ЩО ДАЛІ?

Орест Голубець
Од часу докорінних змін, що розпочалися на культурно-мистецьких царинах в Україні кінцем 1980-х, пройшло майже 20 років. Жодне нинішнє поцінування минулих процесів, ба більше, пошук «спільних знаменників», неодмінно виявляє крайню неоднозначність і суперечливість думок. На жаль, мусимо констатувати: від моменту ґвалтівної трансформації герметично закритого суспільства у відкрите та вимушеного одночасного руху у двох протилежних напрямах (самоідентифікація в історичному розрізі та осмислення парадоксального у своїй основі мистецтва ХХ століття) все ще не розв’язана низка основоположних питань.
Перехід од ідеологічного контролю до стану «вседозволеності» відбувся швидко, та не прояснив ситуацію, а, радше, нагромадив проблеми, що й досі належно не аналізовані і теоретично не осмислені. З-поміж інших, спробуємо застановитися над тим, як подолати явище «перехідного» періоду, що його автор назвав свого часу «новою кон’юнктурою». 

Книга 8 2007

«МИ» І... «ВОНИ»

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Один із моїх колег якось висловив вельми актуальну думку для тих, що причетні до мистецької освіти: «Ми не повинні змушувати студентів жити в нашому часі, а намагатися жити в їхньому». Справді, ця позиція важлива, надто ж за сучасної України. Бо саме тут «вони» (молоді) і «ми» (старше покоління), як ніде у світі, розділені впливом різноманітних суспільних формацій. «Вони» формуються в новому, суперечливому, але вільному світі. У «нас» переважна частина життя, від самого народження, переходила за умовин, де офіційні шляхи розвою мистецтва, зокрема й мистецької освіти, були наперед визначені та реґламентовані. Ізольований простір «совєтської консерви», в сумі зі щоденним ідеологічним тиском, міг викликати три ґатунки реакції: відверте пристосування, роздвоєння творчої особистости або повну іґнорацію та внутрішню еміґрацію. 

Книга 11 2008

ҐЕНІЙ І ТОТАЛІТАРИЗМ: ДРАМАТИЗМ ЗІТКНЕНЬ

Ганна Покотило, кандидат філософських наук
Ґеній – це завжди віха в історії розвитку світової культури, вершина її досягнень на шляху історичного прогресу. Створене ним – концентрований образ епохи в усьому багатстві її проявів: думок, ідеалів, естетичних смаків, моральних засад. Ґеній – це різноликий, багатобарвний світ. Він співтворець, пророк, духовний вінець нації (Данте, Мікельанджело, Дюрер, Шевченко, Ваґнер, Таґор, Міцкевич, Пушкін). Ґеній – завжди яскрава індивідуальність, що уособлює конкретну енерґію, ауру «я» естетики, «я» філософії, «я» мистецтва, навіть «я» характеру. Бо «я» – у творчості вирішальне і найпродуктивніше. Своєю глибиною, досконалістю, а часто й обсягом створене ґенієм захоплює та дивує уяву смертних, видається надприродним. Недарма античність вбачала в ньому носія божественного дару, що й надає йому творчої наснаги, натхнення створювати прекрасне і величне.

Книга 12 №3 2008

БОСИМИ НІЖКАМИ НА СНІГУ ПІД ВЕСЕЛУ СКРИПОЧКУ

Андрій Надєждін, художник, мистецтвознавець
Іноді час і місце збігаються таким чином, що подія, свідком чи учасником якої ти став, залишає в душі надзвичайний слід, спонукає дороздумів і довго не дає спокою. Нещодавно в Кіровоградському художньо- меморіальному музеї О.Осмьоркіна відкрилася виставка творів із музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва під символічною назвою «Душа України ». Невеликий, але змістовний вернісаж, запропонований широкій глядацькій авдиторії, присвячено 20-річчю Незалежности України.
Переходжу від твору до твору, і переді мною як кадри кінохроніки постають картини українського життя двадцяти років незалежности. За останні два десятиріччя у нас відбулися величезні зміни суспільно-політичних та культурологічних обставин. Зі зняттям різних офіційних бар’єрів і табу з образів і тем, до яких можуть звертатися мистці на тлі розмаїття естетичних орієнтацій, досить швидко означилися особливості реґіональних мистецьких груп. 

Книга 24 №3 2011

ґЕНДАЛЬФ У ПРОСТОРІ ЗАГУБЛЕНИХ КАХЛІВ

Олександр Хоменко, літературознавець
Вознесених урочисто приземкуватою вертикаллю печі, у твердому мурованому лоні якої – стовп вогню й плащаницяярого жару. Звідтам, із цього центру, з викладеної кахлями гори Меру, розходиться по закутках хати життєдайне тепло, а керамічні ряди знакових архетипних першоз’яв гомонять-переповідають афористично-притчеві сюжети – достоту за Гомером і Стефаником, Котляревським і Боккаччо. Квадратова їхня тотальність нині і прісно звістуватиме про себе водночас цілокупно й дискретно, від ужиткової фраґментарности відразу ж розгортаючись у стрімкий наратив автентичної історії – нехай непроявленої, нехай лише екзистенційно-можливої, але доглибно української.

