ЗАПОВІТИ «КОБЗАРЯ» ДО 190−ОЇ РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Богдан Стельмах
Щоразу, коли береш до рук Шевченків «Кобзар» і наново пускаєшся в мандри стежками його сумовитих віршів та битими шляхами його могутніх поем, – щоразу дивуєшся собі й друзям своїм, і дивуєшся усій людності українській: чому з нас такі погані учні? «Але ж є винятки!» – заперечать обурені. Є, безумовно, є; та винятки, як знаємо, лише потверджують правило. До того ж їх так небагато, що й нині ось годі відмовитись від приємності ще раз бодай для початку перелічити найяскравіші з них. Отже, ретельними учнями Шевченка і пильними читачами його «Кобзаря» були самовіддані речники новітнього українського націоналізму Микола Міхновський та Дмитро Донцов. Якраз у «Кобзарі» вони побачили і вичитали таке, чого іншим не вдавалося.

Книга 6 2004

СЕМАНТИКА ПИСАНКИ

ПОГЛЯД ХУДОЖНИКА
Олександр Мельник, мистець
Писанки – носії первинного ідеографічного письма наших пращурів, що його треба розшифровувати, як єгипетські ієрогліфи. Відмінність, либонь, у тому, що єгипетське письмо збереглося у своєму первісному вигляді, і його можна читати в оригіналі, простежуючи зміни правопису із плином століть, писанки ж переписувалися щороку заново протягом тисячоліть. З огляду на те, що цей процес триває з часів Трипільської культури, то сучасний писар-писанкар чи писанкарка, можливо, пише копію із п’ять тисяч дев’ятсот дев’яностої копії... Тож удивовижу, що люди, котрі з поколіннями не раз змінювали вірування, світогляд, розуміння всесвіту, все ж донесли крізь тисячоліття, здавалося б, уже чужі і незрозумілі для них письмена, що містять інформацію про вірування і знання незбагненно далеких предків. 

Книга 8 2007

КАРПАТСЬКИЙ ПЛЕНЕР – ТАКОЖ ФЕНОМЕН

Богдан Мисюга
Вирізнення українського образотворення з євроазійського контексту передбачає виділення ознак, котрі б допомогли локалізувати його окремішність. Одними з суттєвих є форма І колорит.
Нівеляція таких понять, як «регіональна» чи «національна школа», в тоталітарну епоху включала можливість оперування категоріями «національний колорит», «національна форма» в аналізі творів мистецтва, хоча реальність існування та домінанта останніх у творчості багатьох українських мистців сприймалась цілком природно; інша річ – насторожувала чи приємно хвилювала.
Своя регіональна пленерна школа у Східній Галичині істотно збагатила палітру українського малярства, урізноманітнила його світоглядні критерії і формовияви. Колористичний спектр, сформований на аскетичності українського іконопису та безпретензійній локальності народного примітиву, кардинально видозмінився у бік парадоксів і колористичних візій на ґрунті пленерного малярства.
 

Книга 03 1997

УКРАЇНЦІ ПОВИННІ СВОЮ КУЛЬТУРУ «ІМПЕРСЬКОЮ»

Марина Стрельцова, мистецтвознавець
 
У мистецьких колах України Петра Антипа знають як художника з Донбасу. Він – чи не єдиний сучасний донбаський мистець, який доволі успішно представляв і представляє східний реґіон
країни на всіх великих всеукраїнських виставках, арт-фестивалях і мистецьких проєктах. Так, 2009-го скульптури горлівчанина експонувалися на масштабній виставці «De Profundis»
устоличному Мистецькому арсеналі. До речі, в заході, що відкривав глядачеві шари пластичної культури України, починаючи від антропоморфних стел епохи бронзи та трипільських статуеток,
узяли участь лише дев’ять сучасних вітчизняних скульпторів.
Кн. 36 №1-2 2014, №3-4 2015