ФІЛОСОФ СВІТЛА Й КОЛЬОРУ

Андрій Надєждін, мистецтвознавець
…Осінь. Вітер зриває пожовкле листя, й воно летить у простір всесвіту. Розповідають, що він їхав велосипедом і його збила машина, а можливо, він просто їхав велосипедом і, не втримавшись на рамі, став осіннім листям.
Та байдуже, як це сталося. Наш світ втратив Художника. Мова про заслуженого художника України Григорія Михайловича Гнатюка, який траґічно пішов у вічність 10 жовтня 2012 року. Не думаю, що його ім’я багато скаже широкому загалу. А жаль, бо він – мистець особливої філософії, сповнений ориґінальних творчих задумів, котрий мав наснагу та талант не лише їх висловлювати, а й утілювати в животворних образах своїх картин. А ще жаль, що його доля – не виняток. Скільки їх, талановитих і яскравих, майже невідомих і до часу забутих, ховає від нас швидкоплинна щоденність. Чи навчимося колись поціновувати своїх мистців – питання риторичне.

Кн. 30-31 №1-2 2013

ДУША НЕ ЗНАЄ ЧАСУ

16 квітня 2013 року пішов до свого Білого Бога Андрій Антонюк – мистець дивовижного обдаровання, що явився нам, аби «посадити розкішне Дерево Антонівки у Мистецькому Саду Краю.» Саме пішов, відійшов, переставився на той світ… Ніколи не називали прямо наші давні люди Ту, що гасить Свічку людського земного життя. Певне, з великої шани до Неї та любови до життя і розуміння його ціни. Хай царстває Мистець. Там, у Високості. А живим – на спомин слово-шана на земне життя Андрія Антонюка, що пізнав себе, і слово-роздум про мистця Миколи Степанова, що йшов із ним одною духовною струною – і збагнув його.

 

Кн. 30-31 №1-2 2013

ДУША НЕ ЗНАЄ ЧАСУ

Микола Степанов, скульптор
Андрій Антонюк – невіддільний від Одеси: тут навчався, тут дихав атмосферою творчости, був шістдесятником. Тут «ставив » свій неповторний «голос». І треба було мати велику впертість, амбіцію, щоб не спокусила «туга за світовою культурою »,притаманна його тодішньому мистецькому оточенню, погляди якого були звернені на Захід. Треба було мати незвичайний характер, щоб знайти своє самостояння, зберегти свою самобутність, свій «вектор»! З самого початку цей мистець поставив собі за мету: відкрити свої корені, перебувати у своїй культурі, у своєму народові. І він став – художником України, і Україна відзначила його найвищою Національною премією імені Тараса Шевченка...
На рубежі 1960-1970-х років, у той революційний для мистецтва час, бентежний для багатьох шістдесятників (яких потім назвуть андерґраундом) було багато чого, що змушувало тебе рисувати й писати те, що чуже твоєму обдаруванню!..

Кн. 30-31 №1-2 2013