КИРИЛО ГВОЗДИК: «...І НАВІЩО ТОЙ БОЙЧУКІЗМ ЗДАВСЯ ВАМ?»

Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
Мальовниче село Ребедайлівка на берегах невеличкої річечки Лаврусихи – притоки Тясмина, що на Черкащині... Тут 22 червня 1895 року народився маляр-бойчукіст Кирило Гвоздик.
Про ранні роки життя майбутнього мистця даних немає. Можливо, він навчався в недалекому від села містечку Кам’янці, можливо, як і більшість свідомих українських юнаків, воював у армії УНР... Одначе початком 20-х він опинився в Києві, зацікавився малярством і відвідував зразкові художньо-педагогічні курси при інституті пластичних мистецтв, де викладали М.Трубецька та К.Єлева. За рекомендацією останнього, вже досвідченим юнаком, 1923 року Кирило Гвоздик вступив на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом 1924 року отримав назву Київський художній інститут. 

Книга 11 2008

АНТОНІНА ІВАНОВА: «Я БУЛА І ЗОСТАЛАСЯ БОЙЧУКІСТКОЮ»

ДО 115-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства 
Старшого віку жінка з виразними рисами обличчя і впертим поглядом у невеличкому московському помешканні… Прикута до ліжка важкою хворобою, залишена обставинами життя на милість такої ж одинокої, але ходячої сусідки, вона творила Мистецтво. Пам’ятаючи про улюбленого Вчителя, даючи наснагу своїм друзям-бойчукістам у сталінсько-брежнєвській Україні, намагаючись повернути добру славу про несправедливо зацьковану, але не знищену школу українського монументалізму...
Завдяки батькам молода дівчина з Кагарлика – п’ятнадцятилітня Антоніна Іванова (25 квітня 1893 р., м.Кагарлик на Київщині – 12 березня 1972 р., м.Москва) – отримала можливість поїхати до Петербурга, щоб студіювати малярство у відомих художників І.Білібіна, М.Реріха, В.Щуко, які працювали у Школі Товариства заохочення мистецтв. 

Книга 12 №3 2008

ШКОЛА МИХАЙЛА БОЙЧУКА: «ВІН ЛЮБИВ ПРОЯВИ КРАСИ У ПРИРОДІ, МИСТЕЦТВІ, ЛЮДЯХ…»

СЕРГІЙ КОЛО. ДО 120-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
Від Господа Бога маємо прекрасний дар – людську пам’ять. В її закутинах бережемо найцінніше, найсокровенніше, найдорожче. У певний життєвий момент відтворюємо для себе, для близьких і рідних образи пережитого, передуманого, переболілого...
Коли піднімаюся сходами до помешкання родини Колосів неподалік Шевченківського скверу, в коридорі голосним гавканням зустрічає симпатичний боксер Лорі... А на згадку приходить початок шістдесятих: коли ми з батьком, художником-бойчукістом Охрімом Кравченком, приїздили потягом зі Львова до Києва, то із залізничного вокзалу незмінно крокували по вулиці Воровського попри Сінний базар до Львівського майдану. 

Книга 13 №4 2008

ЕКСПРЕСІОНІЗМ ІВАНКИ НИЖНИК-ВИННИКІВ

Любов Волошин, мистецтвознавець
Твори Іванки Нижник-Винників, що зберігалися у фондовій збірці Національного музею у Львові, злочинно знищені разом із тисячами музейних експонатів І в анка Нижник-Винників (1912-1993) належить допокоління українських мистців, учнів школи О.Новаківського, котрі в період міжвоєнного двадцятиліття (1920-1930) успішно розпочинали свій шлях у мистецтві на рідній землі, а по Другій Світовій війні вимушені реалізувати творчий потенціал на еміґрації, поза межами України, окупованої й тероризованої більшовицьким режимом.
Мешкаючи майже півстоліття у Франції, І.Нижник-Винників упродовж 1940-1980-х років із великим успіхом виставляла свої твори у найпрестижніших мистецьких ґалереях Парижа, її, як модерного художника, творця ориґінальних малярських полотен, ґобеленів та кераміки, високо поціновували такі визначні представники французької творчої еліти, як Пабло Пікассо та Марк Шаґал. 

Книга 24 №3 2011

ІЗ КОГОРТИ БОЙЧУКІСТІВ

Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
«Люди не помирають, поки про них пам’ятають живі»
(підпис на архівному фото А.Іванової)

Достеменно про місце народження та молоді роки художниці поки що не нічого не знайдено й документально не підтверджено*. Аристократка за походженням, княжна Муся Трубецька (14.03.1897 – 16.03.1976) вступила до майстерні монументального живопису Михайла Бойчука Української академії мистецтва у травні 1918 року. Опинившись у середовищі селянсько- робітничої молоді, вона не відчула ні певного дискомфорту, ні «класового відчуження».
«Муся була княжна, справжнісінька, – тепло згадувала співучениця Оксана Павленко, – з тих самих Трубецьких». «Однак, – далі згадувала художниця: «Дівчата – ненадійний народ», – казав Михайло Львович і багатьом відмовляв. 

