НЕВИЧЕРПНА МАҐІЯ ЧЕРПАНОГО ПАПЕРУ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Далеко не кожному художникові дано вміння успішно поєднувати творчий дар із педагогічним. Проте в історії мистецтва маємо чимало прикладів безкорисного бажання «метрів» передати свій досвід молодому поколінню. Важко переоцінити значення цього явища для загального мистецького проґресу. Зрештою, поряд із творчим доробком саме воно може стати формою своєрідного увіковічнення пам’яті про художника-педагога. Говорячи про львівське мистецьке середовище, достатньо тут згадати хоча б Ярославу Музику, Романа Сельського, Карла Звіринського чи Тараса Драгана.
Ці думки навіяла виставка, яка не так давно відбулася у виставкових залах Музею етнографії та художнього промислу НАН України. Львівський мистець Віктор Хаджинов експонував свої праці разом із великою групою студентів, здебільшого Львівської національної академії мистецтв.

Книга 17 №4 2009

РЕФIГУРАЦIЯ ЖИВОПИСУ В ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННI ВIКТОРА ГОНТАРIВА

Олег Коваль
Немає більшого зла, аніж розуміння мистецтва… В даному разі воскресає саме відмова від розуміння мистецтва», – уважав батько нефігуративного живопису Василь Кандинський. Хибна думка для сучасного мистецтвознавства, яке прагне порозумітися на тому, що таке малярство як складна семіотична система та складова його сенсоутворних та образотворчих ефектів. Хибна, але з огляду на те, що головним у нашому з В. Гонтарівим спілкуванні було прозоре, чисте відчуття «внутрішньої необхідності» живопису, вона видається така, з неї варто почати розмову про живопис самого В. Гонтаріва та його «філософію живопису». Зійшлися ми на мистецтві, мовленні про нього, на Малярстві та знаках Мови, що, за визначенням М. Фуко, є БЕЗКОНЕЧНЕ, таке, як і наші розмови. 

Книга 07 2005

ШКОЛА МИХАЙЛА БОЙЧУКА

КАРОЛЬ ХІЛЛЕР : ВІД БОЙЧУКІЗМУ ДО АВАНГАРДОВИХ ЕКСПЕРИМЕНТІВ 
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
У мистецтві відомого польського маляра і графіка, німця за походженням, Кароля Хіллера крізь експерименти та пошуки абстрактних вирішень 1920-1930-х років виразно «проступає незнищена печать ранніх фрескових структур М.Бойчука». Вочевидь, не випадково тільки його К.Хіллер називав своїм Учителем.
Коли поїздом доїжджаю з Варшави до станції Лодзь- Фабрична, згадую, що директором цієї залізниці у 80-х роках ХІХ століття був інженер Олександер Налепінський, батько відомого польського поета та філософа Тадеуша Налепінського (1885-1918) та української художниці, вірної товаришки і дружини Михайла Бойчука Софії Налепінської-Бойчук (1884-1937)...
Із Лодзі – промисловим містом ткацьких підприємств – пов’язані життя та творчість ще одного учня майстерні Михайла Бойчука в Українській академії мистецтв – Кароля Хіллера.

Книга 10 2007

ЗАБУТА

БОЙЧУКІСТКА ВІРА КУТИНСЬКА
ДО 115-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Ореста Ковцун, родичка В.Кутинської, спадкоємиця її архіву
Віра Іванівна Кутинська народилася 14 вересня 1897 року в селі Зарубинці Уманського повіту на Київщині в родині сільського художника-іконописця. «Наш тато малював образи і вмів їх оздоблювати позолотою, чеканкою та різьбою. Цього майстерства він навчився у свого тата… Старі лю ди в нашому селі добре йо го па м’ятають і розказують , що то був видатний майстер, родом не тутешній , зайшлий…» Ще й досі в Музеї національної культури й по буту в селі Пирогово під Києвом стоїть церква із Зарубинців, розписана Іваном Кутинським.
Дитинство й юність Віри Кутинської пройшли в Умані, куди невдовзі перебралася вся родина. «Умань!..Яка тепла метелиця спогадів постає в моїй душі при цьому слові! В Умані минало моє дитинство й отроцтво. Тут я почала пізнавати довколишній світ, тут вперше усвідомила свою індивідуальність. Умань – неповторна свіжість почуття, перші зазнавання щастя життя, щастя бути людиною!.. 

Книга 27 №2 2012

УРОДЖЕНА ПОЛЬКА – СТАЛА СВІДОМА УКРАЇНКА

ДО 125-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СОФІЇ НАЛЕПІНСЬКОЇ - БОЙЧУК 

Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
«– А чому ви так прагнули до Парижа?
– Ну як же ж – Лувр!
– А хто такий Лувр?»
Із протоколів допиту УГБ НКВД УРСР

До Лодзі – відомого промислового міста ткацьких підприємств – доїжджаю потягом із Варшави до станції Лодзь-Фабрична. За вікном поволі минають громіздкі пакгаузи та фабричні складські приміщення впереміж із вуличками житлових робітничих будинків чи еклектичного стилю вілл промисловців. Нарешті – залізничний вокзал. І тут пригадую, що директором залізниці Варшава – Лодзь-Фабрична Польського акціонерного товариства у 80-х роках ХІХ століття був молодий інженер,випускник Петербурзького інституту інженерів залізних доріг, варшав’янин Олександер Налепінський.

Книга 15 №2 2009