ХУТІР, КУЛЬТУРА, ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПЕРЕДУМОВА МІФА

В'ячеслав Медвідь
У Київському музеї українського образотворчого мистецтва, Національному музеї у Львові та Хмельницькому музеї відбулась презентація Національної Асоціації Мистців – відкриття виставки «Хутір», назва якої не в одного викликала здивування, а часом і заперечення. Власне, чому саме «Хутір»?.. Звісно, хутір не винен, що спричинився до такої філологічної «виправи» у нашому мисленному бутті, яка дала підстави в’їдливому інтелекту користатися похідними «хуторянство», «хуторянське» тощо, – отож словотвір цей вилучено з одного сенсу й запроваджено в інший. Генеалогія цього вилучення і запровадження добре простежується ще з доби – рокованої, як на мій погляд, – т.зв. ренесансу 20-30-х рр., хоч і йшлося почасти не так про «хуторянство» та «просвітянство». На жаль, наші теоретики так забевкали культурницько-політичний сенс тієї доби, аж ми сьогодні мусимо впадати в надзахват від бучного святкування 100-річчя од уродин М.Хвильового і не мати бодай прикрої уяви про той кривавий час і про те, що в ньому відбувалося. Нагадаю хоча б куцо: «папаша» Пилипенко, речник «селянської ідеології», та Хвильовий, комуніст у плоті і крові, заходилися з’ясовувати, що ж таке справжнє мистецтво.

Книга 01 1995

ХУТІР, КУЛЬТУРА, ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПЕРЕДУМОВА МІФА

Володимир Цибулько 
Людство протягом тисячоліть свого вдосконалення самоор- ганізовувалось, шліфувало свою інтуїцію, захищало себе, родаючись кревно і витворюючи свою захисну оболонку силою духа свого. Відомо, що вищим щабелем досконалості нації чи суспільної групи є поєднання релігійності та працелюбства, сподвигнутого релігійністю. Зникали цивілізації, але лишали по собі зразки матеріальної культури – продукт праці одинаків, осіянних Божою – навіть не в християнському вияві, а в часовому – Божою силою і волею. На тонюсінькій межі між суспільними групами, класами, кланами, в’язницями і ЦК залишаються одинаки, осіянні дерзновенним бажанням – творити. Бог – Творець. Але мистець – не Бог. Мистець – той хто дерзнув спробувати зайнятися Божою справою – творити. Творити – це ще і стояти на сторожі створеного тобою. А якщо через полотно і камінь, через скло і вапно ти твориш захист цілій юрбі, що претендує назватися нацією?.. Ти – сторож гідності тої юрби, що претендує назватися нацією.

Книга 01 1995

ГЕРМЕТИЗМ ЯК СПОВІДЬ І ВІДКРИТІСТЬ

Володимир Підгора, історик мистецтва
1922 року європейський ум в особі Освальда Шпенглера (в епохальній книжці «Присмерк Європи») висловив рішуче заперечення тієї філософії, що не дає відповіді на практичні питання поточної історії.
Ми не збираємося тут розглядати «Смарагдову таблицю» середньовічних алхіміків, той уривок загадкового змісту і невідомого походження, який послугував основним текстом їх учення, названого «Герметичною філософією».
Не звернемо увагу й на герметичну – «чисту» – поезію, лише на, може, найважливішу рису герметичного мистецтва: замкнутість, одірваність від оточення, занурення в особистісне...
Три тижні тому київська газета «Світ про Україну» зробила передрук статті, вірніше – матеріалу із французької газети. Повз той заголовок пройти було неможливо: «Європейський гобелен: калейдоскоп віків». Виявляється, то була розповідь про тритомник «Дух вропи», авторами якого є Антуан Компаньйон і Жан Сеебашер. 

