КНИГОЗБІРНЯ

КНИГОЗБІРНЯ

ВІЗІЯ УКРАЇНСЬКОЇ «БРАМИ»

Олександр Федоренко, науковий співробітник відділу Геополітики та Геостратегії НДІУ
Унікальність певного етносу визначають явища, властиві географічній території, що на ній він формується, внутрішніми і зовнішніми обставинами, з огляду на які він трансформується в націю. Осмислення особливостей становлення українського етносу і самопізнання його представників – то найголовніше проблемне завдання сучасних українознавчих досліджень.
Загальними для всіх поколінь українців були і є ідеї боротьби за власну свободу, свою територію, цілісність нації і відновлення її державности.
Унікальна особливість нашої етнічної спільноти – її взаємодія з навколишнім природнім середовищем, яка проступає в осмисленні історичних чи сучасних фактів і подій, а також у появі в суспільному середовищі нових явищ та ідей.
Феноменальна особливість будь-якого етносу – здатність відтворюватися, що обумовлює трансформацію його із спільноти, сконсолідованої природніми й соціяльними чинниками в націю, – як спільність людей, які об’єднані спільними ознаками: мови, культури, історії, території, економіки.

Книга 11 2008

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Сергій Білокінь Музей України (Збірка) П.Потоцького: Дослідження, матеріали. Монографія / Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник, НАН України К., 2006.
Віктор Даниленко, член-кор. НАН України, доктор історичних наук
Особливістю нової книжки Сергія Білоконя треба назвати її високу інформаційну насиченість. А досягнуто цього завдяки накладанню на одну розповідь кількох сюжетних ліній.
По-перше, автор ґрунтовно досліджує життєвий шлях одного з найвидатніших, разом з тим цілковито забутого українського музейника. Павло Платонович Потоцький (1857–1938) був фахівцем з історії української культури, зокрема військової, та військової історії Росії. Його прапрадід і прадід були сотниками на Полтавщині. Як і четверо його братів, він дослужився до генеральського чину, брав участь у трьох війнах, мав бойові нагороди. П. Потоцький написав 16 книжок, організував перший у Росії музей при військовій частині (1896). 

Книга 8 2007

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Іван Дзюба, академік Національної академії наук України
Про Тараса Шевченка – поета і людину – написано вже не одну сотню книжок мовами різних народів світу, не одну тисячу наукових розвідок та публіцистичних і популярних статей, і несть числа виголошеним на його честь доповідям та промовам. Обсяг Шевченкіани можна порівняти хіба що з обсягом літератури про найвизначніших світових поетів і мистців. Але чим він, мабуть, з-поміж них усіх вирізняється (власне, чим його вирізнено зусиллями його сучасників і нащадків), то це в кількості й різнорідності модифікацій його образу – стереотипів сприйняття, що випали на його долю, починаючи з того, коли він сам дав привід, назвавши свою першу збірку поезій «Кобзар». Утім, кобзар – образ дуже місткий, і надається він для символічного переосмислення, яке й розкриває Шевченкова поезія, хоча символічну глибину цього образу не всі сприймають. 

Книга 10 2007

МА ЛЯРСТВО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Тетяна Андрущенко, кандидат філософських наук
Малярська спадщина Шевченка завжди сприймалася крізь призму його поетичного ґенія. Умови формування української історії, що потребували поета – глашатая нації, певною мірою відводили на другий план його малярську спадщину. Поглиблює це упередження й те, що колекція мистецьких творів Шевченка довгий час була розпорошена і перебувала у приватних збірках. Зрештою її було майже повністю сконцентровано у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, але через специфіку збереження графічних творів вона залишається обмеженою для широкого глядача. Лише, мабуть, сучасники Шевченка органічно сприймали його як вільного художника, що заробляв на прожиття своїм мистецьким ремеслом. 
Нині малярство Шевченка сприймається, з одного боку, із захопленням як спадщина національного пророка, з іншого – як щось застигле, академічне, вторинне.

