НЕОТРАДИЦІОНАЛІЗМ У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНУ

Олена В'ячеславова, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Сьогодні на часі аналітика синхронічного зрізу сучасної української культури (не лише літератури, а й, зокрема, образотворчости), і головним питанням у ній має бути співвідношення сучасного неотрадиціоналізму (неопозитивізму, неомодернізму) з постмодерною естетичною орієнтацією як такою.
У сучасному українському літературознавстві й критиці в контексті аналізу постмодерного стану склалась усталена інтерпретація неотрадиціоналізму як художньої позиції, що перебуває за межами постмодерної творчости. Філософсько-естетична рефлексія дозволяє певним чином коригувати таке положення. Можна говорити про те, що постмодернізм задає новий горизонт презентованости в сучасній культурі ідей і текстів класичної традиції, виступаючи способом буття класики в сучасну епоху (не обов’язково у формі глузливого пастишу).

Книга 20 №3 2010

ІМПЕРАТИВ ПРЕДТЕЧІ

Петро Іванишин, доктор філологічних наук, професор
Чим більше мене переконують у тому, що ми жили чи живемо в епохи «розвинутого соціалізму», «толерантного» постмодернізму, пострадянської «економічної кризи» тощо, тим чіткіше усвідомлюю щось абсолютно інше. Ми, якщо, звичайно, ідентифікуємо себе з українською нацією, вже довший час жили і живемо в епоху Тараса Шевченка. Але часто не помічаємо цього. Принагідно до дат згадуємо його ім’я та долю, з більшим чи меншим успіхом читаємо поезію і дбайливо витираємо порох із поставлених на полицю «Кобзарів» та почеплених на стіну портретів. І переважно на цьому все. Духовне спілкування із ґенієм закінчується, і починається одвічна людська спроба жити, розуміти себе і світ, розв’язувати особисті, загальнонародні та міжнародні проблеми… Але чомусь уже без Тараса Шевченка. 

Книга 19 №2 2010

АКТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО: РЕАЛЬНІСТЬ ЧИ ПАРАДОКС НАШОГО ЧАСУ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства 
У творчій практиці українських мистців, а надто ж на царині критики й теорії, спостерігаємо нині незвичайну строкатість і фатальну неузгодженість термінів. Це явище до певної міри пов’язане з небувалою динамікою змін, із прагненням вельми швидкої декларації нашої причетности до того, що ми ще не цілком розуміємо і що, назагал, залишається для нас чуже. Хоч як дивно, але багато похідних термінологічних проблем постає довкола головної і, здавалося б, доволі простої – самого тлумачення поняття «сучасне мистецтво».
Незаперечний той факт, що це поняття, на відміну від його трактування в західному світі, виявляє у нас здатність набувати незрозумілих обрисів. Причина в тому, що поруч із поступовою адаптацією найновіших мистецьких форм і засобів виразу в Україні паралельно відбувається своєрідна «реабілітація» національних джерел аванґардного мистецтва ХХ століття, а крім того – пошук шляхів їх орґанічного проникнення у творчі процеси сьогодення.

Книга 13 №4 2008

НАШІ КУЛЬТУРНІ ПОЗИЦІЇ

Михайло Кушнір
Поняття культури – догідне, якщо хочемо ментально відрізнити цивілізацію, як явище з морфологічного боку, що має свою видиму для світу постать, од внутрішньої роботи, яка формує постать, плекаючи і культивуючи ґрунт та умови виросту тієї предивної будови.
Найважливіший продукт культури – людина, людина духовна, бо в ній – ціла проблема людського світу. Людина, якщо має бути вічна, не може бути будь-яка. Вона відповідає за майбутнє світу, що має творити з Божого мандату. Отже, культуру як плекання духа треба трактувати як людину. Власне людину шукаємо в її творах. Ступінь «культурности» думки даної епохи можна окреслити на основі того, як проступає її дбайливість про вартість самої людини.
Із цієї засади випливає висновок, що своєї дбайливости про культуру не вільно нам обмежувати обсягом науки, філософії, літератури і мистецтва. 

Книга 11 2008

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ.

ТОТАЛІТАРНЕ МИСТЕЦТВО
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства

Для об’єктивного аналізу понад півстолітнього періоду панування вукраїнському мистецтві творчого методу, званого соціалістичним реалізмом, найважливіше розуміння двох моментів – прямої залежности цього явища від тоталітарного режиму і його відвертого часового анахронізму. Стосовно першого зазначимо, що сьогодні, на жаль, доводиться зустрічати спроби «пом’якшити» радянську ідеологію в царині культури і мистецтва, прагненнянадати їй певних ознак «цивілізованости ». Дехто з російських дослідників навіть прирівнюють соцреалізм за його природою і значимістю до аванґарду. Для пошуку аналогій найчастіше використовуються приклади провокативної диктаторської поведінки деяких представників аванґардного мистецтва. 

