ЛИСТИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ДО БРАТА МИКИТИ

ТЕКСТ ОРИГІНАЛЬНИЙ. ПОДАНИЙ У СКАНОВАНОМУ ВИГЛЯДІ.

Книга 26 №1 2012

КОМЕНТАРІЙ

Сергій Єфремов
Листи до брата Микити, цей і наступний, подають надзвичайно важливий матеріял до біографії Шевченка, насамперед з його родинних стосунків. Це немовби нитки, що протягає сам поет до свого темного минулого, зв’язуючи його з новим своїм побутом у Петербурзі вже на волі, напередодні своєї гучної, як поета й художника, слави. Десять років минуло, як покинув Шевченко рідні Керелівські ниви, – десять років поневіряння, як читаємо в автобіографічному листі 1860 р. «за своимъ дідичемъ въ Кіевъ, Вильно и въ Петербургъ на постоялыхъ дворахъ» (Яворницький Д. – Матеріали до біографії Т.Г.Шевченка. Катеринослав, 1909, стор. 8), у майстерні Ширяєва, на ремісницькій роботі. Проте вони, ці десять років, не вивітрили йому з голови ні рідного місця, ні близьких людей. «Я всяку ніч тільки й бачу во сні шо тебе, Керелівку та рідню та бур’яни (ті бур’яни, що колись ховався о[д] школи), – весело стане; прокинусь – заплачу».

Книга 26 №1 2012

ЧАСОПИСИ–ЩЕЗНИКИ

Олександр Хоменко, поет, есеїст
«По мові – передмова», – писав колись молодий художник на прізвище Шевченко субскрибентам (си- річ – передплатникам) своїх «Гайдамаків», сподіваючись – марно, певна річ, – надрукувати «їхні козацькі імена рядочком гарненько» і нарікаючи на тих, хто «соромиться свою благородну фамілію (Кирпа-Гнуч- кошиєнков-в) і надрукувать в мужицькій книжці». Він, богем’яр і естет, «возлюбленик муз і грацій», ще жив у Петербурзі, але снив Україною, не-омовленою і не-змальованою ще, і там саме почала броститись у нього думка про «Живописную Украйну» – перший із черги наших часописів-щезників, які так гонорово заповідаються, далі вирушає в мандри світом перше число, небавом – друге, а далі лишається хіба писати в стилістиці епістоли Шевченка до кн. Цертелева (від 23 серпня 1844-го): «Якби мені Бог поміг докінчить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та в домовину. Було б із мене – не забула б Україна мене мизерного. 

Книга 16 №3 2009

ГАЗЕТА «СЛОВО » – ВИДАННЯ ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

«СЛОВО »: МИНУЛО 20 РОКІВ ОДТОДІ, ЯК ПОБАЧИЛО СВІТ ПЕРШЕ ЧИСЛО
Володимир Куєвда, кандидат психологічних наук, перший заступник голови ТУМу (1990-1991)
Історія цього часопису може бути символом перебігу тих подій кінця 80-х – початку 90-х років уже ми- нулого століття. Йдеться про потужний вибух потенціалу українства і вправне зведення його результатів нанівець. Ідея заснування часопису «Слово» належить Віталію Радчукові – доцентові КНУ імені Тараса Шевченка, незмінному голові університетського Товариства української мови, членові правління ТУМу. Саме за його наполяганням, за підтримки Дмитра Павличка, 1989 року вийшли три перші числа. Склад редколеґії: Дмитро Павличко – головний редактор, члени редколеґії – Віталій Радчук, уже покійний Юрій Оробець (у майбутньому – парламентар кількох скликань) і Віталій Довгич. 

Книга 16 №3 2009

СТОЯТИ !

Олександр Сопронюк, головний редактор газети «Слово»
Я нічого не забув...
Обривалися – як у метафоричному, так і в прямому сенсі слова – телефони.
Топилися ощадні рахунки.
Ховалася, а то й узагалі безслідно зникала пошта.
Писалися чорні листи по видавництвах і держкомвидавах.
Зупинялися газетні числа.
Стонадцять разів усілякими ухвалами-постановами виселяли-викидали з приміщення: в дощ, у сніг, на мороз (припадало саме на зиму) – там робити газету, там давати чесну просвіту. Власне, не переповісти, не описати всього шакального бруду: на папір кладу лише дещицю з тієї підлости й того зла, що їх зробив – ні, не мені особисто – українській газеті «Слово» вічний парламентар Павло Мовчан: жодні служби вкупі з комунарами й комсомолами, різноманітними судами й прокуратурами навіть близько не стоять біля його діянь.

