КУЛЬТ ШЕВЧЕНКА В ЙОГО ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

(дорадянський період)
Ольга Різниченко, завідувач експозиційного відділу Харківського літературного музею

Формула «Україна – ненька, Шевченко – батько» сприймається українцями так само орґанічно, як те, що сонце піднімається на Сході і йде за обрій на Заході. Її вживали до революції й після, східні й західні українці, пани, селяни і пролетарі, націоналісти, соціалісти, комуністи й демократи, радянські українці й діаспорні, ортодокси і дисиденти, влада й опозиція. Якщо ми таку саму схему з країною і національним ґенієм застосуємо до інших культур, вона щонайменше виглядатиме як каламбур, на кшталт «Россия – мама, Пушкин – папа» або «England – mother, Shakespeare – father». Різниця у сприйнятті цих висловів полягає в тому, що Росія, Анґлія, Пушкін, Шекспір мають стосунок до реальности історичної, Україна й Шевченко у загальновживаній формулі наділені сакральним змістом. 

Книга 22 №1 2011

«КОМЕНДАНТ СТЕЖІ ВИСИЛАЄ ЗВІДОМЛЕННЯ...»

Ксенія Рожак, мистецтвознавець
Основна мета функціонування культурологічно- мистецького угрупування Українських Січових Стрільців та його підрозділів – Пресової Кватири та Артистичної Горстки – полягала в тому, аби зібрати та зберегти архівні матеріали до історії стрілецького руху, створити портретну ґалерею військових та видатних тогочасних громадських діячів. З огляду на це, портретний жанр відігравав провідну роль у діяльності мистецької спільноти січових стрільців. Над портретами працювали Ю.Буцманюк, О.Курилас, І.Іванець, Л.Гец, декілька стрілецьких типажів зафіксував у своєму записникові О.Сорохтей.

Книга 19 №2 2010

РІЗДВЯНІ ЛИСТІВКИ

З АРХІВУ ПОДРУЖЖЯ СЛАВИ ТА ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКІВ*
Ольга Різниченко, референт із питань культури Конґресу Українських Націоналістів
*Продовження. Початок у №4, 2011

Різдвяні листівки 50-х років були сповнені вірою в те, що невдовзі боротьбу за волю України буде завершено й люди матимутьзмогу повернутися з чужини до своїх домівок. Подружжю Стецьків у привітаннях дякувализа їхню жертовну посвятув ім’я Нації, просили бути обережними перед небезпекою кремлівських аґентів, писали, що молятьсяза них перед Богом як за членів своєї родини. З початком 60- х років тональність листівок змінюється: Стецькам зичать «видержливости» й Божого благословення у «скріпленні сил у твердій службі Поневоленій Батьківщині та в затяжній боротьбі за українську Правду».

Книга 26 №1 2012

МЕВА

ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ХРИСТІ АЛЧЕВСЬКОЇ
Марія Заїченко, старший науковий співробітник Харківського літературного музею
Христя Алчевська була «останньою пещеною дитиною » Олексія Кириловичаі Христини Данилівни Алчевських, котрі створили в Харкові другої половини ХІХ століття модний літературний салон (клуб), – так потрактували б модерністи, а народники назвали б їхній дім ще патетичніше, щось на кшталт «цитаделі української культури». Христя була в сім’ї натурою чи не найгармонійнішою, бо не тільки співала й малювала, а й мала акторські здібності. Та залишилася на все життя відданою літературі. З іншого боку, в ній, можливо, найконтрастніше поєдналися риси характеру батьків, що вплинули на її творчість, котруможна кваліфікувати як слобідський модернізм народницького типу.

Книга 26 №1 2012

СВЯТО У КВАДРАТІ

ОРИҐІНАЛИ ВЕЛИКОДНІХ ЛИСТІВОК ЕДВАРДА КОЗАКА З АРХІВУ ПОДРУЖЖЯ СЛАВИ ТА ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКІВ
Ольга Різниченко, референт із питань культури Конґресу Українських Націоналістів
Невідомі до сьогодні малюнки великодніх листівок Едварда Козака (22.01.1902 – 22.09.1992) знайшлися через місяць, як йому до двох одиничок допасувався нуль. З двійок починалося його життя – двійками й закінчилося. І все у творчій вдачі мистця на два помножувалося.
Про день, коли народився Еко, знає кожен – День Соборности. Він, до речі, за ці січневі «двійки» в історії України не по-дитячому змагався, хоча і був на наш теперішній віковий сенс підлітком. Служивв Українських Січових Стрільцях, в Українській Галицькій Армії й 1922 був одним із підсудних у процесі Української Військової Орґанізації, сидів у польській тюрмі.

