ЗОЛОТІ ВОРОТА

Анатоль Лупиніс
Асфальт в жагучих обіймах сонця
важко дихає, вгинається під ногами.
Дерева з обтятими віттями –
каліки дерева. Квіти, закуті в бетон,
позбавлені пахощів квіти.
Люди, уярмлені Молохом,
Загнані в щільники люди.
Золоті Ворота шляху,
обтятому з обох боків.
Заґратовані Золоті Ворота
на шляху, що веде в нікуди.
Увійдеш з одного боку –
вийдеш в нікуди, Увійдеш з другого боку –
вийдеш в нікуди.

Книга 8 2007

ПОНОВИМО!

Олександер Сопронюк
Анатоль Лупиніс – Лєґенда. Чесна авантюра. Задавнена, що вийшла на Кін, Вільна Україна. Владімірскій централ – на цілих десять років – там підняв повстання – і зостався без дужих ніг!.. Дніпропетровська «псіхушка»… Усього не переказати… Чечня… Початки Вільної України… Карцери… «Одіночки»… Проте… Наразі нам ходитиме про поезію… Перед Вами Анатоль Лупиніс – поет. Од серця. Божий. Без «pops-и». На свої 70 літ. У 21-й день липня. Там, на могилу, лягли квіти… Хто пам’ятав – прийшов… …Є і були очі. Зосталися відносини. І життя… І те, що не купується – і не продається. На тому й станемо, – Анатолієві Івановичу… На ювілей.

Книга 8 2007

ОЖИЛО-ВОСКРЕСЛИЙ ВУЛКАН У САМОМУ СОБІ

Михайло Саченко

***
І мати в ночвах ніч виносять
Разом із сорочками з мильною
сльозою
І курка півня спати просить
Й відро на сон вмивається
водою
І в глечику сметана тане
А батько борщ з цибулею і хлібом
Оглянеться назад – і ложка впала
І впав шматочок хліба з сіллю...
То мати увійшла...
І сіла поруч...
І ложка з ложкою – в одну тарілку
А син Михайло оре в полі
І з другим братом п’є горілку
По яблуку – і нова борозна
Бо завтра вранці будуть сіять
Сьогодні ж орють допізна
І спочивають як уміють
А вже до хати – на плечах ясних
Пахучий плуг нестимуть
І йтиме поле біля них
А тихі коні ззаду йтимуть

Книга 9 2007

ПОЕТИЧНИЙ ПРОСТІР

Надія Кир'ян, художник

Моєму дядькові, миргородському художнику Г.Ксьонзу
Був дядько земний, не вірив в дива,
Не міг ні чути, ні говорити,
Він ходив по селах і малював –
І то був єдиний зв’язок зі світом.
Дядько просто й немудро жив,
Ходив у старій сорочині потертій,
Та над усе у житті дорожив
Фарбами і мольбертом.
Легко ішов по дорозі крутій,
Не боявся ні сонця, ні зливи.
Дядька впізнавали сільські півні
І на його честь кукурікали галасливо.
Він малював криницю без дна,
Жінок із відрами, що її обступали…
І прикипали фарби до полотна,
Як дядько до життя, прикипали.
І небо прибігало під самі стріхи,
Зацвітало коровами і будяками.
Дивувались сусіди, забувши про лихо,
І милувались дядьковими руками.
А він простував через села, рідні й чужі,
Не минаючи на шляху ні одного.
А потім тихо заснув, дійшовши межі,
А фарби і пензлі притулились до нього.

Книга 11 2008

ТВОРЧА СПАДЩИНА КОСТЯНТИНА ШИШКА

Зоя Навроцька, мистецтвознавець
Творча спадщина Костянтина Шишка надзвичайно розмаїта. Інтелектуал-літературознавець, філолог, історик, поет, перекладач, він був носієм неокласичних традицій, справжнім універсалом-гуманітарієм. Опісля сумнозвісних подій 1964-го року із тавром «український буржуазний націоналіст» мистець опинився на узбіччі офіційної культури. Відтак приречений на цілковиту самотність у царині літератури, він завжди мав розуміння з-поміж художників, а емоційну розраду – в образотворчому мистецтві.
Олівець, пензель, фарби стали першими засобами самовираження мистця. У кожному творі – чи це юнацькі начерки пером, зворушлива прозорість акварелі або лінорит, виконаний впевненою рукою зрілої людини, – передано загострено-індивідуальне чуття часу, його дух, буттєтривання, ритм. Музика ліній іноді заворожує неквапливим медитативним плином. 