Книга 16 №3 2009

ДВІ СЛОВІ

ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ТИЖНЕВИК, ЩО ЙОГО НЕ ВИЗНАЄ ОФІЦІЙНА ПИСЬМЕННИЦЬКА БРАТІЯ
Вікторія Стах, поетеса
Так. Ми маємо літературну газету. І ого вже скільки літ. Одну й ту ж. Однаковісіньку. Послідовну. Аякже! Передплачували. Читали. Розуміли. І, навіть, час по час захоплювалися. Скажімо, матеріалами пленуму Спілки письменників України, коли після Чорнобильскої траґедії письменників нарешті «прорвало»...
Аби не певні зміни в українській естраді, захоплювалися б донині. Та, на жаль (Господи, як усім шкода!), з’явилася сестричка Віка.

Книга 16 №3 2009

ЧИСЛА «СЛОВА»

Олександр Хоменко, поет есеїст
…В осерді досвіду час ущільнюється, згортаючись у цятку-спалах, в заледве чи не яйце-райце одвічного і водночас модерного українського кінцесвіття, крізь прозору шкаралупу якого вільно відчути матеріалізованість, майже дотикову матеріалізованість протоплазми явлення. …За вікном сутеніло, січнем зазвичай у наддніпрянській столиці сутеніє рано, може, через те, що Господь саме в такий спосіб прагне уречевити для насельників праісторичних київських урвищ зникомість, загроженість світла – предвічного дару Отця безначального, обриси, предметів уже переростали графіку власної узвичаєности, старенький ремонтований-переремонтований телевізор «Весна» підсліпувато відсвічував своїм тьмяним екраном, але звук було зменшено до ледь відчутного шепоту, та й, зрештою, ніхто тієї передачі так і не дивився, бо відколи б це в «Республіці» люди стали цікавится такою дурнею, як кучманоїдно-пінчуківська телевізія.

Книга 16 №3 2009

МІТ ВОЛІ*

Раїса Лиша, поетеса
Звідки виринає в нас оце неочікуване відчуття певности, що світ створений задля спілкування вільних особистостей? І воно не зникає, як зникають ілюзії. При тім, що довкола аж кишить від ненаситних спроб поневолення іншого, всього і всіх... Ця книга – вибране із самвидавного літературно-мистецького і громадсько-політичного журналу «Пороги», що виходив у Дніпропетровську (Січе-славі) у 1988-1990 рр. в річищі дій Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції (УАНТІ). Всього вийшло дев’ять чисел.
Ідея журналу виникла в нашому тісному гурті поетів та інакодумців, що утворився в Дніпропетровську 1976-го й витримав, як своєрідний творчий феномен того часу, усі нелегкі випробування «брєжнєвщини» і «застою». Ідея витала десь у наших думках і розмовах й ніби чекала слушної миті. 

Книга 16 №3 2009

«РЕКОНСТРУКЦІЯ МАЙБУТНЬОГО »

АЛЬМАНАХ «ПОРОГИ» В ПЛИНІ РОКІВ. БОРОЗНИ І МЕЖІ. ПОСТАТІ Й АБЕРАЦІЇ
Юрій Вівташ, письменник
Занурюючись у збірник вибраних матеріалів дніпропетровського (січеславського) самвидавно-дисидентського, громадсько-політичного й насамперед – культурологічного журналу «Пороги» (то, власне, своєрідний ретроспективний дайджест тих дев’яти чисел, які вийшли в короткий проміжок «пізньої перестройки»), уважний читач, а особливо дослідник із нахилом до вивчення процесів новітньої культури, зокрема й насамперед української, в період граничного зламу її інерційно-усталених структур і захитання підвалин спазматичного – в певний проміжок – піднесення її з провалу й стагнації і яскравого, хоча й парадоксально-короткочасного спалаху вже на іншому щаблі структурного виклику та розвитку, її глухих кутів, виявлених лабіринтів і трансформацій.

Книга 16 №3 2009

ЖУРНАЛ «ОСНОВА », ЯКОГО ВИ НЕ ЗНАЙДЕТЕ В GOOGLE

Михайло Бриних, літератор
В Артема Чеха є така книжка – «Цього ви не знайдете в Яндексі». Якщо замінити Яндекс на Google (все ж таки у королівстві пошукових систем назва Чеха – якесь гріховне непорозуміння), ми одержимо твердження, котре не лише впливає на розподіл та ієрархію вартостей в сьогоднішньому інформаційному суспільстві, але й часто використовується замість безжального вироку. Все дуже просто: якщо людину, явище чи текст не вдається розшукати за допомогою Google – значить, їх просто немає. І всі ваші спогади, підшивки та пожовклі світлини залишатимуться тінями й привидами, допоки не стануть цифрою й не осядуть у кеші Google. 
Цивілізація поступово передоручає власну пам’ять, ба навіть відчуття, пошуковій системі, покладаючись на витривалість силікону.

Книга 16 №3 2009