Книга 24 №3 2011

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ:

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Сьогоднішній стан нашої держави засвідчує: не може бути державної політики, економіки, та й самого процесу державотворення, без дотримання національних пріоритетів. Безлад триватиме, доки кожен із нас не почне звіряти свої вчинки з ґлобальними проблемами і по- требами нації. Сказане в повній мірі, а, можливо, й насамперед, стосується сфер культури і мистецтва. Саме тут гостро відчувається потреба нових, об’єктивних, позаідеологічних поглядів на суперечливу історію українського мистецтва, зокрема, ХХ століття.
Згадана проблема набуває особливої складности за відсутности в нас україномовного видання справжньої історії світового мистецтва. 

Книга 23 №2 2011

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

«ВІДЛИГА» 1960-Х І НОНОКОНФОРМІЗМ
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
За значимістю в українській історії ХХ ст. період так званої «відлиги» 1960-х можемо прирівнювати до «українізації» 1920-х. Без нього важко уявити національне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х: надто великим міг виявитися часовий розрив. «Прорив шістдесятників» став немовби тією потужною опорою, без якої, образно кажучи, не можливо звести «трансчасового моста» модерного українського мистецтва.
Важливо, що в 1960-х хвиля національного відродження піднялася не в Галичині, як це сталося у пізніші, 1990-ті рр., а в Києві. «Прорив» стався саме там, де, як видавалося радянській владі, було вже «наведено порядок».

Книга 25 №4 2011

САКРАЛЬНИЙ ОБРАЗ МАЙСТРА

Ігор Пошивайло, кандидат історичних наук
Питання генези художньої творчости загалом і народного мистецтва зокрема, шляхів їхнього розвитку, місця в духовно-соціальному просторі та поступі різних спільнот пов’язані з проблемою першого творця- ремісника й образу народного майстра. Чи поставало коли-небудь перед нами питаннями його сакральности й тієї місії, що покладена на нього від самих початків людського існування? І чи сучасні представники давнього клану майстрів-маґістрів усвідомлюють свою причетність до цього непізнаного донині братства, чи відчувають, бодай на підсвідомому, генетичному рівні, свою високу покликаність і відповідальність у добу великих змін? І чи готові вони прийняти грізні виклики прийдешнього?

Книга 21 №4 2010

З ПОГЛЯДУ РЕАЛЬНОСТИ

Григорій Міщенко, мистецтвознавець
Двадцятий вік минає. Історія людства, як у минулі віки, перебуває в драматичному очікуванні перемін, передовсім там, де збігаються інтереси народів, стабільність яких обумовлює існування сучасної цивілізації. Якщо генетична пам’ять людства і досі потерпає від потрясінь, пов’язаних із війнами і технічним проґресом, культура народів Европи зазнала таких метаморфоз, що й донині інтелектуальна думка не спроможеться до якоїсь однозначности в її оцінці. Хіба що іспанський філософ Ортеґа-і-Ґассет зазначає в «Повстанні мас» згубність науково-технічного проґресу для традиції, ментальности народів, що, зрештою, сприяє з’яві маскультури. В цьому контексті знову і знову постає запитання: «Що таке сучасне мистецтво?» Декому таке запитання може здатися риторичним. А втім, якщо відкинути класичні тлумачення, що застосовуються у визначенні мистецтва, ми несподівано потрапимо у безвихідь. 

Книга 18 №1 2010

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ. ЧАСИ НЕЗАЛЕЖНОСТИ*
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Звертаючи прискіпливий незаанґажований аналітичний погляд на мистецтво ХХ ст., на його проблемий відкриття, доходимо доволі прикрого висновку: панування тоталітарної ідеології та її «вірного » сателіта у вигляді соцреалізму окреслене в нас найтривалішим часовим відтином, що охоплює понад піввіку. Вільними від їхнього впливу залишаються лише близько тридцяти років на початку і п’ятнадцяти – наприкінці століття. Така ситуація принципововідрізняє нас не лише від загальноприйнятої европейсько- американської моделі історії новітнього мистецтва, а й навіть найближчих сусідів, країн колишнього так званого «соціалістичного табору » (наприклад, Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії), де спроби впровадження місцевих модифікацій соцреалізму тривали не більше 12-15 років.

Книга 26 №1 2012