МАНДРИ ЧАСОМ – СВІТАМИ І МРІЯМИ

Мирослава Крат
Мандрівник ішов світом, обравши за товариство фарби з пензлями, й замальовував шлях, що починався в сонячних південних степах, вів далі на Північ – до Київського моря, на Захід – на Кайманові острови, на Схід – в Індію й Китай.
Мандрівник повертався додому і вдивлявся у вікно, перебираючи спогади, намріюючи сніг й інспіративні сутінки, конструюючи ламані коридори, арки виходів у трансцендентне. Роззирався по майстерні: притлумлене світло змінювало сутність речей й інтер’ єрів – комоди та книжкові полиці вели мовчазний діалог зі старим годинником і чайним сервізом, крісло пишалося своєю самодостатністю, із тиші проступав ефемерний дівочий абрис…
Мандрівник – це художник Олег Ясенєв.…
«Композиція з кавуном» з’явилася далекого 1993- го.

Кн. 30-31 №1-2 2013

МИСТЕЦЬКИЙ ШЛЯХ У СПАДОК

Андрій Хуторянин, мистецтвознавець
В експозиції було представлено твори народного художника України Михайла Володимировича Надєждіна та його дітей – сина Андрія й доньки Оксани. Перше враження від виставки: вони такі різні, друге: дивно, вони ж такі схожі. Ця схожість, як і відмінність, – як фізичний закон боротьби та єдности протилежностей.
Михайло Надєждін – емоційний, пристрасний, експресивний. Його полотна – неначе спілі яблука, налиті соковитою енерґією природи, що проявляє себе в насиченості кольору, різких противагах теплого й холодного, темного й світлого. Наріжні філософські теми в композиціях «Стандартизація», «Курка чи яйце» й прості натюрмортні або пейзажні мотиви, як-то «Натюрморт із косівським глечиком», «Пейзаж із козами. Розумівка», промовляють до нас однією мовою, переконливою мовою живопису.

Кн. 30-31 №1-2 2013

НІНА ДЕНИСОВА: «ГОЛОВНЕ ДЛЯ ХУДОЖНИКА – МОВИТИ»

Алла Маричевська: Ваші картини, тут, у ґалереї, налаштовують на ностальґійно-елеґійний тон розмови. Тож яку проєкцію на творчість дало дитинство, тим паче яке минуло не в одному місці? Ніна Денисова: Дитячі роки таку глибину досвіду дають, яку інфантильна, скажемо так, освіченість дати не в змозі. Розум, ерудиція – в пошані, але це – ніщо. Бо важить серцевинка, суть. У житті ти йдеш по линві. А рівновагу дає саме стрижень, який сформувало дитинство. Мені дуже важко пояснити маленьким дітям, що таке просто. Просто – це дуже складно. Життя не просто так дарується, а задля чогось, навіщось.
А дитинство моє пов’язане з найріднішим селом Тулинці. Пам’ятаю, ми довгий час переїжджали. Де ми тільки не були – не переказати все! І в Китаї, і в Сибіру, і на Уралі, і в Дніпропетровську. Думала: як це так, що в мене ностальґії немає. А коли в Тулинцях знесли бабусину хату, щоб нову зводити, такий мене жаль узяв – і я на той момент зрозуміла, де моє серце...

Кн. 30-31 №1-2 2013

«БІЛИЙ ВІТЕР» ІЗ ФАНТАЗІЙНИХ СВІТІВ ОКСАНИ ЯДЧУК-МАЧИНСЬКОЇ

Вікторія Кудрявцева, культуролог
Стрімкий вітер, що приносив колись весну до кімнати Лесі Українки: «Полинув вітер, і в тісній хатині/Він про весняну волю заспівав», – і зараз ширяє вуличками Луцька та вдихає талант у душі людей. Недарма в українській космології вітер вважався духом божим, що входив у нерухоме тіло й зароджував у ньому життя. Така невловима й незрима природа повітряної стихії матеріалізується й на полотнах Оксани Ядчук-Мачинської в образі «Білого вітру».
Оксана тяжіє до модерну, її мистецька душа резонує в такт із творами Клімта й Модільяні й – ґенерує щось своє у межах власних полотен. Накладає свій відбиток атмосфера місць, де минало дитинство, тому в багатьох роботах виринають куполи Успенського собору («Спогад дитинства», 1997; «Княжна», 2012). Для художниці ця святиня у Володимирі-Волинському залишається енерґетичним центром, де вона черпає сили для творчости.

Кн. 30-31 №1-2 2013