Книга 26 №1 2012

ВИЯВЛЕННЯ ПСИХОІДЕЇ ДОБРА*

Валерій Сніжко, кандидат біологічних наук, завідувач відділу НДІ українознавства МОН України
Гігантські трипільські агроміста відомі лише на теренах сучасної України. На території нинішніх Румунії і Молдови за площею їхні розміри в багато разів менші. На Україні ж найбільші – Тальянки (450 га), Чичеркозівка (300 га), Майданецьке (270 га), Доброводи (250 га), Веселий Кут (150 га), що зосереджені на сучасних Звенигородщині та Уманщині. Найістотнішою обставиною цього аспекту слід вважати те, що наближене розташування великої кількості великих за площею поселень без системи спеціалізованих оборонних укріплень – свідчення неагресивної психоідеї її мешканців. Зокрема, слід зазначити, що то були поселення людності осілого способу життя та землеробського господарчого устрою, особливість яких – не пошук загострення конфліктності, а уникнення конфліктної агресивності.

Книга 26 №1 2012

ORDO AMORIS: ПРИВАТНИЙ ДОСВІД ОДНОГО ПРАГНЕННЯ

Анатолій Дністровий, письменник, кандидат філософських наук
Як звичайна й пересічна людина, що не причетна до ґрунтовних релігійних практик, інколи думаю про такі важливі речі, як можливості власної віри, віднайдення звичайної людської мудрости. Не впевнений, чи здатний усе це осягнути (навіть для себе); зрештою, важлива не спроба пояснення, а сам факт замислення. Переконаний: якщо людина прагне змінитися на краще, переродитися, то всі оптимальні інструменти на це знайде в самій собі. Не говоритиму в дусі імпотентного моралізму, що люди не повинні бити одне одному пики, красти чи принижувати одне одного, а ще – щодня бігати до церкви і таке інше. Вже кілька років мене непокоїть питання: чи зумію знайти/виробити – аж до останнього свого подиху – такі інтереси до світу та його різноманітних речей, що не викликатимуть у мене відрази й розчарування, поспішливого захоплення й обожнювання, а головне – не зазіхатимуть на інші свободи.

Книга 14 №1 2009

БРАМА

Валерій Сніжко, кандидат біологічних наук
Усе навколо живе й поєднане між собою в єдине ціле, – вважають індіанці Канади, що живуть у резерваціях, абориґени Нової Зеландії, Австралії, Західних гір Південної Америки. Суходіл – це наша Мати, орел – двоюрідний брат. Дерево жене кров на- шими судинами, і в кожного своє Дерево, бо воно – Батько. Тече вода... Ростуть трави... Летять птахи... Веселою радістю бринить Веселка – усі Ми є одне ціле, – вважають вони. А після Сотворення Світу сотворителі їм сказали: «Ми наділили вас усім сущим, піклуйтеся ним, щоб Воно було таким вічно. Змінювати щось не можна». Вірогідно, що ця «істина незмінної вічности» і допомогла абориґенам зберегти Природу як живу, а самим зупинитися (як уважає урбанізована людина) у своєму цивілізаційному поступі. Зміну довкілля «білою» людиною вони вважають посяганням на божественне й одвічне. 

Книга 10 2007

ГРАФІЧНЕ ВТІЛЕННЯ ПОЕТИЧНОГО СЛОВА

Іван Дзюба
Зорова поезія – одна із форм пошукуваного «синтезу мистецтв»; конкретніше, в цьому випадку, – спроба поєднати словесні й графічні засоби. (Власне, й саме письмо передбачає асоціацію звукового і зорового образів.)
В Україні зорова поезія має давні витоки, закорінені в бароковій культурі. Емблематична і фігурна поезія українського бароко була зорієнтована на зорословесну наочність. Видатним практиком і теоретиком візуальної поезії в Україні був І.Величковський (XVII ст.). Бурхлива експериментаторська енергія поетичного футуризму не в останню чергу виливалася і в чудернацькі візерунки зорової поезії. Сугестію графічного візерунка вірша («драбинка», переноси складів, дроблення рядка тощо) часто вживали М.Семенко, Гео Шкурупій, О.Влизько, Л.Чернов,А.Чужий, Гео Коляда, І.Маловічко, Є.Яворовський, М.Скуба – і талановиті, і не дуже талановиті «ліваки».

Книга 6 2004

КОНОТОПСЬКА ЗВИТЯГА

В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОЛЕКСАНДРА САДОВСЬКОГО

Сергій Побожій, кандидат мистецтвознавства
Конотоп – це не перше звернення сумського мистця до історичної теми. На початку 1980-х він створив образ Устима Кармелюка. Між цими роботами відстань у часі майже 16 років, але їх об’єднує особливе ставлення О.Садовського до проблеми історичної картини. По-перше, він вибирає для цих сюжетів складні й недвозначні постаті та події, а по-друге, і це головне, намагається використовувати формат полотна не як літературний трактат, а винятково як мистецький твір.
Проаналізуємо композицію, образну і пластичну системи цієї картини. Яку ж історичну інформацію подає художник у цій роботі, присвяченій нищівному розгрому московських орд у червні 1659 року під Конотопом?

Книга 6 2004