ОБЕРЕЖНО: ДУХОВНА ІНТЕРВЕНЦІЯ

Олесь Біюн
Сьогодні трудовому загалові України, свідомість якого затруєна колонізаторськими (а надто комуністичною!) ідеологіями, окраденому і спантеличеному антизаконням можновладців усіх рангів, доведеному до тайгової дрімучості, духовної сліпоти і збайдужіння, неначе для душевної розради і як компенсацію за економічні негаразди подають духовну поживу, різні культурницькі дійства, в тому числі й художні виставки. Часом екзотичні за змістом. Приголомшливі. Як ціни на продукти харчування або на енергоносії. Ось, наприклад.
Якби тобі, уважний читачу, запропонували як витвір високої поезії взяте наосліп по реченню чи абзацові місиво із священних текстів світових релігій (та ще кожен текст — мовами багатьох древніх народів), щоб насолодитися оригінальністю, то як би ти це все сприйняв? Видатним твором новітньої літератури? Пародією-нісенітницею на незрозумілі теми? Ребусом, що не має розгадки? А чи, скоріше всього, наругою над людським інтелектом? Як добре, що до такої затії ніхто з сучасних поетів чи літераторів ще не дійшов.
 

Книга 01 1995

ЧИ ПОТРІБНА НАМ АЛЬТЕРНАТИВНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ?

Володимир Патик, Панас Заливаха, Стефа Шабатура, Андрій Ментух, Віктор Маринюк, Володимир Данилейко, Юрій Єгоров, Григорій Міщенко, Микола Маричевський
Читаючи інтерв’ю Іллі Глазунова в пресі, дивлячись передачі по телевізії з його участю, ми якось і не замислюємося, що, власне, означає в мистецькому сьогоденні Росії створення ним альтерантивної академії мистецтв у Москві? Можливо, москвинам не достатньо славнозвісної «альма-матері» в Петербурзі? Чи Інституту імені Сурикова, чи Строганівського, Мухінського училищ, вже не мовлячи про Сибір, Далекий Схід, де також існують вищі навчальні мистецькі заклади?..
Глазунов може не подобатись комусь в Україні, декому – здаватися занадто титулованим ще з радянських часів («придворний живописець », а нині ще й ряджений в тогу монархіста), але ми чомусь не помічаємо, що Глазунов таки є націонал-патріотом: для нього Росія – святая святих його душі і творчості. 
 

Книга 04 1998

РУШНИК НЕ ВДАСТЬСЯ, КОЛИ НА СЕРЦІ Є ЩОСЬ ЗЛЕ І НЕЧИСТЕ

Ольга Різниченко
У харківському Літературному музеї відкрито виставку «Рушниковий всесвіт». На ній представлені унікальні рушники XIX – початку XX століть, зібрані по різних кутках Слобідщини, а також твори сучасних майстринь. Заходячи до зали, неначе потрапляєш в інший вимір, де панують краса, спокій, рівновага, і вся дріб’язковість повсякдення забувається, спадає з душі лушпинням. І навіть непосидючі дітлахи, увійшовши у цей всесвіт, стишуються, просякнуті сонячною ниткою візерунків слобідської природи. І переконуєшся, що справжнє мистецтво таки має силу, здатну одухотворити людину, адже в кожної існує потреба в Красі. Та ці рушники, що весну-літо надихали нас благістю, яким би мати свій постійний простір, невдовзі знову потраплять у задушливо-вологі коробки безпритульного Музею народного мистецтва Слобідщини. Чому – безпритульного? А тому, що влада забрала у нього приміщення, потрібного, мабуть, для суттєвіших її відправ, про які смакує сьогодні те саме далеко не богоугодне мистецтво.
Що значить просувати українську справу у Харкові? Нічого особливого. Хіба що гарувати з ранку до ночі, і не чекати, щоби тобі хтось колись за цю працю подякував.

Книга 04 1998

ДОЛЯ ПОЛТАВСЬКОГО КИЛИМА

Олександр Бабенко
У Полтавському художньому музеї нараховується близько трьохсот килимів, в основному XVII, XVIII і XIX століть. Всі вони перебувають у підвальному фондовому приміщенні.
У постійну експозицію килими не виставляються, бо не дозволяє обмежена площа музею. Отож і лежать накрученими по 5-6 штук на дерев’яні качалки, які складені на великі стелажі. Один раз нам вдалося підняти всю колекцію на музейне подвір’я. Неможливо описати те незабутнє враження від побаченого! Кожен килим мав свій оригінальний малюнок, незвичайну колористику, багатство і різноманітність стилізації окремих квітів. Відразу виникло болюче запитання: «чому вже століттями ми не маємо можливості спостерігати, вивчати і насолоджуватися тією красою?» Адже час іде, і при таких умовах зберігання килими поволі втрачають ту силу, яку мали раніш.
Не краща ситуація і в Краєзнавчому музеї, де є близько чоти-рьохсот килимів, у своїй більшості козацької доби, зібраних Полтавським земством ще в дореволюційний період. Хоч там зовсім недавно відкрилися етнографічні зали і з’явилась можливість виставити, може, з десяток народних килимів.

Книга 04 1998

АВАНГАРД ЯК БАНАЛЬНІСТЬ

Федір Азовець
За умов, коли “виставлятися” нині можна будь-кому, де завгодно, виставочна ейфорія може, як з’ясовується, не тільки радувати око, але й розчаровувати. І це сказано без врахування емоцій, котрі годилося б вихлюпнути в повній мірі одразу після одвідин Українського дому, де відбулася виставка донецького авангарду. А втім, кваліфікувати її як сучасне малярство не одважимось.
Взагалі, можна було б обійти увагою іще одну спробу “наздоганяння” Заходу, якби не одна дивовижа, що набуває закамуфльованого ідеологізму. Вже одна поважність спонсора (іще один міжнародний банк) свідчить про те, що численний гурт молодих мистців Донбасу спрямований виключно “за бугор”. Що вже мови про українськість, бодай якісь традиційно вспадковані елементи, не те що пристойне реалістичне образотворення. Одне слово – якесь божевілля, “невежество” (невігластво – пом’якшує враження) і брак смаку. За усім тим, отже, проглядається одіозність космополітизму, психофізичні аномалії часу й цілковите ігнорування власної ідентичності. І це тоді, коли в Україні є на кого і на що орієнтуватися...
 

Книга 02 1996