БЕБЕЛЯ, 19

КВАРТИРНІ ВИСТАВКИ. ОДЕСА, 1975-1979
Віктор Маринюк, мистець
Експозиція відтворює атмосферу квартирних виставок на Бебеля, 19 леґендарної групи художників-аванґардистів 60-70-х років. Помешкання належало одеському джазовому музиканту Володимиру Асрієву, котрий надав його художникам для експозиції творів андеґраундного спрямування. У 1975-1979 рр. квартира перетворилася на місце постійних виставок – персональних та групових – одеських нонконформістів.
Орґанізатор першої виставки на Бебеля, 19 – Володимир Стрельников, який разом із друзями брав участь у багатьох несанкціонованих виставках до кінця 1970-х. Усі вони входили до групи аванґардних мистців дисидентського руху, що постав в Одесі кінцем 50-х – початком 60-х із товариства художників студентів ОДХУ Олександра Ануфрієва, Володимира Стрельникова, Валерія Басанця, Віктора Маринюка, Людмили Ястреб, котрі спочатку інтуїтивно рухалися у своїй творчості в бік несприйняття догм соцреалізму й орієнтації на модерні напрями світового мистецтва.

Кн. 30-31 №1-2 2013

БЕБЕЛЯ, 19

50 РОКІВ РАЗОМ
Валерій Басанець, мистець
Наприкінці 1950-х зустріч і знайомство на вступних іспитах до Одеського художнього училища О.Ануфрієва, В.Стрельникова, В.Басанця, В.Буланого та В.Маринюка заклали початок дружбі, що пройшла крізь десятиліття.
Емоційним ґенератором тісного спілкування був Олександр Ануфрієв, котрий прихиляв до себе не лише зовнішньою чарівливістю та підкупливою увагою до співрозмовника, а й «заразливістю » впливу на інших і художнім талантом. Та понад усе молодь об’єднувала любов до мистецтва. Вони були художниками в першому поколінні, тому першоосновою, стимулом творчої дії стало усвідомлене бажання самореалізації у професії. Їхні долі сплела здатність вбирати знання, ідеї відкритого співіснування й одверта, неприхована радість з успіхів друзів.

Кн. 30-31 №1-2 2013

«ОДЯГЛИСЯ, ОБ’ЄДНАЛИ КУФАЙКОЮ…»

РЕНТґЕНІВСЬКИЙ ЗНІМОК КУЛЬТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ 
Леся Гасиджак, редактор Інтернет-порталу «Музейний простір України»
Упевнена: кожен, хто чекав перед зачиненими дверима НЦНК «Музей Івана Гончара» початку анонсованого заходу «Етнографічні небилиці», навіть уявити собі не міг, що там буде. Як на мене – це перша посправжньому креативна виставка у стінах центру традиційної національної культури. Проте це не вульґарна інсталяція, зовсім не «потік свідомости» й, на щастя, не «сучасне мистецтво», яким заведено називати проби пензля мистців contemporary та нездар.

ЩО «ПРАГМАТИЧНИЙ» УКРАЇНЕЦЬ ВИБИРАЄ…
Микола Малишко, мистець
…Впадає в око, що художник, а він – іще й директор музею, Петро Гончар творив свою інсталяцію в рамках проєкту «Етнографічні небилиці» утаємничено навіть од своїх працівників, науковців музею. Тут і простежується постійна напруга між мистцем і суспільством. В усному повідомлені Гончар порушив тему вибору. Наче українцеві – взагалі хоч колись! – пропонували вибір. «Вишита сорочка чи куфайка…»
І «прагматичний» українець вибирає куфайку. «Вона тепла й дешева».

Кн. 30-31 №1-2 2013