МАНДРУВАТИ ЖИТТЯМ, ЛЮБИТИ ЛЮДЕЙ…

Катерина Ткаченко, мистець
Ми живемо у світі людей, є частиною етносу, частиною соціуму, частиною роду. Живучи на землі, вбираємо ті роздуми й молитви, що споконвіку шепоче мати своїй дитині, говір садків та подих вітру, сонячне сяйво та спокій ночей, ту невловиму й нестримну течію життя, що з’єднує покоління. Ми відчуваємо закони всесвіту, говоримо, робимо, стаємо невід’ємною частиною життєвого поступу.
Рід, наче ланцюжок, єднає людей із покоління в покоління, передаючи інформацію про безмежний, багатий, привабливий та таємничий навколишній світ. Той зв’язок постає душею народу, його пам’яттю, його серцем, означаючи характер країни.
Лагідність, ліричність, мрійливість, схильність до суму й ностальґії і, водночас, гармонійне поєднання зі сміховою культурою, що знімає напруженість історичного трагізму, – складовий характер українця. 

Книга 12 №3 2008

ДЕЯКІ СУГЕСТІЇ Й ЕМПАТІЇ МИХАЙЛА ДЕЯКА

Христина Березовська, мистецтвознавець
Нині в мистецтві маємо вельми розхитану парадигму, стоїмо на марґінесі невідомо-примітивного – і якщо не вдатися до певної конкретики, то вийде на швидке гостре фіаско. Якщо на гребені змін постають талановиті молоді мистці, то ми таки виберемося із «ситуації окциденталізму» – прозахідности, яка нас активно деформує.
Сьогодні ми не звикли розглядати творчість маляра через проблему екзистенції – чогось глибокого і психологічного. Задоволені либонь фактом: малює – нехай малює. Продається – хай беруть. Мовляв, і то добре. А чому? Ситуація в мистецтві наразі має досить і доволі різноспектральний характер. У творчих кулуарах звучить цікава інформація про «авторську еволюцію». Молоді мистці проводять головно у своїх творах голу екзистенцію, простежується розрив цілісности художника з його твором.
 

Книга 12 №3 2008

ВХОДЖЕННЯ У НАВКОЛИШНІЙ ПРОСТІР

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Сучасне мистецтво, в якому, здавалося б, усе вже відбулося, не перестає дивувати нас несподіваними знахідками, надто коли це стосується українських мистців. Скульптурна пластика Віктора Проданчука справляє не- повторне враження завдяки двом чинникам. Це, насамперед, – ориґінальні образні характеристики, в яких домінують загадкові сюрреалістично- казкові інтонації, здатні у нашій підсвідомості сягати потаємного світу дитячих фантазій. Поза тим, у композиціях присутнє неочікуване, як для бронзи, трактування об’ємної форми у вигляді химерних масок і фіґур, дерев чи рослин, із численними, немовби живими, C гостроконечними відростками. Саме вони забезпечують пластиці непередбачувано активне входження у навколишній простір і до того ж зумовлюють значну технологічну складність виконання. 

Книга 13 №4 2008

ЩИРОСЕРДНО. ВІДВЕРТО: «НАСТАЄ МОМЕНТ, КОЛИ ВІДЧУВАЄШ, ЩО ТОБІ Є ЩО СКАЗАТИ СВІТУ, – І ТИ МАЛЮЄШ»

Ярослав Кравченко, професор кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв
Кожен мистець виростає зі свого дитинства, із закладеного ще тоді ставлення до людей, природи, історичного середовища – всього, чим виповнюється поняття рідного краю, де людина народилася, ступала першими кроками по землі, пізнавала колір весняного вишневого цвіту та смак першого зелепухуватого яблука... Несподіване кохання і перше розчарування... Радість, біль, надія – адже молодість – і ціле життя попереду...
Саме така малярська робота Тетяни Тарасенко «Вулиці дитинства» – зухвале рудоволосе дівчисько з головкою капусти в руці лиш на хвилю зупинилося на облямованій деревами вулиці рідного Стаханова, щоб крізь марево років глянути в осінь 2008-го, що прийшла в «Галерею 11» у Львові на персональну виставку художниці. 

Книга 13 №4 2008

ОБРАЗНО-ПЛАСТИЧНІ ПОШУКИ У ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ БІЛЕЯ

Галина Хорунжа, аспірантка ЛНАМ
Нове осмислення та спроба інваріантного розкриття емблематики першоелементів стали однією з виразних особливостей мистецькихпроєктів Юрія Білея. Так, перші експерименти з інтерпретацією атрибутики предметного буття сучасного соціуму, їхнього знаково-емблематичного виміру отримали логічне продовження у поступовій кристалізації образної мови та зверненні до універсальних символів і лаконічних форм. У цьому контексті доцільно звернутися до інсталятивного проєкту «Початок. Кінець. Початок. Кінець» (Львів, «Музей ідей», 2011), адже саме тут автор акцентує увагу на ролі межового в бутті, варіативності цього явища, його візуальному та інспіраційномупотенціалі. Варто звернути увагу на те, що автор декларує й потребу акцентуації на деформаційних процесах у трактуванні архетипів та бінарних опозицій.

