня зустрічаємося з різноманітними мітами – алегоричними, символічними, історичними, а останнім часом найпоширенішими стають прагматичні та політичні. Серед цього розмаїття відомий український художник Василь Копайгоренко, яскрава творча манера якого вже давно знана і пошанована не лише в Україні, а й далеко за її межами, винайшов засіб розірвати сірість повсякденности, відкривши глядачеві справжні й вічні вартості людського буття, гармонію людини і природи.
Наприкінці 80-х років, доконечно відкинувшись реалістичного чи то ілюзорного живопису, мистець створив власний, лише йому притаманний, стиль, що дозволив утілювати будь-які творчі наміри. 

Книга 24 №3 2011

РЕГІСТРИ КОДУ ХУДОЖНЬОГО БАЧЕННЯ СЕРГІЯ САВЧЕНКА

Тетяна Басанець, доктор мистецтвознавства
 Багато років тому мій учитель, вічна йому пам’ять, професор Петербурзької академії (тоді ще інституту) О.М.Савінов, відчувши моє таємне тяжіння до нефігуративних форм живопису (тоді про це говорили пошепки), завважив: «...Аби створити грамотну абстракцію – не красиву, а саме грамотну, треба бути художником, який іде на крок попереду того, що відомо мистецькому світу. Таким був ваш український аванґард на чолі з диваком Малевичем і, звісно, Кандинський. Вони не розуміли, що йдуть попереду, тому й називали своє мистецтво «сучасним».
При аналізі абстрактної творчости одеситів сьогодні словамого наставника здаються істиною, бо художників, що роблять «сучасне», багато, а грамотну абстракцію – одиниці. 

Книга 24 №3 2011

«ОСТРОВИ» ПЕТРА БЕВЗИ

Сергій Кримський, доктор філософських наук
...У житті людини бувають переломні драматичні моменти, коли Бог посилає до неї шестикрилого серафима – найфантастичнішу істоту, крила якої вкриті безліччю очей. Він має місію – забрати життя або подарувати людині «додаткові очі». Такі «очі» одержує, либонь, будь-який талант. Але в художника цей дар набуває особливої виразности, серафимічного бачення. І, мабуть, саме завдяки йому в Петра Бевзи народжуються полотна, котрі крізь пласти очевидности ведуть глядача до благодатного буття, символічного мікрокосму, що відкривається лише для «серафимічного зору».

Книга 23 №2 2011

ВИСЛІДИ СТОМЛЕНОСТЕЙ

Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець
Очі, примружені за скельцями окулярів; частокіл нестрижено-густих козацьких вусів. Голос водночас насмішкуватий і ввічливо-уривчастий. Розкриваючись, приховує. Затаївшись – сподівається. Ґрати без стін варті білої риски на мапі Великої Жовтої території. Хто шукає «Індію Духа», а хто – «внутрішню Монголію».
Знайомтесь – Валерій Шкарупа. Кавалер медалі Анвара Садата – і знаний штукар-кераміст. Невиправний читальник (якось виписав на рік 15 мистецьких журналів) – і номад-спритник, що не пропустить жодної помітної виставки в Московії чи Курляндії. Нишпорка музейник фондів – і просто мрійник. Упасти в траву, потрапити в Британську енциклопедію, – що первинніше? Талан натхненного цвіркуна-оповідача не скасовує талану головного. Мистецького, малярського.

Книга 23 №2 2011

ДЗВІН НАД ВОДОСПАДОМ

Вікторія Шупікова, культуролог
Петро Пуга (народився 1954 року в місті Мукачеве Закарпатської области) – представник молодшого покоління потужної мистецької школи, заснованої Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм. Саме цю Високу школу (на той час – Ужгородське училище вжиткового мистецтва) художник закінчив 1974-го. Йому поталанило навчатися у Великих майстрів: Павло Балла, Шандор Петкі, Едіта Медвецька. Це – творці закарпатської школи живопису, котрі звільнилися від впливу угорського та чеського мистецтва і випрацювали свій напрямок на ґрунті духовної та матеріальної культури рідного краю.
«Натуру не потрібно копіювати, зображення має бути осмисленим», – часто зауважував своїм вихованцям Павло Балла. У прагненні зрозуміти осмислену натуру Петра Пуги помічаєш, як домінантні образи мистця вкладаються в систему координат філософії Сергія Кримського, зокрема, в його розуміння символіко- тематичного ряду М.Хайдеґґера «Дім – Поле – Храм».

