ЧИ СТВОРИВ ФРАНЦУЗ НОРБЛЕН ПОРТРЕТ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ?

Віталій Ханко, мистецтвознавець
В останні роки з’явилися друком літописи, акдемічні й популярні видання, присвячені історії України. Серед ілюстративного матеріалу зустрічаємо численні зображення гетьманів, зпоміж них Івана Мазепу, великого будівника й мецената української культури. Але чомусь до цих портретів долучається і той, на якому зображено жида-орендаря роботи француза Норблена (Норбліна).
Вслухаймося в слова, написані ще 80 років тому класиком української мистецтвознавчої науки Костем Широцьким: «Справді, цей портрет не має нічого спільного з рештою Мазепиних портретів». Нажаль, портрет роботи французького мистця відтворено у «Літопису» Самійла Величка (1991, 2, с.363), у монографіях Ореста Субтельного «Україна. Історія» (1991, с.147), А.Я.Ефименко «История украинского народа» (1990, у блоці ілюстрацій після с.192).
Названий вище К.Широцький у своїй статті відсилає зацікавлених читачів до монографії про француза Норблена, написаної дослідником мистецтва Жигмунтом Батовським. Солідна монографія видана польською мовою 1911 року в Львові у серії «Наука і мистецтво» (т.13).

Книга 01 1995

MAZEPPA AETAT 70’ – НОРБЛЕНА

Кость Широцький
Серед портретів, приписуваних гетьманові Ів. Мазепі, є один, що завше викликає сумнів і непорозуміння. Це офорт, роблений франц. маляром і офортистом Жаном-Пьєром Норблен-де-ла- Гурденом. Підпис під ним: «Mazeppa aetat 70». З таким підписом портрет завше йшов проти історичних дат про роки гетьмана, що вмер, не доживши до 70 літ (народ в 1641 р., а вмер р. 1709), і виглядом одежі і лиця викликав підозріння щодо гетьманського типу і українського походження змальованої на нім особи.
Справді, цей портрет не має нічого спільного з рештою Мазепиних портретів: ні з тим, що на алегоричні гравюрі Мігурі, ні з Стокгольмскою олією чи італійською гравюрою, ні з типом портретів Бутовичів та на тому, що був на стіні Київської Лаври, або з портретом музею Тарновського, ні навіть з невідомим портретом, приписуваним Мазепі, що висить у Музеї Академії Художеств (у Петербурзі). Всюди на тих портретах Мазепу представлено у гетьманському або у військовому козацькому уборі, з булавою в руці і завше в типі дозрілої людини, з невеличкою бородою або без неї і з княжим Мазепиним гербом угорі, як то звичайно на старих наших і чужоземних портретах.

Книга 01 1995

ЧИ ПОТРІБНА НАЦІЇ ТАКА ЕЛІТА

Степан Злупко
До роздумів на цю тему спонукало інтерв’ю академіка Костянтина Ситника, опубліковане під назвою «Якщо збережемо еліту нації – вона збереже націю» в газеті «Молодь України». Всіляко виправдовуючи діяльність Національної академії наук України, академік під елітою нації має на увазі, очевидна річ, передусім корпус дійсних членів і членів-кореспондентів цієї інституції. Перед тим, як говорити про її елітарність, варто простежити логіку міркування самого автора інтерв’ю.
На запитання кореспондента Людмили Зінковської, що «в Україні з наукою не все, як у людей», бо на Заході наука зосереджена в університетах, а в нас у «якихось штучних утвореннях радянської влади», академік К. Ситник чомусь послався на те, що не зрозуміло, яке вона мала відношення до виникнення Української академії наук у 1918 р. Правда, при тій нагоді можна було сказати, що до створення Академії в Росії потужно приклалися професори і випускники Києво-Могилянської академії, але цього, очевидно, не знає наш національний академік.

Книга 04 1998

ЛИЦЕМІРСТВО

АБО КОМУ Й ЗА ЩО ПРИСУДЖУЄТЬСЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ
Микола Холодний
«Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани.
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!»
Леся Українка

За всіма ознаками, ми будуємо буржуазне суспільство, чи пародію на нього, тому як своєрідний дороговказ резонно процитувати справді безсмертний опус платного кайзерівського шпигуна «Партійна організація і партійна література»: «У суспільстві, заснованому на владі грошей, у суспільстві, де злидарюють маси трудящих і дармоїдами є жменька багачів, не може бути «свободи» реальної і дійсної... Свобода буржуазного письменника, художника, актриси є лише замаскованою (або лицемірно маскованою) залежністю від грошового мішка, від підкупу, від утримання». У такій ситуації, звичайно, не залишається місця для високих ідей.

Книга 04 1998

ВІД АРМУ ДО ЯРМА

З ПРИВОДУ ОДНОГО ЮВІЛЕЮ
Ігор Бондар-Терещенко
Не знаю, может быть, социализм
и в самом деле полезен для техники -
искусству он несет смерть.
М.Заболоцький

В епоху класичного (історичного) авангарду, як і в усі часи, було багато випадкового. З тих випадковостей, як знати, уклався стиль доби. Згодом, вже у радянський період, він був повністю знищений, а трохи пізніше впав і сам радянський устрій. Приблизно тоді ж завалилися міфи радянського часу, серед яких – міф про українське радянське мистецтво.
Адже, дійсно, вже сьогодні, коли – за провіщенням Євгена Маланюка – «над гробом народу хитнувсь кам'яний його хрест», ми бачимо перед собою велике українське мистецтво XX століття, але рішуче не-радянське чи антирадянське.
 

Книга 03 1997