ОПАНАСОВІ МОСТИ

Ігор Бондар-Стрий
Так вже повелося, що нам завжди все розтлумачують. А надто мистецтво! Бо було воно чужим для нас, тобто «соціалістичним за змістом, національним за формою».
А втлумачували «искусствоведы в штатском» з притиском –розуміти тільки так! «Шаг влево, шаг вправо считаю за побег! Стреляю без предупреждения!»
Мистецтво українське намагалися вороги лживі замордувати, заґратувати, зацькувати... Карали мистців витончено забирали глядача. Духовний вирок мистці виносили самі, вибирали дорогу, знали, куди вона заведе... Дорога Опанаса Заливахи починалася з духовного повернення до України.
З України, під північне сяйво, Опанас пішов уже з хрестом, котрого вибрав сам.
Впродовж життя він несе хрест зі спокоєм, без розпачу, несе, а не носиться з ним!
Мабуть, мистець стає народним, коли його розуміють і люблять ті, до кого він посилає свої малярські думи, заповіти. 
Коли і які премії робили мистця народнім?

Книга 01 1995

РУХЛИВА ПЛОЩИННІСТЬ КАРТИН МАРИНЮКА

Володимир Підгора, Історик мистецтва
В Одеському музеї західного та східного мистецтва експонувалась виставка творів (малярство, графіка, скульптура) члена Національної асоціації мистців, члена творчого об'єднання “Човен”, відомого монументаліста Віктора Маринюка.
Уродженець української Одещини (народився 1939-го), вихованець знаменитого Одеського училища, мешканець великого портового міста, відкритого усім вітрам світу, свою творчість він побудував на міцних національних традиціях, розвинутих і збагачених внаслідок паралельного до течій і напрямків світової образотворчості XX століття потужного руху до усвідомлення сучасності і в ній себе.
Можна було б сказати: Маринюк – віртуоз лінії – тонкої, вузької, широкої, прямої, кривої, хвилястої, ламаної... Він – майстер площини. Чарівник сріблястого колориту та контрастів. Геній динамічного простору та поєднання життєвості з умовністю. І цього, можливо, було б і досить. Проте є багато й інших складових. 
При всьому своєму багатоманітті і різноплановості виставка має характер дивовижної злагодженості і гармонійності.

Книга 02 1996

КОСТЯНТИН ШИРОЦЬКИЙ

Сергій Білокінь, доктор історичних наук
Син подільського священика, класик українського мистецтвознавства Костянтин Широцький (1886-1919) належить до останнього передреволюційного покоління українських мистецтвознавців. Вихованець і приват-доцент історико-філологічного факультету Петербурзького університету, член-орґанізатор гуртка українознавства при ньому, він закінчив також Археологічний інститут у Петрограді (1911). Був чи не найпрацьовитіший учень Дмітрія Айналова.

Книга 21 №4 2010

ЯРОСЛАВ ПАСТЕРНАК — ДОСЛІДНИК КАМ'ЯНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Микола Мушинка, професор, історик мистецтва (Словаччина) 
Те, що зробив проф. Ярослав Пастернак (1892-1969) для української науки, – сам у надзвичайно важких життєвих обставинах, – в інших народів роблять цілі колективи науковців. Здебільшого на власні кошти він здійснив археологічні дослідження в різних місцях України та поза її межами, під час яких відкрив десятки першорядних пам’яток давньоукраїнської та інших культур. Майже про кожне своє відкриття він написав окреме дослідження. Пізніше, живучи на еміграції в далекій Канаді і заробляючи на на хліб насущний важкою фізичною працею, він зробив блискучі узагальнення понад 150-річного доробку українських археологів. Якби він не створив нічого іншого, лише “Археологію України” (Торонто, 1961) та “ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях” (Мюнхен, 1975), то й тоді його ім’я мало б бути золотими літерами записане в історію української науки. А він написав і видав кільканадцять Ґрунтовних книжок та майже три сотні наукових та науково-популярних статей із новішої історії, етнографії, краєзнавства, музеєзнавства тощо. 

Книга 02 1996

НАРБУТ ГЕРБУ ТРОМБИ

Сергій Білокінь
На початку століття два таких далеких між собою міста, як Чернігів і Петербург, єднала напрочуд енергійна й плідна діяльність гуртка молодих українських аристократів. Це був геніальний книжковий графік Георгій Іванович Нарбут (1686—1920) гербу Тромби. Найбільший український генеалог Вадим Львович Модзалевський (1882—1920) гербу Гербурт. Архівіст Яків Миколайович Жданович(1886—1953)гербу Помян. Геральдист, музейник і видавець Сергій Миколайович Трійницький (1882—1948). Герб останнього спеціальної назви не мав (срібна підкова із золотим хрестом нагорі).
Друзів єднала перейнятість садибною культурою, з якої вони виросли. Маєток Нарбутівка розташувався неподалік від самої гетьманської столиці Глухова. Хрінівка Ждановичів трохи далі – у Городнянському повіті. Батьки Модзалевського й Трійницького служили далеко від Гетьманщини, а то й від України, тож Гарі Модзалевських розташувались у Гдовському повіті Петербурзької губернії (звідси псевдоніми, якими користувались члени родини – Б.Гарський, В.Гарський, Л.Гарський), а Надьожине Трійницьких – найпівнічніше з усіх, у Новгородській губернії.

Книга 03 1997

МОВЧИТЬ ГОДИННИК, АЛЕ НЕ МОВЧИТЬ СОВІСТЬ

Володимир Вознюк
Мовчить годинник в робочому кабінеті О. Кобилянської, і протягом 55-ти років його стрілки фіксують один і той самий час: 13 годину 30 хвилин, коли 21 березня 1942 року на 79-му році життя відійшла у вічність видатна українська письменниця.
Щедро відлічував годинник її щасливі і гіркі хвилини. Народилася в провінційному буковинському містечку Гура-Гумора. Закінчивши лише початкову австрійську школу, своїм талантом, невтомною працею утвердилися серед визначних людей світу. Важко підіймалася до найвищих духовних висот, віх творчості і слави, зазнала радість відчуття їх. Не обминуло її і тяжке розчарування від того, що оті верховини залишилися в минулому. Адже після завершення роману «Апостол черні», де найвиразніше виявлені пошуки ангела для українського народу, незважаючи на неодноразові спроби використовувати у своїх творах сюжети українського фольклору на кшталт повісті «В неділю рано зілля копала», нічого вартого уваги створити О. Кобилянська не змогла. 

Книга 03 1997