АРТИСТИЗМ ТА ІДЕОЛОГІЧНА ЗААНГАЖОВАНІСТЬ

Іван Фізер (США)
Проблема мистецької свободи – складна річ вже хоч би тому, що і свобода, і мистецтво не вкладаються в рамки якогось загальноприйнятого окреслення чи інтерпретації. На тему Ііbегtas роеtіка написано цілі бібліотеки патетичних трактатів, палких апологій, емоційно витриманих академічних студій, і Бог зна ще чого, але широкої погоджености так і немає. Є зате десятки концепцій, які побожно культивуються закритими групами різноманітних мистецьких напрямків.
Мені здається, що творчу свободу треба розглядати в кількох аспектах, і то абстрагуючи від цілого ряду інших «свобід». Одним із таких аспектів, з якого мистецька свобода піддається цікавому насвітленню, є аспект психологічний. Отже: що таке мистецька свобода психологічно? Наскільки мені відомо, найцікавіше і найпереконливіше підійшов до цього питання англійський естетик Роджер Фрей в своїй широко відомій праці «Vision and Design» (1920). Він твердив, що кожна людина, а творча індивідуальність зокрема, психологічно живе в двох окремих сферах самоутвердження: а) у сфері реального життя і б) у сфері уяви.

Книга 01 1995

«ЛАВР І УЗИМКУ ЗЕЛЕНИЙ»

ДО ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ФОРМИ В УКРАЇНСЬКІЙ ОБРАЗОТВОРЧОСТІ

Марина Протас, мистецький критик
«Лавр і узимку зелений. Так мудрі і в іграшках розумні, і в неправді істинні. Істина гострому їх зору не бовваніла здалека так, як підлим розумам, з’являлася ясно, ніби в дзеркалі, і вони, живо бачачи живий її образ, уподібнювали її різним тлінним фігурам». Григорій Сковорода («Басні харківськія.»)
Життя кожного народу – лише краплина в океані буття людського, а воно – тільки мить у Великому Коловороті Абсолютного, що пізнає самого себе, відображаючись у хисткому дзеркалі матеріальних ілюзій, – саме так уявляли собі загальну закономірність буття славетні українські філософи: І.Богомодлевський, Я.Лятос, К.Транквіліон Ставровецький, Г.Смотрицький, В.Каліграф і багато інших. Для них, а тепер і для нас, нащадків, що заново відкрили їх, життя українського народу, як однієї з краплин у цьому нескінченному потоці, має зовнішню проявлену форму власної історії та внутрішню невиявлену форму архетипальних витоків. 

Книга 02 1996

«Я ПОСТІЙНО ЗГАДУЮ ЦЮ ПРЕМІЮ...ТОЙ КАНІВ: ЗИМНО, ХОЛОДНО…»

Кость Лавро, головний художник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 
лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2010 року

Олександр Сопронюк, поет, головний редактор газети «Слово»
Олександр Сопронюк: Найперше хочу привітати тебе з заслуженою і – що найголовніше! – з прижиттєвою відзнакою. Бо у нас зазвичай як робиться: треба одійти у кращі засвіти – тільки тоді тебе визнають-пошанують, ба більше: стануть голосити – «кого ми втратили». Як на мене, треба давати людині все за життя, поцінувати талант, дати певні пільги, умови, аби достойно і плідно працювала і далі здобувалась на світлі високі вершини творчої царини. Отож, вітаю тебе.
Кость Лавро: Дякую.

Книга 19 №2 2010

ПАЛІМПСЕСТИ БЕЗНАЧАЛЬСТВА В НОТАРІЯЛЬНО ЗАВІРЕНІЙ УКРАЇНІ

Сашко Хоменко
У сьогочасній нашій напів- чи, радше, на чверть українській подієвості (бо з усього її космогонічного яйця-райця незникомою дотепер лишається тільки мітологічна «чвертка» – неодмінений ніким і нічим атрибут і народного малярства, і прогірклих генделиків, як той, листопадоводощовий, біля вокзалу у Василькові, де притлумлений гомін тусні, дешева, мо’ й палена, оковита, на столах – шар масного лепу, шинкарка, достоту вигулькла з епічної думи про Хвеська Ганджу Андибера «степова кабашниця» Настя Горова, ховається за неоковирним скляним шинквасом, маршрутка на Київ іде за 15 хвилин,і конче треба все встигнути, бо сіли риндарі на горах, всі шляхи козацькі та заарендували, що на одній милі, та по три шинки становили, становили шинки по долинах, зводили щогли по високих могилах, а Режисер Предвічний ще перед початком світу розписав мізансцени, і добряче підпилий чолов’яга з обличчям козацького характерника раптом починає – під гітару, під три блатні акорди – співати, щоб не йшов превражий син, де голота п’є), певно, найважче – проявити зв’язок між соціо-буттєвою з’явою та її рефлексивно-мистецьким насвітленням.

Книга 9 2007

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗЛИДНІ, АБО КУЛЬТУРНА ОКРАДЕНІСТЬ НАРОДУ

Анатолій Щербатюк, літератор
Багатьох читачів «Літературної України» стурбувала поцінована в «ЛУ» (за 17 липня 2008 року, зробив то Тарас Салига) як «одверто зухвалий наступ проти Ліни Костенко» спроба Оксани Забужко у своїй книжці «Notre dame d’Ukraine: українка в конфлікті міфологій» вивищити духовно-творчу, лицарсько-профетичну поставу Лесі Українки, занижуючи принагідно іншу знану й шановану сучасну поетесу. «О.Забужко у своєму «літературознавстві» зачепила Л.Костенко, а не її творчість, себто кинула тінь на моральне обличчя національного провідника» (О.Онопенко, Москва). Серед іншого читачів обурює, що авторка не може уявити Лесю Українку з косою на голові, з таким собі короваєм, а от нібито нечулу до людських страждань Ліну Костенко – може, що зайве наголошує меншість однієї поетеси проти другої.

