ЧИ ПОТРІБНА НАМ АЛЬТЕРНАТИВНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ?

Володимир Патик, Панас Заливаха, Стефа Шабатура, Андрій Ментух, Віктор Маринюк, Володимир Данилейко, Юрій Єгоров, Григорій Міщенко, Микола Маричевський
Читаючи інтерв’ю Іллі Глазунова в пресі, дивлячись передачі по телевізії з його участю, ми якось і не замислюємося, що, власне, означає в мистецькому сьогоденні Росії створення ним альтерантивної академії мистецтв у Москві? Можливо, москвинам не достатньо славнозвісної «альма-матері» в Петербурзі? Чи Інституту імені Сурикова, чи Строганівського, Мухінського училищ, вже не мовлячи про Сибір, Далекий Схід, де також існують вищі навчальні мистецькі заклади?..
Глазунов може не подобатись комусь в Україні, декому – здаватися занадто титулованим ще з радянських часів («придворний живописець », а нині ще й ряджений в тогу монархіста), але ми чомусь не помічаємо, що Глазунов таки є націонал-патріотом: для нього Росія – святая святих його душі і творчості. 
 

Книга 04 1998

РУШНИК НЕ ВДАСТЬСЯ, КОЛИ НА СЕРЦІ Є ЩОСЬ ЗЛЕ І НЕЧИСТЕ

Ольга Різниченко
У харківському Літературному музеї відкрито виставку «Рушниковий всесвіт». На ній представлені унікальні рушники XIX – початку XX століть, зібрані по різних кутках Слобідщини, а також твори сучасних майстринь. Заходячи до зали, неначе потрапляєш в інший вимір, де панують краса, спокій, рівновага, і вся дріб’язковість повсякдення забувається, спадає з душі лушпинням. І навіть непосидючі дітлахи, увійшовши у цей всесвіт, стишуються, просякнуті сонячною ниткою візерунків слобідської природи. І переконуєшся, що справжнє мистецтво таки має силу, здатну одухотворити людину, адже в кожної існує потреба в Красі. Та ці рушники, що весну-літо надихали нас благістю, яким би мати свій постійний простір, невдовзі знову потраплять у задушливо-вологі коробки безпритульного Музею народного мистецтва Слобідщини. Чому – безпритульного? А тому, що влада забрала у нього приміщення, потрібного, мабуть, для суттєвіших її відправ, про які смакує сьогодні те саме далеко не богоугодне мистецтво.
Що значить просувати українську справу у Харкові? Нічого особливого. Хіба що гарувати з ранку до ночі, і не чекати, щоби тобі хтось колись за цю працю подякував.

Книга 04 1998

ДОЛЯ ПОЛТАВСЬКОГО КИЛИМА

Олександр Бабенко
У Полтавському художньому музеї нараховується близько трьохсот килимів, в основному XVII, XVIII і XIX століть. Всі вони перебувають у підвальному фондовому приміщенні.
У постійну експозицію килими не виставляються, бо не дозволяє обмежена площа музею. Отож і лежать накрученими по 5-6 штук на дерев’яні качалки, які складені на великі стелажі. Один раз нам вдалося підняти всю колекцію на музейне подвір’я. Неможливо описати те незабутнє враження від побаченого! Кожен килим мав свій оригінальний малюнок, незвичайну колористику, багатство і різноманітність стилізації окремих квітів. Відразу виникло болюче запитання: «чому вже століттями ми не маємо можливості спостерігати, вивчати і насолоджуватися тією красою?» Адже час іде, і при таких умовах зберігання килими поволі втрачають ту силу, яку мали раніш.
Не краща ситуація і в Краєзнавчому музеї, де є близько чоти-рьохсот килимів, у своїй більшості козацької доби, зібраних Полтавським земством ще в дореволюційний період. Хоч там зовсім недавно відкрилися етнографічні зали і з’явилась можливість виставити, може, з десяток народних килимів.

Книга 04 1998