Книга 10 2007

КОЛИСКА ТАЛАНТІВ – ГИБЛЕ МІСЦЕ

Федір Коп’є, краєзнавець
Початком 2008 року знову була перевидана книжка «Місто на горі» Петра Білоуса, відомого житомирського вченого-літературознавця, доктора філологічних наук. Вона охоплює багатовекторність творчого слова автора – есеї, вірші та переклади.
У книжці не проливається пафосно-пастозний настрій успішних п’ятирічок і семирічок економічного та культур- ницького розвитку Житомирщини – тут віддзеркалюються елементи напрочуд виваженої нараційної альтернативности міркувань та спостережень, крізь призму яких Житомир постає як місто, просвітлене есеїстично та зрідка задокументовано – епістолярними матеріалами визначних письменників, художників, музикантів... У ній краєзнавчий стиль рідного слова постає «не як колиска талантів та видатних людей, а як «гибле місце», котре саме, навпаки, було непридатне-несприятливе для творчих особистостей».

Книга 10 2007

ОБШИР КРАСИ

Мирослава Крат, аспірантка Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України
За нинішніми глобалізаційними і космополітизацій- ними процесами сучасне суспільство, здається, поступово втрачає відчуття власної національної належности, а відтак, і коріння власної ідентичности. Голлівуд невпинно диктує свої модні правила, і ось уже вулицями українських міст, та до певної міри й сіл, упевнено йдуть дівчата, густо нафарбовані, розмальовані дивними «тату» чи обчеплені пірсингом. Невтішне видовище: юнка, котра до несмаку в псевдоприкрасах, і скидається чи то на карикатуру на розбещених і розпещених американських ікон шоуіндустрії, чи то на члена якогось нікому невідомого африканського племені. Річ тут не лише у власних уподобаннях чи відчутті стилю – той, що засліплений блиском модного глянцю, навряд чи різнить правдиву вишуканість (чи, як нині кажуть, гламур) од несмаку, еклектику від автентики. Та й автентика та, якщо і є до певної міри, то позичена, чужинецька.

Книга 10 2007

ГУЦУЛЬСЬКЕ МОСЯЖНИЦТВО

Олекса Валько
Гуцульські художні вироби з металу кін. ХVIII – поч. ХХ ст.: Альбом/Упор. Олекса Валько. – Львів: Інститут колекціонерства українських  мистецьких пам’яток при НТШ, 2011. – 376 с.
Через своєрідні історичні та соціально- економічні умови гуцульська народна обробка металу стала унікальним явищем в українському мистецтві. На Гуцульщині від дав на поширений так званий мосяжний промисел – виготовлення виробів із «мосяжу» (від польського «mosiądz» – латунь). Цей місцевий термін увійшов у наукову літературу з другої половини ХІХ сто ліття, оскільки допомагає чітко відокремити названий вид виробництва від інших. Перші відомості про латун ні вироби гуцульських майстрів – хрести, зґарди, чепраги , топірці – маємо у праці австрійського вченого, професора Львівського університету Бальтазара Гакке, яка побачила світ 1794 року в Нюрнберзі. У 1791-1793 роках, за дорученням австрійського уряду, автор вивчав природні багатства Східних Карпат. 

Книга 27 №2 2012

ВІД УЗАГАЛЬНЕННЯ ФОРМИ ДО УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗМІСТУ

Андрій Гуренко, мистець
Поява повноцінного альбому з українського мистецтва останніх двадцяти років – швидше, виняток, аніж подія. Для окремого художника це виняток подвійний. Роботи, підхоплені вітром змін, розлетілися світом й осіли поза межами досяжности глядацького загалу в різних музеях, приватних колекціях і помешканнях. Чим далі, тим важче буде відтворити, задокументувати цей час, подати власну цілісну куль турну історію. Тому навряд чи можна переоцінити видання книги, присвяченої Сергію Животкову.
Справа не тільки в меморіальній вартості, у справедливому й (є надія) все ж таки своєчасному вшануванні художнього доробку майстра. Ми поки не в змозі адекватно оцінити перспективні наслідки тієї бурхливої короткої епохи, в якій випало працювати мистцю. Тоді – під час адреналінової ейфорії отриманої свободи, вільного творчого пошуку – він не став «культурним героєм» чи «володарем думок» навколо мистецької спільноти. Його картини, попри активну з’яву на виставках, ніколи не були галасливими, не били по очах розміром чи кольором, не епатували темами.

Книга 27 №2 2012