РЕАЛІСТИЧНІСТЬ КАЗКИ, ЖИТТЕВІСТЬ ФАНТАЗІЇ

ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО
Володимир Підгора, мистецтвознавець
Марія Оксентіївна Приймаченко належить до числа тих виняткових, рідкісних талантів, через мистецтво яких повносило говорить обдарованість цілого народу – від його праісторії до найпекучішого сьогодення. Можливо, лише завдяки її глибинному відчуттю невіддільності від рідної землі, природи і людей, підсвідомої закоріненості у красу і радість, завдяки незбагненній безсмертній любові до Людини, – вона виявила у своєму мистецтві найдавніші дохристиянські вірування праукраїнців – культ природи, джерельний за чистотою, таємничий за незвичністю, родимо-властивий за українськістю. Цей язичницький пантеїзм, з його одухотворенням землі і води, неба і сонця, трав і дерев, птахів і звірів, відроджує і в нас усвідомлення своєї кревної причетності до природи-матінки, очищає наші технологізовані, урбанізовані, зачерствілі душі. 

Книга 01 1995

ТВОРЧІСТЬ ІЗ МИНУЛОГО В СЬОГОДЕННЯ

Григорій Міщенко, мистецтвознавець
Нечасто в наш час те, що виходить, сказати б, з-під рук мистця, здатне буквально приковувати зір. Споглядати його – і пройматися чимось таким близьким і воднораз далеким, співмірним із генетичною пам’яттю. З отим, що наші пращури тримали в глибині свого єства як оберіг і до чого зверталися в годину душевної розради. Таке відчуття охоплює нас, коли перед зором постають витвори черкаської майстрині Олександри Теліженко, добре знаної не тільки серед мистців Національної спілки майстрів народного мистецтва. Сказано «народного» – й одразу постає запитання: як таке можна було витворити? Тут-таки міркуємо: щоб таке витворити, треба мати неабияку культуру, освіту, обдарування, аби з традиційного постало щось інноваційне, сучасне, і до того ж не втрачало зв’язок із «першоосновою».

Книга 18 №1 2010

ЙОГО УКРАЇНСЬКІСТЬ

Остап Ханко
(До 70-річчя Володимира Данилейка)
Фольклористика, етнографія, мовознавство, культурологія, мистецтвознавство, естетика, художня література, музика – лишень декотрі напрямні багатогранної дослідницької і творчої діяльності українця Володимира Данилейка. Його нестандартні, незашорені вітронепроникними рамками офіційних доктрин і догматів погляди на культуру, мистецтво, мову, звичаї й ін. відкривають щораз нові обшири для суто українських знань, потужно наповнюють їх масивами своїх свіжих і неординарних думок.
Прізвище Данилейко – родовідний астронім: Дана – Богиня Води, головна Богиня пантеону Середземномор’я, Лель – Бог музики, мистецтва, а ще “лель”, за санскритом, – родитель, батько, отець“о, Леле!”, “о, Лелько!”, “Лель мій, Лель”). Отже, гіпотетичний “Данилелько” – “батько Богині Води” Полянський рід Данилейків уже в козацькі часи оселився в Вишняках, біля Хорола, а в кріпацький час виселений на солончаки Деменої Балки, де пізніше, наприпочатку впроваджуваної Москвою колективізації, в дідовій хаті світилося крізьвіконня грінченківської недільної школи і де в сім’ї Григорія Якимовича та Марусі Андріївни народився другим сином Пантилимон, одразу ж перейменований Володимиром.

Книга 5 1999

СКІЛЬКИ СВІТЛА, СТІЛЬКИ Й ДИВА

Степан Костирка
Незважаючи на свої 84 роки, Анна Шабатура, мати відомої правоза-хисниці і художниці-гобеленістки Стефанії Шабатури, переживає свою другу, духовну молодість. Не випадково село «золотим» називають, бо за що б Анна Шабатура не бралась: чи то за вишивку, чи за малювання, бісер або писанки, випікання короваїв і калачів – усе в неї виходить на найвищому традиційно-українському рівні. І щоб ви довго не шукали крихітної перлини, яка притулилась до Дністра, – розкрию вам таємницю: Тернопільська область, Заліщицький район, село Іване-Золоте.

Відтак постає питання: як проста жінка, без мистецької освіти, досягла визначних висот у сфері мистецькій? Який чинник спонукає інтелект людський працювати, віддавати свої сили, внутрішній потенціал на ниві образотворчості, не маючи з того матеріальної винагороди?
На початку XX століття, коли культура прибрала ширшої атракції, багато уваги почали приділяти народному та так званому «наївному» мистецтву. З’явилося чимало монографій, особливо у таких країнах, як Польща, Югославія, Франція, Чехосло-ваччина...

Книга 04 1998

МІСІЯ КИЛИМАРСЬКА

Володимир Данилейко, історик мистецтва

“ЗАСТЕЛЯЙТЕ СТОЛИ ТА ВСЕ КИЛИМАМИ!..”
Українська колядка

Признаймося самі собі: у колі наших попередників, мистецтвознавців періоду історико-соціумного підходу до культури, зокрема до явищ художницьких, і зосібна до мистців – “вихідців з народу”, завелася негласна тенденція писати про них у такому собі менторськи-поблажливому, а то й зверхницькому тоні. Успадковано цю “моду” й нинішнім часом, хоч тепер, з ширшого погляду, вона “відгонить” не тільки доктринерством і відрижками пережитків соціалізму, а й лібельтівськи-теннівськими школами дальшого минулого...
А що, коли спробувати “прорватися” крізь таку зверхність і наразі, у зв’язку із відзначенням творчих звершень решетилівської килимарниці Надії Бабенко, в пік її сімдесяти літ, надати, для зачину, слово самій їй?
“Автобіографія. Моїй душі привелося з’явитися на світ в Україні 30 вересня 1926 року у Вересочі, біля Куликівки, на Чернігівщині.