Книга 23 №2 2011

СЕМІОТИКА МАЛЯРСТВА АНАТОЛІЯ ФУРЛЕТА

Володимир Личковах, доктор філософських наук, професор, куратор Музею сучасного мистецтва «Пласт-Арт», м.Чернігів
У малярстві Анатолія Фурлета, як і у філософії Григорія Сковороди, світ видимий і невидимий, макрокосм Бога-Природи і мікрокосм людини «внутрішньої» єднає світ символів, – така собі образна «Біблія» знаків. І якщо еніоестетичний аналіз космічного, астрального плану творчости мистця починається з його проґрамної картини «Реставрація», то семіотичне (знаково-символічне) дослідження дивовижно-мерехтливих образів Фурлета концептуально спирається на його ж картину «Мандрівний філософ» із присвятою Сковороді. Як і інші роботи художника, цей символічний образ сприймається як своєрідний ребус, що потребує семіотичного тлумачення.

Книга 25 №4 2011

СТЕЖКАМИ СПОГЛЯДАННЯ

Андрій Гуренко, художник, мистецтвознавець
Упродовж життя людське тіло періодично замінює атоми, з яких складається, на інші. Ми позичаємо частинки навколишніх речей та істот, натомість віддаємо власні. Це диво відбувається постійно й невідчутно, але ми залишаємося собою. Можливо, це ілюстрація єдности всього буття, і чим вишуканіша, тим непомітніша. Невідомий «ілюстратор» під виглядом цього процесу залишив нам взірець смаку та бездоганно виконаного задуму.
Маючи за зразок деперсоналізованого вчителя природу,за законом подібности, Олексій Литвиненко вочевидь тяжіє до відтворення гармонії існування, яку він відчуває дуже гостро. Живописна система мистця перебуває в стані трансформації, залишаючись водночас характерно-індивідуальною.

Книга 25 №4 2011

ПОЛТАВСЬКА ВЕРВИЦЯ ПАРСУН

Володимир Данилейко, історик мистецтва
Сергій Гнойовий – художник потужного мистецького хисту й зануреної у многовимірності українського змісту життя палітри.
Його малярське письмо всуціль образно-творче, переживальне, пастозне, смислове, воно й традиційно-розписове, й новаторськи-узагальнене, реалістично-метафоричне й символізоване до етнічних тафілософських понять. Його картини по смисловому людиновідчому втіленню і розмашисто-формальному та щей «ударному» по згущеннях кольорів наповненні залишаються невідворотними зоровими пам’ятками у сприйняттях й уявленнях кожного, хто вразився їхніми художницькими сентенціями. Такі зліпки пам’яті іноді бувають від раптової грози на небі чи від спалаху пожежі, котра дзвонами кличе співчутливих.

Книга 25 №4 2011

Я ОДИН. РАХУЮ ЗІРКИ. МІЛЬЙОН ОДНА...

Cергій Гнойовий, мистець
Живу в селі. 1996 року кинув Полтаву, бо там живе багато людей. Купив собі хатинкуу звичайному селі за 500 гривень – долівка, піч. Село моє називається Дем’янівка – його козак Дем’ян засував, а в нього були ще три наймані робітники. І от потихеньку село росло, росло… А коли я вже перебирався, там було 5 чи 6 корів і 15 хат. Зараз люди вимерли, корів нема, нічого нема – тільки я один остався і 15 хат у моєму розпорядженні. Кожного дня прокидаюся й обходжу – там шиферини не стало, там дошки пропали, там ще щось… Ну, така робота – життя є життя. Буває, яка машина приїде – палатку поставить, шашлики…
Я так собі думаю: живу в центрі всесвіту, чомусь не в Києві і не в Парижі, в мене своє коло.

Книга 25 №4 2011