Книга 01 1995

ХТО СТВОРЮВАВ НАМ

Антонюк Андрій (м. Миколаїв). Народився 15 жовтня 1943 року на Богопіллі (м. Первомайськ Миколаївської обл.). Закінчив художнє училище. Знайшовши своє творче обличчя, став ворожим системі мистцем так званого андерґраунду і влаштовував «підпільні» виставки. Мав персональні вернісажі у Львові, Миколаєві, Києві, Чехії. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премій ім. В .Стуса та Л. і О.Тарасевичів редакції журналу «Образотворче мистецтво». Твори знаходяться в музеях та приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Басанець Валерій (м. Одеса). Народився 11 січня 1941 року на Галичині (м. Броди). Закінчив Одеське художнє училище. Працює в ділянці станкового малярства. Учасник міжнародних, українських, обласних виставок, «Імпрез» (1989, 1991, 1993, Івано-Франківськ), міжнародного бієнале «Львів-91», вернісажів НАМу. Мав персональну виставку в Одесі.

 

Книга 04 1998

ХУТІР: НАЦІОНАЛЬНЕ І СУЧАСНІСТЬ

 Володимир Підгора, м.Київ
Друга виставка творів Національної Асоціації Мистців і запрошених під назвою «Хутір-ІІ» була представлена в Хмельницькому та Львові в середині 1996 року. Наступного після вернісажу дня в Хмельницькому відбулася наукова конференція «Хутір: національне і сучасність».

На конференції учасники виставки сподівалися на докладну розмову про щойно експоновані твори. Очевидно, осягнення мистецтва за такий короткий термін – неможливе, тому ґрунтовного обговорення виставки не відбулося, деякі з промовців поділилися лише своїми враженнями. Та й заздалегідь спланована конференція вимагала виступів, підготовлених заздалегідь. І все ж найважливою основою майже всіх промов було визначення того, що виставка не є виставкою однодумців: ідея «хутора» на виставці не виявлена; багато речей тут випадкових. Все це, мабуть, істина, бо й на самій конференції виявилися розбіжності у поглядах майже на все – на розуміння національного, на призначення мистця і мистецтва у світі, на принципи об’єднання мистців, на без ліч інших категорій і проблем нашої сучасності.

Книга 02 1996

ХУТІР: НАЦІОНАЛЬНЕ І СУЧАСНІСТЬ

«ПУДРА» І ДУХ СВЯТИЙ

Панас Заливаха, м.Івано-Франківськ
Колись було я ще вчився, бачив Африку на глобусі, як майже суцільну чорну пляму. Нині глянув на глобус – карта Африки схожа на мозаїку. Тепер – час націоналізму. Не тільки африканці усвідомлюють себе, а й негри, чукчі, росіяни... Останні навіть починають розпадатися – на «істинно русскіх» і на тих, які прийняли російську культуру. Сучасна українська нація ще тільки складається. У нас купка українців, які дивляться на світ по-українськи. Проте у нас не згинули історичні національні коди, вони збереглися в національних символах – мова, пісні, народне мистецтво, прикраси... Це – закодовані національні берегині-обереги. І те нас берегло упродовж кількох тисячоліть...
Відкрилася наша виставка. Сказати «це – хутір» – розмито. Принципу хутора там майже немає. Є окремі українські речі. А є, даруйте, просто пудра.
Мені недавно трапилася книжка Ясперса «Ніцше і християнство». Автор торкається християнства, говорить про Ісуса Христа.

Книга 02 1996

ХУТІР: НАЦІОНАЛЬНЕ І СУЧАСНІСТЬ

«ПЕРЕКОТИПОЛЕ» І ГОРДИЙ МИСТЕЦЬ

Дмитро Стецько, м.Тернопіль
Після виставки хотілося б конкретно почути її оцінку. Художники міцнішають, коли їм точно вказують на їхні помилки. Кожний мистець має великий сумнів, жоден з нас не може сказати: «Я – безгрішний». І якщо мистецтвознавець влучає у його мистецькі помилки, мистець думає і піднімається. Тому треба говорити правду в очі, щиро, відверто. Ми не маємо права виховувати інвалідів. Всіх рівними робила наша штучна – слава Богові, колишня – система соціалізму. Всіх виховувала сіренькими, середнячками. Всім давала середню платню. Це скінчилося, ми йдемо до нового мистецтва. Ми повинні мати сильних людей, інакше загинемо – така наша доля.
Питання національного завжди передбачає і соціальний, і політичний зміст. Воно було завжди і, певне, ніколи не вирішиться, тому що нації воюють, нації завойовують, нації помирають. Або і взагалі – зникають. Одна із причин у тому, що є такі люди, як перекотиполе: котиться і хапає, що випадає у світі, набирає добра чи, вибачте, гнид – тобто корисного чи поганого.