Книга 26 №1 2012

КИИЇВСЬКИЙ ХУДОЖНІЙ ІНСТИТУТ ЗА СТУДЕНТСТВА АЛЛИ ГОРСЬКОЇ*

Олексій Зарецький, кандидат філологічних наук
*Текст ориґінальний

Уже більше року працюю над документальною біографією Алли Горської у форматі книги. В ній хочеться відповісти на проблемні в історичній науці питання, та й загалом, що тривожать- бентежать суспільну думку. І це стосується не лише вбивства Алли Горської, яке протягом десятиріч називали загадковим, за нез’ясованих обставин тощо. Ми спробуємо проаналізувати, як Алла Горська, приїхавши до Києва 1944 року школяркою та типовою ленінградкою, стала непримиренною антирадянщицею, запеклою націоналісткою та гуртувала в цих напрямах українське середовище.

Книга 26 №1 2012

РОЗМОВИ З СИНОМ

Віктор Зарецький
Закінчення. Початок у № 2, 2009
Я ж не можу сказати своїм учням щось на кшталт: «Художник має вміти те, щоб заробити гроші» або «Будьте голодні, страждайте заради чистого мистецтва». Такого не можна казати. На це може піти той, хто відчув у собі силу, потребу. Це вільний вибір, особиста справа. Це не для школи: «Вмирай, але роби мистецтво» або «Вмирай біля того аванґарду». Це стосується, наприклад, Філонова. Можна подивитися «Портрет Глєбової», його сестри, або ранні роботи. Йому нічого не закинеш – це досконалість. Він вмів зробити будь-яку роботу. Філонов – російський художник, що жив у Совєтському Союзі. У нього був «пунктик» – треба зробити сильніше за Пікассо. Він як великорос вирішив зробити мистецтво світового рівня, яке буде триматись як завгодно. Він задумав таку роботу до молекули, до міліметра. Це було супер, і це робила бригада.

Книга 17 №4 2009

РОЗМОВИ З СИНОМ

Віктор Зарецький
Продовження. Початок у № 2, 2009
Сезанн – конструкція, Матісс – аплікація, Сьора – художнє середовище (бачення). Якщо ці підходи відділити від реальности – буде абстракція. Модерн – то стиль, стильовий хід.
…Великі художники вийшли з реалізму. ґустав Клімт із братом робили у Віденському музеї розписи – єгипетська кімната, грецька кімната. Коли роботи Клімта демонструвались на виставках, припускали, що то підробка чи, у кращому разі, імітація. Але це було глибоко індивідуальне переживання.
Були епохи, коли академічної підготовки потребували в житті. Куїнджі мав клас в Академії. У нього вчились і Пурітц, і Врублевський. Мало того – вони стали майстрами. Це був час, коли такого мистецтва потребували.

Книга 16 №3 2009

КАМ' ЯНА МОГИЛА

Історіографічний нарис* Валентин Даниленко, доктор історичних наук
Прадавній поріг правого берега річки Молочної – Кам’яна могила – видатна пам’ятка природи й людського суспільства. Як природне утворення вона пережила кілька мільйонів років: спочатку це була піскова відмілина третинного т.зв. Сарматського моря, згодом– зцементована залізними розчинами брила піскового каменю; в розквіті четвертинного періоду – поріг Молочної, а при переході до геологічної сучасности – острів, на периферії якого утворилися десятки ґротів та печер. Саме сюди через забору понад 10 тисяч років тому з правого берега ріки почали проникати перші люди.
Первісні люди не ставилися до Кам’яної могили та її схилів як до звичайної території заселення, тому в кількох десятках ґротів, де відкрито тисячі культових зображень, майже нема слідів звичайного мешкання. Первісні люди використовували ґроти та печери з метою культових відправ.

Книга 14 №1 2009

СЕМАНТИЧНИЙ КОНТИНУІТЕТ ОБРАЗУ КНЯГИНІ ОЛЬГИ

Валерій Сніжко, кандидат біологічних наук, завідувач відділу НДІ українознавства МОН України
Уся постать княгині Ольги (духової спадкоємиці леґендарної Лібуші) в київській історії – суцільна алегорія, починаючи з художньо-ліричних оригінальних оповідань романіста Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, про молодого перевізника через річку. Щонайбільше про життя й діяльність княгині Ольги «історично» свідчить «Житие святой блаженной равноапостольной, премудростию славной, великой княгини Ольги, нареченной во святом крещении Елены, первой обратившейся от рускаго рода своим благочестием к Богу, и о мужественном ее подвиге, и в Царствующем граде получила святое крещение, и о смерти ее, и о перенесении многочудесных и нетленных мощей ее, и отчасти похвала». Сама назва – готовий стереотип, що функціонує й нині. 

Книга 11 2008