Книга 12 №3 2008

КОСТЯНТИН ШИШКО

СОНАТА БАРВ
А хмар червові краби
клешнями кривавими
перетинають променів
солому золоту...»
К.Ш.

Гайда по глеястих,
палевих,
охристих,
зслизнувши поглядом
із землистих,
щоб одцуратися
пухнасто попелястих.
І коли вже братися
за барвистість,
перегорнімо
сторінки січня
сніжисто чисті

Книга 12 №3 2008

ЧИСТОТА: «ЧОРНИМ НЕБОМ ВЕРТАВСЯ ДОДОМУ ГОСПОДЬ…»

Олександр Сопронюк, поет, есеїст
Знаєш, старий, поезія – то найреальніша річ у цьому тлінному житті», – якось сказав мені Василь Герасим’юк. Живий літературний класик, що вже позбирав – і то цілком заслужено – всі, мислимі й немислимі, поетичні премії…
13 вересня 2008 року Житомир значив День міста – 1124 річницю од часу заснування. Під цю високу подію покладено – аж на увесь Тетерів! – ціле море різноманітних акцій. Із-поміж них – Перший обласний літературний конкурс молодих поетів «Клекотень осені-2008» імені Юрка Ґудзя, вельми різнобічного літератора, що траґічно, маючи сорок і п’ять літ, покинув сей світ. Доля подарувала мені неперейдену радість головувати в журі, чути незамулені юнацькі голоси, водночас принагідно чітко відчуваючи й висновуючи: цій стражденній, одначе неполаманій-невгнутій Україні – ЖИТИ. 

Книга 13 №4 2008

ДУХОВНІ СКАРБИ З МАМИНОЇ СКРИНІ

Василь Бик, мистець
Наша зустріч відбулася через декілька десятків років по тому, як ми роз’їхались із батьківщини у світлоносне свято Воскресіння Христового на поминальних днях у нашому рідному селі Липлянщина. Однокласник моєї старшої сестри, мій тезко Василь після довголітнього випробовування своїх вмінь та навиків у численних царинах людського чину в зрілому віці взявся за перо. Василь Ярмолюк (псевдонім Яр) мешкає зараз у Житомирі. Його творчість на літературній ниві привела до Спілки письменників України в 2005 році. В літературному доробку – поетичні твори та новели з неповторним поліським світобаченням та образним висловом, неначе застиглі валуни тисячоліть на межі добра і зла.
Наше рідне село, що розкошувало в липовому цвіті з пам’ятних часів, зараз на межі вимирання. Чорнобиль та комунорежим прискорили цей процес.

Книга 23 №2 2011

«ПІД НЕБЕСНЕ КОРОМИСЛО ПЛЕЧІ ПІДСТАВЛЯЄ МОЯ ЛЮБОВ»

Ярослав Павуляк
З чужини до отчого порога
Голову обмотує дорога.

...Польова дорого, поміж липи,
Від Дунаю – до гнучкої Стрипи,

Ворухнися деколи наліво,
Щоб мене ще ліпше заболіло.

Щоб не заболіло до відчаю –
Дай напитись липового чаю.

Книга 25 №4 2011

«ТИШУ БОГА НА СЛОВА ПОКЛАСТИ»

Валерій Ілля
КОБЗАР
сльоза породжує шаблю
по той бік ганьби ледачої крови
де сліпа криниця обмиває лице народу
щоби темрява напилася з бандури
ще перед дотиком руки до попелу пісень
солодким гудінням корогов у вітрі крови

1977
Книга 22 №1 2011