ДОБА СТИЛІЗАЦІЇ

РОМАН 
В’ячеслав Медвідь
Тлумачення будь-чого, а сим разом художнього тексту, є завжди осяжнішим: чи то тлумачиться надто складна метафора, чи просто ще щось таке, що в тексті відбити не спро- моглося; і все ж примітки, коментарі – наполягає в думках автор – є менше неспромогою увібгати своє знання у художній текст, а більше потребою; коментар стає більше самим текстом, аніж сам текст; автор виправдовує свою неміч убгати коментаторські тексти у художній текст, але й розуміє, що коментар є вислідом мистецької буттєвості, є буттям впроти власне мистецького тексту, але він нічим не загрожує текстові вже хоча б тому, що йому одведено ролю вторинності – мистецької, хоч і не мисленної; він поважно постає як мисленна буттєвість і гідний того, що є витвором чистої авторової численності, бо ж власне мистецький текст лише авторовою мисленністю живитися не може, – там, де коментар і мистецький текст поєднуються водно, вроджуються тексти виховавчі, ідеологічні; тому неважко передбачити, що колись художні тексти перестануть існувати...

Книга 01 1995

ПОЕТ ОДНІЄЇ КНИЖКИ

Іван Андрусяк, письменник
Кажуть, що кожен поет усе життя пише одну книжку. Це не зовсім так. Принаймні до Тараса Шевченка, з яким це твердження передовсім асоціюють, воно достосовується найменшою мірою: все ж ранній Шевченко-романтик і пізній Шевченко-модерніст (саме модерніст – я свідомий того, про що мовлю) суть дуже різні поети. Про Франка чи Рильського тим паче й мови тут бути не може. А ось Свідзинський чи Бажан і справді наче одну книжку писали – щоправда, «середина» в Бажана одверто провалюється (ну, на ту пору все провалювалося, цілих два десятиліття поезії в Україні практично не було), але ж, скажімо, «Будівлі» й «Нічні концерти» просякнуті одним і тим же «духом культури». Прикметно, що навіть у рамцях одного покоління бувають поети, які, раз уловивши власну тональність, шліфують її все життя; водночас бувають поети, здатні суттєво, часом навіть радикально змінюватися.

Книга 17 №4 2009

«URBI ET ORBI»: СЕРАФІТИЧНІ СКРИПТИ БОЙЧУКІСТІВ

Олександр Хоменко, поет, есеїст
На схилку рокованої ворохобности кожної «столиці світу» час і простір, географія та соціяльність відіграють наразі ролю підрядну, найперше тут важить виборсана туга за універсальністю, за чорно-ядучим інферно його «всесвітнього» духа, у відблисках якого старожитня ідентичність пощезає, шкандибаючи пріч підстаркуватою бабцею, що їй генерація-next і черствої хлібини на дорогу не дасть, бо закортіло мятєжним (неодмінно – мятєжним! – замолоду, аби під старість ті, кого їхній же персональний Мінотавр не пожер, могли гріти широкими гузнами лави в президіях: і ми, дітки, колись бунтували, і не одним спресованим калом наші тельбухи начинені) ґеніям бути одразу всім, скитами й парфянами, еллінами й іудеями, подібно до тих двох Джойсових вар’ятів, Леопольда Блюма та Стівена Дедалуса, які на втіху ерудованим аспірантам, що заповзято сублімують гормональний вибух у середньостатистичні кандидатські дисертації, майже ціле сторіччя не можуть допетрати, кого ж із них їхній метикуватий татко наставив в «Уліссі» Телемахом та Томою Аквінським, а кого – Одіссеєм та Вічним Жидом, і яким таким «топосом» (Дубліном? Ітакою? Парижем? Лондоном?) вони цілісінький день вештаються. 

