МИСТЕЦТВО ТВОРИТЬСЯ ДЛЯ ВІЧНОСТІ

МСТИСЛАВА ЧОРНІЙ, МИСТЕЦЬ (АВСТРАЛІЯ)
Наталя Сидоренко, кандидат філологічних наук
Мстислава Йоанна Чорній повертається в Україну, на свою Батьківщину, через півстоліття. Які б кольори не мережили її власну долю, Мстислава намагалася виповнити своє найзаповітніше – стати творчою людиною. І йшла до цього терниста, відважно, одержимо – всупереч поневірянням, коли у передвоєнних бурях її родина їз Тернопільщини потрапила на заслання до Сибіру. Незважаючи на виснажливі мандри через Каспійське море, Іран, Індію, південноафриканські країни, освіту здобувала на колесах переселенця. Вищу мистецьку науку опанувала вже в Австралії, де мешкає від 1950 року. Тут, в Аделаїді, ця українська жінка навчала дітей малюванню, скульптурі, кераміці, дизайну. Нині Джоанна Чорній, як звуть її на далекому континенті, працює у Вищій мистецькій школі, де вже третій рік навчає студентів не тільки малярству, а й комп’ютерній графіці.
Мистецтво Мстислави Чорній пізнавали глядачі на 15 індивідуальних творчих виставках чи віднаходили її праці на спільних виставках австралійських художників, її картини можна зустріти у музеях та приватних колекціях Японії, Франції, Канади, Італії, Ватикану, Німеччини.

Книга 01 1995

МИСТЕЦТВО ТВОРИТЬСЯ ДЛЯ ВІЧНОСТІ

Мстислава Чорній, мистець (Австралія)
Любов виявляє бажання. Бажання виявляє ідею. Ідея виявляє концепт. Концепт виявляє потребу. Потреба виявляє нагоду. Нагода виявляє ціль. Ціль виявляє процес. Процес виявляє медію. Медія виявляє імпресію. Імпресія виявляє експресію. Експресія виявляє душу. Душа виявляє мистецтво. Мистецтво є підсумком і продуктом люблячої душі.
Людина творить за життя. По смерті одних звеличують, інших забувають. У давнину говорили: людське життя коротке, а мистецтво вічне. Тому мистецтво твориться для вічності.
Мистець не малює того, що бачить, або того, що уявляється йому як побачене; він малює згуки своїх почувань, що синтезують у собі малярську експресію.
Артист – це той, котрий може зануритися у власну криницю і черпає воду з неї. Маляр – це той, котрий може зачерпнути воду з криниці лише відром. Мистець не здатний опертися на свої власні думки. Артіст черпає воду сам з криниці своїми руками-пензлем без чиєїсь запомоги. Маляреві потрібне відро, щоб дістати воду. Технік бачить ту воду, але не може зачерпнути, бо не має такої здатності від народження.

Книга 01 1995

«КОНСЕРВАТИВНИЙ АРИСТОКРАТИЗМ» ЛЮДМИЛИ СЕМИКІНОЇ

Розмова Людмили Семикіної та мистецтвознавця Анатолія Шевчука
П’ятдесят років Україна не бачила живопису Людмили Семикіної, що був у підпіллі, засекречений. Виставка мисткині, що пройшла вереснем 2010 року в залах Національної спілки художників України, – це шана творчому доробку, що так довго чекав свого часу-долі. Пропонуємо читачам в ексклюзиві розмову Людмили Семикіної та мистецтвознавця Анатолія Шевчука.
Анатолій Шевчук: Пані Людмило, скажу відверто: коли їхав із Житомира, щоб узяти у Вас інтерв’ю з приводу відкриття Вашої виставки «Живопис і строї Людмили Семикіної», то хвилювався... Пролетіло 14 років від того часу, коли відбувалася Ваша друга виставка-звіт в Українському домі. Як ці роки, у період чотирнадцятирічного мовчання у виставковій діяльності, заклечували Вашу творчу долю?
Людмила Семикіна: Мій пріоритет у текстильній пластиці дав можливість довгий час перебувати в царині національних смаків розробки одягу в народному стилі. Це така потужна сила, яку просто не можна залишати. Адже кожна річ вимагала експерименту й досконалости.

Книга 20 №3 2010

ДО ВАС Я НИНІ ПІДНОШУ РУКИ

Ольга Різниченко
Іноді час в уяві мистця і глядача розходиться до такої міри, що на якесь порозуміння між ними годі й сподіватися. Із цього твердження постає питання: чому модерне й авангардове мистецтво і досі не сприймає широка публіка? Відповідь: вочевидь, матриця лінійного й емпіричного світосприйняття, сформована у ХVII столітті і масштабно атеїзована в столітті ХІХ, так вросла в колективну самосвідомість, що видалити її без шокової терапії неможливо. Але чи була б шокова терапія авангардового мистецтва ХХ століття цілющою для масової самосвідомості? Однозначно – ні. Під пресом модерної та авангардової естетики масова самосвідомість розбилася б на друзки, розщепилась і перетерлась як пісок. Проте в інший стан не перейшла б і не вийшла б на новий рівень. Адже нові напрямки і стилі ХХ століття були реакцією переважно на формальний бік мистецтва минулого, на його відповідність видимому, предметному світові. 

