«ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА, ЩО НІҐДЕ ПРОЖИТИ…»

Олександр Сопронюк, головний редактор газети «Слово» 
Голод – не тітка й далеко не свій брат. Так свого часу говорили, царство їм небесне, мої бабуся. Вони оджили на цьому світі своїх вісімдесят і штири годи. Штивно. По честі. Висока каста, новітня українська шляхта, – забрализ собою в могилу щось утаємничене, певну незбагненну бла- гочестиву тяму, котру я зі своєю університетською освітою, Шпенґлеровими екзерсисами, штудійованими до решти томами Фромма, Сартра, Камю й Шопенгауера, філософією та світобаченням Донцова і досі не можу збагнути.
Пам’ятається, літньої пори ми сиділи в нашому прихатньому вечоровому саду. Мирно кипіла на вогні малинова варення, під її соковиту пару згадувалася нам родина наша – коренева й давня, чорні траґедійні дні; я час по час делікатно дошкуляв їм за той гектар землі, котрий вони ще тримали на своїх плечах, – жито, ячмінь, пшениця, картопля, конюшина, сила-силенна на всі смаки городини. 

Кн. 32-33 №3-4 2013