ПОЛІТ НАД НІЗВІДКИ-НІДЕ-НІКУДИ

РОЗМОВА З ОЛЕКСІЄМ МАЛИХ
Алла Маричевська: Хотілось, аби Ви поміркували про форму і зміст у мистецтві…
Олексій Малих: Форма – це мова. В мене передують враження, а потім шукаю мову. Зрозуміло, що впливає досвід, пам’ять, але щоразу хочеться говорити іншою мовою, бо небо у Ґватемалі зовсім не таке, як у Німеччині чи Іспанії. Щоразу хочеться співати мовою, якою співають птахи в тих землях. І тому я спеціально її не шукаю. Усе стається мимоволі, саме по собі.
Увесь час експериментую. Коли знайшов якусь форму, то не хочу зациклюватися на цьому, навіть якщо виходить доволі успішно. Як тільки стає нудно – закінчується мистецтво. Я не сиджу, наче алхімік у лабораторії, не вибудовую спеціально конструкції, не передивляюсь альбоми, шукаючи натхнення чи ідеї. Шукаю враження. За ними – бажання, потреба… 

Кн. 34-35 №1-2 2014

«ТОПОЛІ. ОНТОЛОГІЧНА ВЕРТИКАЛЬ»

Ґалерея «АВС-арт»
Майдан, Небесна сотня вернули посутність не тільки певних слів: Батьківщина, народ, честь, гідність, – а й різко повернули до мистецтва, що твориться на віки, а не «тут і зараз». Тому творчість Петра Гончара обсервуємо через призму первинної конотації терміну «наїв» – із латини «природний», «рідний». Як пояснює сам автор: «Я з тих, хто малює без попередньої естетично-філософської концепції. Малюю від серця, а вже потім аналізую, в яку систему вписуюсь. Уміння малювати самозакоханим еґо, кон’юнктурою «державного мистецтва» – це було би так легко. Все життя бігав від цього вміння – й добіг… до граничного мінімалізму».
Безпосередня, майже дитяча, лінія. Поєднання барв, у принципі, холодних – ідея його, йому притаманна і з ним ідентифікована. Аскетична фраґментарна композиція. Все задля того, аби твір «був не схемою життя, а його виявом».
Вічна таємниця буття невловимими цятами духовної системи координат проступає в художніх образах-персонажах. Небо, таке люблене мистцем і значене високою лінією горизонту.

Кн. 34-35 №1-2 2014

МЕРЕЖАНІ ДНІ ЛЮДМИЛИ ЗАДОРОЖНОЇ

Вікторія Кудрявцева, культуролог
Тягнеться дим від «Батьківської хати» аж до самого неба…
Про міцний зв’язок Людмили Задорожної з нашим довкіллям, який подарувало їй рідне село Скибинці, що на Вінниччині, написано багато. Та крім гострого бачення земної краси художниця наділена жагучим стремлінням до пізнання духовної гармонії. Й хоч би як довго філософська антропологія не намагалася пояснити природу любови, а такі мистці, як пані Людмила, не лише повніше осягають дивовижний дар Божий, але й передають це знання людям через свою творчість.
При всій своїй м’якості характеру й толерантності у спілкуванні з людьми Людмила Задорожна надзвичайно вимоглива до себе як професіонала. Дуже довго вмовляв її чоловік віднести роботи, запропонувати комісії для колективних виставок. І вона була щиро подивована, що їх прийняли.

Кн. 34-35 №1-2 2014

«ЧОТИРИ Я»

Ґалерея «АВС-арт»
2010-го року ґалерея «АВС-арт» започаткувала проєкт «Мистецький шлях у спадок», котрий пропонує шанувальникам образотворення «доторкнутися до таїни народження мистецьких родин, спробувати дослідити через зріз особистої творчости контекст, на тлі якого плекаються творчі династії» (А.Хуторянин, мистецтвознавець). У його рамках уже відбулися виставки львів’ян Романишиних, киян Журавлів, кіровоградських художників Надєждіних.Поступ проєкту продовжує виставка мистецької родини Ясенєвих «Чотири Я».
Чотири творчі Я – чотири мистецькі особистості: Олег, Альона, Ярослав, Єлизавета. Разом – Ясенєви. Родина художників, де пліч-о-пліч із батьком шляхом образотворчости йдуть діти.
Голова художнього «клану» – Олег Ясенєв – має вагомий живописний доробок, напрацьований не за один десяток років. Його почерк – давно впізнаваний, а ім’я – відоме в мистецькому світі.

Кн. 34-35 №1-2 2014

СИМФОНІЯ ДЕРЕВА

Ґалерея «АВС-арт»
У давнину люди вірили, що дерева наділені великою мудрістю, й той, хто тонко відчуває душу дерева, може багато чого в нього навчитися. Роман Опалинський – саме з таких людей. Його вишукані олійні композиції, котрі наче проростають із дерев’яної дошки, розпросторюються у світ-сад, де все – в гармонійному співбутті: й дім, і шлях до виднокола, дозрілі яблука та перші зелені паростки, птахи, янголи й люди, церквиці й благодатне небо, тонкі вібраціїпростору й мажорний лад музичної симфонії.

Володимир Гусар, колекціонер
Мистецтво Романа Опалинського – не просто пейзажі, натюрморти, жанрові сцени. Це цілі романи, саґи буття. Це художнє осмислення життя людини та її моральні пошуки. Разом із героями творів майстра переживаємо першузакоханість, трепетні побачення, ревнощі, самотність.

Кн. 34-35 №1-2 2014

«ШЕВЧЕНКІВ ТРАВЕНЬ»

Ґалерея «АВС-арт»
22 травня 1861 року Тарас Шевченко назавжди повернувся в Україну. Повернувся з Петербурга, аби оселитися на Чернечій горі в Каневі, звідки видно весь понаддніпрянський обшир. Повернувся, аби кожен міг прийти до нього – на безсловесну розмову, на мовчання, на думки, на уклін… «Не поет – бо це ж до болю мало,/Не трибун – бо це лиш рупор мас,/І вже менш за все – «Кобзар Тарас»/ Він, ким зайнялось і запалало», – так писав свого часу про нього Євген Маланюк. Тож хто він для нас зараз, Шевченко, визначну річницю котрого відзначає не лише Україна, а й світ? Кріпак, інтеліґент, краянин, вигнанець. Письменник, художник, громадський і політичний діяч, етнограф. Мислитель, пророк, будитель, апостол. Образ, світоч, феномен, ґеній, міт. Зрештою, замало лише самих означень. Тому знову й знову повертаємося й, певне, будемо повертатися до таїни постаті-символа, глибина котрої до кінця не збагнена.

Кн. 34-35 №1-2 2014