Книга 8 2007

ВАСИЛЬ КОРЧИНСЬКИЙ: ХРОНІКА ЧАСУ

Леся Медвідь, кандидат мистецтвознавства
Дорога додому вертає тебе світлим спогадом у той виснажений історичною тривалістю Вінницький край. Перші просмолені – під електричні дроти – стовпи, полотняна сорочка, з довгими полами, а у три роки радість од перших полотняних штанів, і треба ж – ті просмолені стовпи, де б їм узятися дорогою, бо вимастився смолою, і вже мама не стримувала свого гніву. А в баби Зоні на кутку перший телевізор, і вже чекаєш на ту вечірню радість, коли день стишує свої кроки, а ти вклякаєш од нестерпного щастя бачити в тому малому віконці дивовижею сповнений світ: академічні концерти, перші художні фільми... Не було неґативу – всі «строїли» - будували комунізм, який зрів великою недосяжно щасливою зіркою, десь там, у майбутньому.

Книга 13 №4 2008

ШЛЯХ ВІД СЕБЕ: ВІТАЛІЙ САЗОНОВ (1947-1986)

Тетяна Басанець, мистецтвознавець
25 років тому траґічно обірвалося життя Віталія Сазонова, обдарованої дивовижним талантом людини, що прийшла в мистецтво з глибин емоційного всесвіту радянського аванґарду 1960-1980 років. Людина, яку й досі два світи, дві держави вважають своїм художником, приписуючи собі зусилля щодо народження його таланту і прагнучи завоювати першість у національному освяченні його імені. Росіянин за походженням, Сазонов мав неабиякі сентименти щодо України, бо саме тут духовно зростав, усвідомлено плекав своє власне «я» і вперше познайомився з культурно-історичною спадщиною України, що й зародило мрію про фах історика. Невідомо, чиїм художником вважав би себе сьогодні. Життя минуло надто швидко, обірвавши творчі зусилля, надію на розуміння і любов.

Книга 25 №4 2011

ВСЕСВІТ МИХАЙЛА ГОРЛОВОГО

Оксана Маричевська, мистецтвознавець
Творчість Михайла Горлового – чи не поодинокий випадок ґенетичного зв’язку української скульптури не лише з пракультурою, коріння якої сягало ще до нашої ери, а й з аванґардним рухом етнонаціональної скульптури ХХ ст., що її формували О.Архипенко, Г.Крук, С.Литвиненко, І.Кавалерідзе. З цього огляду скульптура Горлового виразно проявляє українську ментальність. Тому не дивно, що така властивість його творів упродовж останніх років перебуває в постійному проґресі, захоплює глядачів. На це також не впливають сьогоденні спекуляції та дезорієнтації в царині скульптури, що ґрунтуються на перенаголошеному гаслі новаторства. Тому доволі часто його скульптура – імпульс глядачеві, аби підсвідомо переосмислювати свої ідейні, моральні, естетичні, реліґійні засади та ідеали. 

Книга 25 №4 2011

ДЕМІУРГ ПАРАЛЕЛЬНОГО СВІТУ

Микола Степанов, скульптор
«100 творів за рік... і виставка на втіху глядачеві...» – такий девіз одесита Юрія Коваленка у застійні 1970-ті був не фантазією, не мрією мистця, чий рух не співпадав із «чеканним кроко м соцреалізму», а реальністю буття молодого художника, який нещодавно закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії, проте знайшов радість образотворенн я в живописі. Тоді Юрко Коваленко на втіху собі і ще не широкому колу шанувальників спромігся за 5 років провести 7 персональних виставок. Не маючи наміру шукати офіційних дозволів, музейних і виставкови х залів, він обирав для власних вернісажів фойє одеських кінотеатрів. Особливо закарбувала пам’ять перші три виставки в кінотеатрі «Родіна», які перетворювали прості кіносеанси на справжнє свято мистецтва.

Книга 22 №1 2011

ШЛЯХОМ СОНЯЧНИХ МАНДРІВ

Оксана Алексєєва, мистецтвознавець
Молитва осяяння Удосвіта, коли рожево-пурпурове, золоте в потаємному осерді сонце вирушає в небесні мандри над тихою землею, розпочинає свій день знана київська мисткиня Ніна Бондаренко. Спостерігаючи щоранку величну сцену всесвітнього мовчання, котра відбувається у безмежному просторі між землею та небом, художниця, мов молитву, витворює метафізичні концепти свого творчого світогляду.
Феномен Ніни Бондаренко в сучасному українському культурному контексті вже посів своє місце як реліґійне за своєю суттю мистецтво, котре у формально світських формах несе глибоко-містичний зміст справжньої віри.

Книга 20 №3 2010

«ФРИПУЛЬЯ – МІЙ ВІЧНИЙ ДІМ, МОЄ НЕСКІНЧЕННЕЄ ТІЛО»*

Федір Тетянич, мистець
*Закінчення, початок у № 4, 2009
…1980 року відкривалась олімпіада в Москві. Були кинуті кошти на Смоленськ, бо Смоленськ – начебто ворота Росії на Москву. Ще Наполеон їх колись там брав. Це був готель «Росія», де мали зупинятися різні гості. І, таким чином, туди були кинуті найвідоміші мистці. З Прибалтики взяли художників…
Не вирішувалися складні завдання, пов’язані з архітектурою. Спроєктували козирьок, розраховний на певну вагу, який не міг витримати того оформлення, що його пропонували прибалти. Оформлення готелю було під зривом. Часу лишалося обмаль.

Книга 20 №3 2010