Книга 11 2008

ГОНИ ПАЩЕКУВАТИХ

Олександр Хоменко, поет, есеїст
В обумовлених підсонням та історією наших раз по раз то квапливих наближеннях до тамтого літературного досвіду, то спазматичних одгетькуваннях його (ще від Шевченкового «дожидання» Вашинґтона почавши і простуючи путівцем через Сінклерового Джиммі Гіґґінса в сценічному шалі кузбасівського експресіонізму прямісінько або до Олега Лишеги з його буттєвими взоруваннями на Генрі Торо з трансценденталістами, або до Олега Солов’я, який у футуропреріях донецьких ґенделиків відшукує незникомі тіні Генрі Міллера та Езри Павнда) найбільш деміурґійною, об’ємною й цілою постаттю окреслюється, попри все, Вільям Фолкнер. Цілою і в засягах суто текстуальних, наративно-стилістичних, бо плин його мови, епічно-тотальної, а не дискретної, кожною синтаґмою якої світ помирає й відроджується знову, в мережаній вітальності нашого барокового кшталту лише й годен достеменно відлунювати, і в модальностях направду незрівнянно більш значущих – ландшафтно-ґрунтівських: знати, що genius loci – то субстанція не доместикована, не «закріплена» за певним тереном, ніби череватий міліціянт за ввіреною дільницею, їй вільно гратися століттями й континентами, породичавши Йокнопатофу його Півдня з тихоплинними річечками і вибалками наського «Юго-Западного края».

Книга 12 №3 2008

НАВПРОТИ МІТУ

ГРІНЧЕНКОВІ ІНСИГНІЇ ТА УКРАЇНСЬКЕ ПОЕТИЧНЕ ІНФЕРНО
Олександр Хоменко, поет, есеїст
В езотеричному й жаскому дискурсі другого Стусового ув’язнення, вже на початках своїх відчайдушноприреченого і кінцесвітнього, без жодного шансу на повернення й порятунок, де триматися вільно хіба тільки «за кручі, за терен колючий», сиріч – за примарну надію зберегти мережаний тайнопис «таборового зошита», що якимось дивоглядом прослизнув межи кованими засувами, ґратами й замками всюдисущого на водах, суші і в піднебессі КҐБ (за таке нехлюйство погони «з м’ясом» рвати треба, якщо взагалі не 9 грам у намазаний зеленкою лобешник виписувати: текст же пішов гуляти світами, «Сучасностями» там усілякими діаспорними, і спробуй опісля «вирубіть топором» із нього бодай щось, наприклад, «Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година»), найбільшою таїною для автора сього скрипту оповите навіть не останнє його «смертельне» голодування в карцерній самотині, і не номінування на Нобелівську премію, яке зініціював Генріх Бель, давній симпатайзер Rote Armee Fraction…

Книга 13 №4 2008

ВЕЛИКОДНЯ ТУГА

Олександр Сопронюк, Асоціація українських письменників
І ноді Господь так чи так, але жартує з нами, повертаючи безпосередньо недалекі часові реалії, здійснюючи, здавалось би, неможливе.

…Осталася сама у хаті, я у самий перед вилізла на лавку і подивилас у зеркало, яка я на вроду: чи гарна, чи погана? Я довго на себе роздивлялас: я побачила у зеркалі гарненку дівчину, коси чорни, брови чорни, очі темно-зелени блискучі із чорними скалочками і чорними обводками, вія чорни та довгі, смуглява, щоки червони, як крашанки. Я дуже була доволна: я побачила, що я була краща за всіх дівчат, з якими я гуляла. Це мене наче підштовхнуло, я така була цему рада, що я із лавки уже не злазила, а скочила на землю…

– Слава Богу, слава Богу, що ми після довгой[і] розлуки зустрілис у добрім здоров[’] й[і] у сво[йі]й рідні[й] хаті!

