НЕПЕРЕБУТНЯ СУТНІСТЬ: «МОЖЕ, МАТИ ВИЙДУТЬ…»

Олександр Сопронюк, асоціація українських письменників
Картини Юрія Камишного одразу, вмить, навертають до вічних моральних канонів – орґанічно, без примусу і, не стидаючись цього, – аж до зволожених, на саму щирість, очей.
…Розкидані, повагом, на столі губ’яки – бабки, «заячі» гриби, красноголовці. Холодна, в дубовому листі, гладишка. Притрушені вранішньою росою яблука – багаті, з горою, в підкіптюженій каструлі…
…Закинута вікова Україна.Де все – без фальшу. Наживо. З вивернутою душею. Близьким сумом. І далекою пам’яттю. Раптовим несподіваним щастям. Філософською позачасовою з-а-д-у-м-о-ю. Самотній безголос – вельми наповнений людською тугою. Туди, додому, куди, за Романом Андріяшиком, земля йому пером, – уже нема вороття. Ні-ко-му. Нема кому вертати. Взяті пиловим мохом обійстя. Реліктові мудреці. Огромова пустка – не друком чи в рукописах, свіжа, «в матеріялі», – енциклопедія. Аби лиш прочитати. 

Книга 12 №3 2008

РЕЧАМ І СИМВОЛАМ ЇХНЮ СУТНІСТЬ

Юрко Ґудзь, поет
Спершу не зовсім було зрозуміло: звідки у нього, молодого ще мистця, який народився і виріс у місті, як то кажуть, на асфальті, цей «ретроградський» потяг до «рустикальних» сюжетів, звідки ця здатність відтворити прикмети майже винищеної селянської культури – не під кутом сентиментального замилування, а на рівні глибинного осягнення її трагедійних і мистецьких реалій? Бо ж, здавалося б, простіше й легше йти до успіху второваним його ровесниками шляхом: у якій-небудь соросівській ґалерейці виставити знімки кольорових геніталій, розчленованих людських тіл, обставити все те зацикленими відеомоніторами; а на завершення всієї такої антиартівської акції скинути з себе штани і привселюдно випорожнитися перед власними «творіннями» й телекамерами, добре знаючи, що все те блазнювання вже наступного дня «продвинуті» критикеси потрактують, як дискурсивний арт-пацифізм, нонконформізм і найперший вияв національної мультикультуральности... 

Книга 12 №3 2008