Книга 25 №4 2011

ЩАСТЯ – ЖИТИ БІЛЯ МОРЯ

Ольга Котова, художник, кандидат мистецтвознавства
Творчість Олесі Хлівної дуже тепла, по-одеськи наповнена сонцем. Фарби на її полотнах стають прозорими й випромінюють світло. Роботи мисткині ліричні, вони розповідають про прогулянки до моря, про дітей, що бавляться з собакою, про людей, човни, природу, звичайні повсякденні речі.
О.Хлівну вже й не назвеш «молодим художником». Із 1990-х років вона бере участь в обласних, республіканських та міжнародних виставках. Однак її перша персональна виставка відбулася тільки цьогоріч – у художній ґалереї НСХУ в Одесі. Це світлоносне, з м'яким і насиченим кольором малярство не залишає глядача байдужим, дарує свято.
 

Книга 20 №3 2010

ВИСОКИЙ ДРУК АЛЬБІНИ ЯЛОЗИ

Віра Савченко, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Великий Мікеланджело стверджував: головний принцип скульптури – визволити образ з оболонки мармуру. Тобто мистецтво в такому разі народжується не внаслідок долучення або ж вилучення компонентів, а в процесі, де відкидається зайве. Ще до початку роботи з матеріалом образ живе в ньому, схований за багатьма нашаруваннями, і чекає на свого Майстра, що звільнив би його від випадковости та неясности. Така спрямованість творчого руху властива мистцям дерев’яної скульптури – там матеріал максимально оголює живу власну характерність. І закономірно, що в такому автономному виді творчости, як друкована графіка, естафету «мистецтва відкидання зайвого» не забуто і підхоплено в ксилографії, ґравюрі на дереві, далі ця техніка розповсюдилася на лінорит та пластик. 

Книга 19 №2 2010

ПОТУЖНІ АКОРДИ МОЛОДОЇ МИСТКИНІ

Євген Антонович, професор
Петро Нестеренко, кандидат мистецтвознавства

Наталія Дерев’янко належить до молодого покоління сучасних мистців – 1995 року вона закінчила Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. У Львові Наталія відкрила для себе світ ікон і віддала перевагу площинно-малярським композиціям. Закінчивши 2001 року факультет сакрального мистецтва при Львівській національній академії мистецтв, жила і творчо працювала в Італії. Наступного року відвідувала курси сучасного сакрального мистецтва та архітектури в одному з інститутів міста Пескара. В країні, де зберігаються шістдесят відсотків мистецьких скарбів европейської культури, одразу поринула у творче життя: брала участь у численних колективних виставках і конкурсах Італії та Франції, а також представила італійському глядачеві три персональні виставки, які відбулися в різних містах країни. 

Книга 19 №2 2010

ТОНКІ ВІБРАЦІЇ ЖИВОПИСУ

Віра Савченко, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Олександр Силантьєв – одна з головних фіґур ґенерації художників, що ввійшли в одеський арт-простір 90- ми роками ХХ століття. Його уподобання зосереджуються в колі класичних форм мистецтва – малярство, графіка, монументальні розписи, іконопис. Особистісна художня позиція О.Силантьєва відзначається високою відповідальністю, що сьогодні не властиво молодим художникам, міцним зв’язком із мистецькою традицією й життєдайним, світлим та чистим характером його творчости.
Краєвиди Силантьєва пройняті імпресіоністичною домінантою засновників Південноросійської школи – К.Костанді, Г.Головкова, Г.Ладиженського, П.Нілуса. Їхня творчість сформувала індивідуальне бачення мистця.

Книга 19 №2 2010

ЦВІРКУН В ОЧЕРЕТІ

Оксана Маричевська, мистецтвознавець
Художній твір завжди стверджує думку про те, що Щось існує в собі, однак нічого не стверджує про Нього. Справді, за стільки тисячоліть мистецтво не втратило зв’язку з природою, а, дотримуючись власної форми, наблизилось до неї. Природа вабить тим, що, здається, вона скаже більше, ніж направду є. Вирвати оце «більше», опанувати його ілюзію – одна з ідей мистецтва. Михайлові Радю вдалося у своїх картинах вхопити це «більше», що надало їм трансцендентности, котра проступає через письмо із завуальованим змістом. Художник опрацьовує цю ілюзію, визначає її й водночас заперечує.
Закінчивши факультет декоративно-вжиткового мистецтва (катедра скла) Львіської національної академії мистецтв, Михайло зупиняється на малярстві.

Книга 17 №4 2009