 

Книга 24 №3 2011

НА КАНАЛІ, В ТІНІ СОБОРІВ:

ВЕНЕЦІЙСЬКА БІЄНАЛЕ І ТАМТЕШНЯ УКРАЇНСЬКА СВОЄРІДНІСТЬ
Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець
У цьому місті сучасному мистецтву, здавалося б, має бути зовсім сутужно. Всесвітня художня виставка, яка відбувається тут щодва роки, неминуче відчуває на собі конкуренцію мистецтва класичного, старовинного – випробуваного віками і просто чле-но-роз-діль-но-го (у сенсі – приступного звичайному розумінню). На практиці ж художники просто беруть на себе тягар відповідальности… і нерідко витримують його.
До того ж, 53-я Бієнале, що з примхи куратора обрала собі двозначне гасло «ILLUMInations », задекларувала рівняння на Тинторетто, три картини якого – «Творіння тварин», «Тайна вечеря», «Викрадення тіла святого Марка» – взято з музейних та церковних залів до Італійського павільйону.

Книга 24 №3 2011

БУДЕННІ РОЗДУМИ НАВКОЛО КЛАСИКИ

АБО ЗГАДУЮЧИ ІВАНА ПОХИТОНОВА 
Андрій Надєждін, художник, мистецтвознавець
Я живу в сучасному світі, що змушує мене зважати на його безупинний процес оновлення, технологічність, механічність. Щодня докладаю зусиль, щоб користатися його можливостями, з сумом завважуючи, що це він все більше і більше використовує мене як інструмент свого розвитку, об’єкт, котрому нав’язують чужу волю, техногенну форму життя.
Вмикаю комп’ютер і входжу в «Gооgle», сподіваючись віднайти щось про визначного українського художника, твори якого лишень учора бачив на відкритті виставки в Кіровоградському обласному художньому музеї.

Книга 21 №4 2010

VPOSHUKAHGODО

Олександр Сидорук, мистець
Відсторонене нерухоме спостереження европейського арт-провінціала.
За фахом – художника-сценографа, за родом занять – викладача. Східноукраїнського походження, але із західноукраїнським прикордонним націоналістичним корінням. Російського вишколу академічного спрямування, але розширеного і збалансованого, у процесі послідовної міґрації, світогляду. Який намагається спостерігати за впливом часу на спосіб сприйняття і відтворення з позиції сьогодення мистецьких проявів у конкретному реґіональному середовищі Закарпаття й довкілля. За принципом «Who is who в Ликицарах» або – хто кого, куди і навіщо тягне, хто куди, навіщо й за чим іде. В якому сам спостерігач виступає то в ролі придорожнього каменя, якого ніхто не помічає, але який щось та й бачить серед пилюки, піднятої перейнятими високою ціллю ходоками; то в ролі тих, хто цю пилюку довкола й піднімає; подекуди, може, і в ролі самої пилюки, яка в’їдається в очі, а комусь навіть і заважає дихати.

Книга 20 №3 2010

«ОПУЩЕНЕ» ПОКОЛІННЯ

ЛІТЕРАТУРА 90-Х: ПОМІЖ КАТАМИ І ЖЕРТВАМИ
Ігор Бондар-Терещенко, письменник

Мусимо визнати, що образ кожної епохи лише в незначній мірі впливає на з’яву мистецьких талантів, а втім, він рішуче виозначує засоби їхньої реалізації, заповідаючи таким чином можливість з’яви спільного соціокультурного процесу. А вже цей останній формує, як знати, стиль покоління.
Що об’єднує теперішніх двадцятилітніх, окрім, звичайно, самого віку? Хіба лише те, що, на відміну від шістдесятників, вони вийшли за межі суто національної проблематики? Чи те, що, на відміну від сімдесятників, сучасні редактори телефонують до них, аби замовити до свого видання яку річ? Чи зовсім уже, на відміну від остаточно протверезілих внаслідок «перебудови» вісімдесятників, щойнонародженій літературній ґенерації таки не судилося об’єднатися, адже за відсутности спільного ворога будь- яка корпоративність неможлива?

Книга 18 №1 2010