Книга 13 №4 2008

АНАТОМІЧНЕ РОЗП'ЯТТЯ

Збіґнєв Міколейко, філософ, історик релігії та ідеї, есеїст, Варшава
По суті, ми мало знаємо про релігійні переживання тієї особливої неспокійної епохи, коли вже наближається до схилку, хоч іще не занепадає вісімнадцятивічне Царство Розуму, і насувається означений спочатку сентименталізмом, а пізніше вже гостротою або також радикальністю почуттів час романтичного пориву. Здається, що раціоналізм, деїзм, вільнодумство «зробили своє», і від старої віри Заходу – там, де вона втрималася, – зосталася тільки, якщо придивитись до щоденности, нудна, ялова набожність і звичаєвий формалізм практик, вільний од глибоких переживань. А слово отримали, надто ж у разі мистецьких та інтелектуальних еліт, форми нецерковної, дуже індивідуалістичної і загалом єретичної віри. Віри, часом похмурої та провокаційної, що експонує жахливість сущого та всіх проявів sacrum, – так відбувається у сатанинському «Монахові» Льюїса, у пізніх, «чорних» картинах Ґойї, у полотнах і рисунках Фюслі, на яких рояться брутальні нічні примари, а жах і тваринний еротизм, насилля і смерть наче захоплюють увесь простір існування.

Книга 13 №4 2008

ДЖОН ТОЛКІН: ТУГА ЗА ГЕРОЇЧНИМ

Петро Іванишин, доктор філологічних наук
Понад тридцять років тому навіки відплив до свого Валінору відомий анґлійський письменник і вчений Джон Рональд Руел Толкін (1892- 1973). Місце його в українській культурі визначається не лише доброю і давньою традицією перекладів літературних творів («Хоббіт» (чи «Гобіт»), «Володар Перстенів», щойно перекладені «Сильмариліон» та «Сказання про дітей Гуріна» тощо), не лише недавнім виходом на екрани досить талановито знятої кіноепопеї Пітера Джексона, не лише шаленою популярністю та привабливістю унікального художнього всесвіту цього автора (тираж окремих творів перевищує 100 мільйонів примірників і поступається тільки Біблії), а й ще чимось.

Книга 23 №2 2011

«ВІН З ВОВЧИХ ЛІСІВ ПРИЙШОВ СЮДИ»

Ольга Різниченко, завідувач експозиційним відділом Харківського літературного музею
Шукаю я слова простого

Про шпилі городів далеких,
Що стинали мої квіти,
Волошки і сокирки,
Як ішов я з Хатнього
Вовчанського повіту
На протині двох віків.

Це уривок із поеми «Байда» Олекси Слісаренка, раціоналіста модерної й аванґардної поезії та конструктора прозових пригодницьких жанрів, який народився 28 березня, 120 років тому. Поема «Байда» вийшла друком в однойменній поетичній збірці його вибраної лірики 1911-1927 років, і цього ж року його ім’я прогриміло в пресі як ім’я «фашиста-контрреволюціонера, котрий звів огидний наклеп на письменника-революціонера Горького, звинувативши його у великодержавності».

Книга 23 №2 2011

«ВІН З ВОВЧИХ ЛІСІВ ПРИЙШОВ СЮДИ»*

«ЧОРНИЙ АНГЕЛ» УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Ольга Різниченко, літературний критик
*Закінчення. Початок у №2, 2011
Чорний ангел. Таке прізвисько дав Олексі Слісаренку лідер ваплітян Микола Хвильовий. Чому? Можливо, вважав Слісаренка розкольником, бо той, ще будучи ваплітянином, зібрав навколо себе групу т.зв. «сюжетиків», котрі пізніше відмовились увійти в орґанізований Хвильовим «Пролітфронт». А натомість утворили «Техно-мистецьку групу А» і з листопада 1928 по серпень 1929 року випускали ілюстрований місячник «УЖ», головним редактором якого став літературний учень Слісаренка Юрій Смолич. Десь у такий же спосіб учинив раніше і сам Хвильовий, коли 1924 року в «Гарті», не задоволений ідеологічними преференціями Василя Блакитного, утворив свою групу «Урбіно», яка згодом, 1925 року, стала основою «Вапліте». 

Книга 25 №4 2011

ДВОЄ В РОЗШИРЕНОМУ ПРОСТОРІ

Олександр Хоменко, поет, есеїст
Літепло тамтого спогаду – водночас сяйне і відчайдушно-зникоме: середзим’я, Міленіум і його перші сезони в предковічному Києві, невеличкий хол у лівому крилі спілчанського будинку на Банковій, за вікнами повільно сіється сніг, на стінах роботи Олеся Бердника – світлі, езотерично-повні, надземно-нетутешні, проте зовсім не схожі на прохолодно-кристалічні артефакти загубленого в азійському безмежжі Реріха, що з ним Бердника часто порівнювали (кількома тижнями раніше цю виставку відкривала його дружина, Валентина Бердник-Сокоринська), у чотирикутнику прочинених дверей – сходи до «Енея» з гостинним шин-квасом, помірними цінами, настінними розписами Базилевича і міцними дубовими столами, за одним із яких вподобав був посиденькувати Григір Тютюнник.

Книга 22 №1 2011