СПОЧАТКУ ЇМ БАГАТО ХТО ВІРИВ…*

Петро Іванишин, доктор філологічних наук, професор
Полеміка довкола письма постмодерних авторів, яку часто піднімають різні українські видання та окремі дослідники (останнім часом у «Дні», «Літературній Україні», на «ЛітАкценті» тощо), свідчить про постійний інтерес суспільства до самого постмодернізму. Зацікавленість цю, на мою думку, варто підтримувати і продовжувати. Ще Ф.Ніцше – предтеча новітньої доби – застерігав, що сила нації безпосередньо залежить від сповідуваних нею естетичних ідеалів.
На мою думку, кореневих причин появи та утвердження постмодернізму в другій половині ХХ століття, як і будь- якого іншого кризового явища доби «катастрофічного обвалу культурних цінностей» (Ж.Рюс), чимало. Такі речі не постають спонтанно.

Книга 17 №4 2009

СВЯТІСТЬ ЖИТТЯ ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ІМПЕРАТИВ СУЧАСНОСТИ

Ганна Покотило, кандидат філософських наук
У другій половині ХХ ст. людство накопичило таку кількість «мертвої матерії», яка перебільшує обсяг відходів виробництва за всю світову історію. Зазнала краху й теза про безмежність природних ресурсів. Тому закономірно постає питання про надмірну експлуатацію природи, про межі технічно-промислової діяльности. Ерою «планетарної техніки» називав нашу епоху метр европейської філософії ХХ ст. Мартін Гайдеґґер, пропонуючи незвичний для нас образ техніки як «постави», тобто єдности образу верстата і вертикального самостояння людини. І він же застерігав: «Обережніше з кібернетикою, незабаром зрозуміють, що це не так просто».
 

Книга 16 №3 2009

ТВОРЧІСТЬ ЯК МОРАЛЬНА ВАРТІСТЬ

Анна Покотило, кандидат філософських наук
Країна, що розбудовує свою державність і відроджує багату духовність, має винести творчість на могутній духовно-матеріальний щабель, один із основних факторів, джерело й резерв суспільного розвою. Бо тільки той народ і та людність мають майбутнє, що розуміють і поціновують творчість, здатні до неї. Творити – значить відкривати, винаходити, перетворювати, збагачувати світ новим, не тільки дивитися – рухатися вперед. Творчість – утілення духовної могутності людини, торжество позитивного начала в її біосоціальній природі, реалізація посутніх людських сил. Можна навіть ствердити, що творчість – то безсмертя людини, бо коли фермент творчості щезає, коли маліє прагнення до зміни чинного, удосконалення досягнутого – розвиток історії припиняється. 

Книга 07 2005

АНТЕЇЗМ ЯК ОСНОВА СВІТОГЛЯДУ УКРАЇНЦІВ

Анна Покотило, кандидат філософських наук
Драматизм космологічної ситуації у світі, яка на порозі третього тисячоліття сягнула своєї загрозливої межі, розрив, що зростає між людиною і природою, між цивілізацією і культурою, змушують людство бути мудрим, переглянути свої смисложиттєві орієнтири. «Автоматизована», дегуманізована людина техногенного суспільства, що «споживає» та «розважається» з прогресуючими некрофільними тенденціями, потребує глибинного повороту у своїй свідомості до біофільних, життєстверджуючих начал, заснованих на любові до лю- дини, природи, життя взагалі, всеохоплююче вираженого морально-етичною формулою Альберта Швейцера: «Я – життя, що хоче жити, я – життя серед життів, які хочуть жити», тобто тих вічних людських вартостей, які складають духовність.

Книга 10 2007

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ*

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
*Закінчення. Початок у №3, 2011
Дотримуючись загальноприйнятих у світі норм, до «сучасного мистецтва» відносимо творчі явища останніх двадцяти років. Цілком закономірно, що під це поняття підпадає українське мистецтво початку ХХІ століття.
В Україні поняття «сучасне мистецтво», однак, не має конкретного виміру, і його часова стабілізація – одна з найважливіших проблем сьогодення. Правильне, незаанґажоване, розуміння всього комплексу мистецьких явищ ХХ – початку ХХІ ст. в нас видається поки що практично неможливе. Адже в західному світі специфіку сучасного мистецтва, подану на тлі по переднього історичного розвитку, пересічний громадянин засвоює поступово – у дошкільних закладах, навчальних проґрамах шкіл, ліцеїв і гімназій, не кажучи про академії, інститути та університети.

Книга 27 №2 2012

ДВА СВІТОГЛЯДИ В ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ:

КУЛЬТУРНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ І КУЛЬТУРНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ
Петро Іванишин, доктор філологічних наук, професор
Витлумачення складних явищ емпіричної дійсности – справа непроста, ускладнена, окрім інших моментів, браком часової перспективи, що перешкоджає природному для наукового чи філософського мислення, аби дистанціюватися від об’єкта дослідження. Однак і тут можна зарадити ситуації, застосовуючи до поцінування явищ та закономірностей довколишнього життєсвіту гносеологічні критерії, що пройшли випробовування часом, довели власну неконтроверсійність та продуктивність.
До такого типу критеріїв можна віднести, наприклад, один із націоекзистенційно верифікованих принципів христологічної герменевтики, що має універсальне епістемологічне значення. Віднаходимо його у застереженні Ісуса Христа супроти майбутніх псевдохристологів-фарисеїв, «лжепророків», прихованих «вовків». Згідно з методологією Божого Сина слід дивитися не на слова людини і навіть не на її діяльність, а на результати тієї діяльности – «плоди».

Книга 15 №2 2009

ПИТАННЯ ЖИВОПИСУ ТА КРАПКИ НАД «І» ГРОЙСА

Ірина Малишко, доктор філософських наук
Я – Глядач. Я не мистецтвознавець, не арт-критик, не теоретик мистецтва. Я доктор філософських наук і маю сказати, що предмет моїх наукових уподобань завжди був далекий від питань філософії мистецтва. Але я люблю Живопис. Моє серце завжди гріла цитата П.Кончаловського: «Головне в живописі – живопис, бо тільки тоді ідея, думки, сюжет можуть впливати на глядача. Тільки через живопис може художник повідомити свої думки, почуття глядачеві – така природа мистецтва».
Я не просто люблю Живопис. Із ним мене пов’ язують, так би мовити, майже інтимні стосунки. Так склалося, що десять років свого свідомого життя я мешкала в Москві. Москва, як відомо, – місто великих пристрастей і великих стресів. Але мені вони не були страшні – адже я люблю Живопис.

Кн. 30-31 №1-2 2013