Книга 02 1996

ХУТІР: НАЦІОНАЛЬНЕ І СУЧАСНІСТЬ

ХУТІР– ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ЗЕМЛЕЮ

Андрій Антонюк, м. Миколаїв
Тут пролунала ідея: конференцію проводити на пленері. Було б добре, бо тут ми сидимо за партами. Ніколи не любив сидіти за партою.
Ми говоримо про те, що всім нам болить. Тут не було жодного виступу якогось нечесного, без добрих намірів. Проте у кожного з нас, мабуть, у всіх – багато сумнівів... Я ж хочу зосередитись на означенні хутора.
Я народився на Божому полі: Богопіль – це тепер Первомайськ, це потім місто стало комуністичним. Можливо, найбільше мені запам’яталися наші зібрання, на хуторі, куди (на луки біля нього) ми гнали пасти корів. Серед нас було багато тих, хто потім стане знаменитими дисидентами, письменниками, мистцями. Дітьми на той хутір ходили і я, і Микола Вінграновський, і Олекса Різник, і багато інших. Нас збирав на тому хуторі сільський вчитель Василь Петрович Вацюк – певне, традиційний приклад того сільського універсала, який одночасно вмів малювати, співати, грати на скрипці, міг бути вчителем фізкультури, та в той же час був істориком.

Книга 02 1996

ХУТІР: НАЦІОНАЛЬНЕ І СУЧАСНІСТЬ

ТРЕБА, ЩОБ ЄВРОПА ПРИЙШЛА ДО НАС

Микола Мазур, м. Хмельницький
Із всього того, що на нашому «Хуторі» у Хмельницькому виставлено, добре видно, наскільки хто вболіває за ідею хутора. Хто що подав на виставку, той бачить, як він виглядає і що він хоче від цієї виставки. А взагалі, наші братчики – дуже недисципліновані. Остання робота надійшла у день відкриття виставки. Хто робив експозицію, той знає, як це неприпустимо. Музей же звільнив приміщення за два тижні до вернісажу. Виставляємось – безкоштовно, прийом, як завжди, надзвичайно доброзичливий, робиться все, що тільки можна зробити. Але ж надалі за все треба буде платити. Та, власне, і сама наша виставка свідчить про превалювання екомічної зацікавленості над патріотизмом. А ще кілька років тому, коли ми збиралися у Києві, всі казали: «Ми – це не Спілка, ми не ті, що малюють «отакі штуки», ми зробимо. Ми будемо робити». Але пройшов деякий час, і вже чути розмови: «Хлопці, нині кожен вигрібається сам по собі. Так що вибачайте, я не можу привезти свою роботу на виставку, бо я сам вигрібаюся. Якщо можете – вигрібайтесь самі».

Книга 02 1996

НАЦІОНАЛЬНЕ В ПОХОДІ ВІКІВ

Микола Друченко
3 ініціативи Національної асоціації мистців, редакцій альманаху «Артанія» та журналу «Образотворче мистецтво» 22 квітня 1997 року в Києві відбулася конференція під назвою «Національне і сучасність в образотворчості » Нагальність своєрідного форуму з проблем української національної образотворчості була очевидною. Адже відтоді, як диктат політичної системи минулого та його постулату «соціалістичний реалізм» втратили свою силу, розбрід, дезорієнтація, заскоки в космополітизм знівельовують розвій української образотворчості, її тенденції та неабиякі здобутки опинилися під загрозою. Денаціоналізація у сфері духу, зокрема мистецтва, у нашій молодій державі є цілеспрямованою ідеологією політичних сил, які не зацікавлені в її становленні, – було констатовано поважним зібранням. Конференція засвідчила і те, як сьогодні мистцям бракує теоретичного, ґрунтовного аналізу образотворчості України не лише за п’ять років незалежності, але й так званого «шістдесятництва», з якого йде відлік часу сучасного українського малярства.

Книга 03 1997