Книга 02 1996

СЛАВА ВЕЛИКОГО МАЙСТРА

(ДО 125-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ КРИЧЕВСЬКОГО

Віктор Чепелик, історик мистецтва, професор
Від його імені йде немеркнуче сяйво генія. Воно пробивається крізь густі захмарення тоталітаризму і світить в нашому небі всупереч всім негараздам, заборонам, наклепам.
Василь Кричевський мистець найширшого художнього діапазону, архітектор і маляр-артист, книжковий графі і орнаменталіст, сценограф і кінематографіст, творець килимів, тканини і меблів, мистецтвознавець і етнограф, педагог і керманич українського художнього відродження XX ст. Його внесок є неймовірно великим, тому для тих, хто це знає, ім’я мистця є серед найсвятіших в пантеоні рідної культури.

Тарас Шевченко, пророк і мученик, проводир і мистець, пробудив нарід, надихнув свідомих на боротьбу і творенння. За ним пішла когорта орачів на рідній ниві: П.Куліш – історичний повістяр, етнограф і літературознавець, М.Лисенко – музикант, композитор і музикознавець, І.Карпенко-Карий – артист і драматург, М.Садовський – артист і організатор театральної справи, О.Сластьон – графік, етнограф, артист-маляр; і серед них, нарешті, архітектор Василь Кричевський. 

Книга 02 1996

ШЛЯХ ДОВЖИНОЮ ВЖИТТЯ

Ольга Разинкіна, історик мистецтва
Корені творчості українського мистця Валентина Алтанця – в його дитинстві, народному мистецтві, рідній природі.
Народився він 1936 року в с. Новоукраїнці по-близу Кривого Рога. Вже пізніше, живучи і працюючи в Одесі, мистець стверджував: “...Місто нічого не дало моїй душі, ніяк не вплинуло на мою творчість. Але я бережу цінність своїх дитячих вражень – прогулянки по степу, часом до самої ночі, красу зимової природи”. Із дитинства виніс він казкові стани сутінків, заходу сонця, нічного освітлення, їх гармонію і таємничість. Мистець згадував: “При яскравому денному світлі кожний предмет моє свій особливий колір, часто вони сперечаються між собою, кличуть до себе. І лише в сутінки, вночі, зимою природа і її барви набувають спокою, гармонії, романтичності. Вони вже не вимогливі, а, навпаки, ніби тихо випромінюють тепло і світло”.
Накопичені в дитинстві відчуття улюблених станів природи – туману, сутінків, заходу сонця, ночі – збагатили враження і уяву майбутнього майстра. 

Книга 02 1996

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ЯК ЕТНОГРАФ

У ПОШУКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО РЯДУ

Тетяна Андрущенко, історик мистецтва
“Читати народ, як живу книгу”, – ця теза Куліша найбільш окреслює особливості його діяльності як національного етнографа. Хоча вона припадає на ранній романтичний період етнографії, яка вважала, що лише “події козацького життя” , котрі виплавлялися у дзвінкі пісні, ...повинні складати найдостовірніший літопис для нового битописання Малоросії2. Саме збірка М. Максимовича, рядки з якої процитовані, в один день перетворила Куліша з великоруського народника в українського патріота.
Глибоке вивчення пам'яток української культури давало Кулішеві, за власним висловом, “шекспірівське знання людей та звичаїв”, а своїми “Записками о Южной Руси” він “передає світові пам’ятки духу народного, яким в його очах “немає ціни”.
Саме етнографія приводить Куліша до великого літературно-наукового і громадсько-політичного життя. За висловом В. Петрова, Куліш “етнографізував не лише українську історію, а й проблеми українського громадянського руху”.

Книга 02 1996

ВІЧНІ СТЕЖИНИ

ДМИТРУ ШКРІБЛЯКУ – 70

Катерина Каркадим
Нас забрали ще австріяки, коли зняли із нас сардак, а дали піджак.
Дмитро Шкрібляк

Останні 30 років хто тільки не писав про Дмитра Шкрібляка, правнука геніального різьбяра з с. Яворова на Гуцульщині – Юрія Шкрібляка. І не дивно, що шлях різьбяра для нього був визначений змалку. Спонукала до різьби й життєва необхідність, традиція побуту та потреба в заробітку. Та поряд з роботами на продаж у творах Шкрібляка жила і зберігалась правдива традиція гуцульського різьблення – в пластичних і масивних, міцних і зручних, вжиткових і обрядових предметах побуту народу. Доктор Окуневський записав спогади про батька, Юрка Шкрібляка, його доньки Катерини: »...татові іноді у сні снився взір – тоді тато вставав, запалював свічку і рисував собі». Дмитро Шкрібляк теж не в змозі пояснити – як, звідки виникають його орнаменти.

Книга 03 1997