Книга 24 №3 2011

«ВІД ШКОЛИ ДО ХРАМУ» ПОСТВИСТАВКОВІ РЕФЛЕКСІЇ

Олесь Соловей, художник, старший викладач МЖХК НАОМА
Майстерні живопису та храмової культури, що її заснував і очолює академік Микола Стороженко, – 16 років. Це один із пагонів мистецького древа НАОМА, в якому трансформовано школу великих попередників, себто незримо з’єдналися у часопросторі досвід Візантії в поєднанні з жовківською традицією та києво-лаврським іконописом, напрацювання фундаторів Української академії мистецтв (Г.Нарбута, М.Бойчука, О.Мурашка, братів Кричевських), а пізніше – одеситів М.Шелюто та М.Жука, київських професорів М.Шаронова, С.Григор’єва, Т.Яблонської, після яких естафету служіння культурі дбайливо плекає й передає своїм учням і послідовникам професор Микола Стороженко. Як часто говорить Микола Андрійович: «Із нічого ніщо не буває, все в цьому світі має своє джерело... 

Книга 21 №4 2010

П’ЯТІРНЯ

Юлія Полтавська, мистецтвознавець
Щедрість таланту луцької художниці Тетяни Мялковської, відсутність фальші і в житті, і в мистецтві, бажання розділити щастя й радість з усіма – родиною, колеґами-художниками, глядачами, учнями – сприяли створенню художньої студії «П’ятірня» – справжнього осередку дитячої творчости. Не дивно, що в невеликому приміщенні, де малеча вчиться творити, мікроструктура художнього процесу тісно пов’язана з макроструктурою Всесвіту. Заняття проходять за авторською проґрамою, що її Тетяна Мялковська розробила особисто й далі вдосконалює. Скільки несподіваного приготувала художниця для своїх учнів! З’ясовується, можна взяти відразу два пензлі й спробувати одночасно намалювати крильця метелика. І в кожного з маленьких художників метелик буде свій, яскравий, мов квітка, й зовсім не подібний до інших…

Книга 20 №3 2010

ВІДРОДЖУЮЧИ НАЦІОНАЛЬНУ ШКОЛУ ОБРАЗОТВОРЧОСТИ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Під поняттям «виховання національного мислення молодого покоління» ми розуміємо особливий вид культурно-мистецької та виховної роботи вчителів або викладачів красних мистецтв, яка ситуацію повсякденности життя інтерпретує в універсальній етноплощині, тим самим актуалізуючи в рідному видноколі проблеми матеріально-духовної спадщини України настільки чисто та прозоро, що з легкістю розпізнаються всі елементи цілісного творчого досвіду майстрів народної творчости, художників, графіків та скульпторів нашої землі, тим самим наближуючи студійців, учнів або студентів мистецьких вузів до першоджерел правди національної історії.
 

Книга 19 №2 2010

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ ЕТНОПРАВЕДНОСТИ…

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Після смерти Сталіна в час «хрущовської відлиги» в Житомирі як обласному культурно- просвітницькому центрі Полісся почали шукати творчого притулку та постійного місця проживання письменники-початківці, музиканти, художники, майстри народної творчости, юнаки та дівчата, обдаровані Всевишнім до образотворчого мистецтва. Повоєнна молодь-переростки, яким хотілося пізнавати світ праведного виднокола України мовою живопису, усвідомлювала, що не лише Київ як столиця України, а й провінційний Житомир може стати стартовим майданчиком до академічних знань середньої та вищої спеціальної освіти в царині пластичних мистецтв. У напівголодні 60- ті роки багато юнаків та дівчат виявляли ревне бажання опановувати абетку законів образотворчого мистецтва, шукали затишок на уроках малювання, що проводили в загальноосвітніх школах художники-аматори, інколи – професійні художники.

Книга 18 №1 2010

БОЙЧУКІСТ ІВАН ЛИПКІВСЬКИЙ

ДО 120-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства

Біографічні дані про Івана Липківського доволі скупі. Народився 14 вересня 1882 року в містечку Липовці на Київщині у спадковій священичій родині. Батько – о. Василь Липківський, що «з перших кроків священства працював для відродження української церкви », 1921 року обраний митрополитом УАПЦ. Сина Івана теж готував до священичої справи, віддавши на навчання до Київської церковно-вчительської школи. Однак захоплення малярством перемогло, і, вже доволі досвідченим і зрілим юнаком, 1921 р. він розпочав навчання в майстерні монументального мистецтва УАМ (Українська академія мистецтв), переживши кілька реорґанізацій вишу.

Книга 26 №1 2012