«ГАМОРА-2008»: ЗВУК

Марта Кравченко, маґістр мистецтвознавства
Ковальська громада Ужгорода останні два роки займає досить активну позицію в Україні, вона організовує ось уже другий рік поспіль ковальське свято «Гамора» в Лисичеві, бере участь у святкуванні музею Ужгородського замку, займається відновленням Невицького замку, а у планах є ще багато цікавих проєктів, пов’язаних із металом. Звичайно, ці акції не відбулися б, якби не постійна робота, любов до ковальства самих майстрів – Сергія Тяска, Яна Потрогоша, творчої майстерні «Три Івани», майстерні «Альфа і Омега», Сергія Перепелиці, Володимира Поповича та багатьох інших. Вони також цікаві й кожен індивідуально, як мистці. До прикладу, Ян Потрогош є автором робіт, які були призерами на міжнародних симпозіумах та конкурсах у Франції, Чехії, Польщі, у нього ориґінальне творче мислення – здебільшого це лаконічні форми, конструкції та механізми, виражені у великій та малій пластиці, мобільних об’єктах. 

Книга 12 №3 2008

«ЛЯЛЬКОВИЙ СВІТ» – НЕ ДИТЯЧЕ ХОБІ…

Ірина Сорокіна, мистецтвознавець, автор ідеї фестивалю «Ляльковий світ»
«Вона володарка мікрокосмосу, що відображає наш світ, але не переплітається з ним. Вона відкриває нам двері в цей світ, якщо ми вміємо любити її і мріяти разом із нею»
Ґастон Баті

Упродовж другої половини ХХ – на початку ХХІ століття авторська лялька стала окремим явищем художньої культури – це самобутній і самодостатній об’єкт, близький станковій скульптурі, із притаманними ляльці рисами.
Згідно досліджень О.Фрейденберг («Міт і театр», 1988): «У житті людини лялька зустрічається в народному обряді, театрі, священних дійствах і, зрештою, у звичаях та побуті».
Не будемо розглядати складну ієрархію та символіку антропоморфних зображень від далеких палеолітичних часів, античности, давньої народної обрядовости й ігрових та охоронних функцій мініатюрних европейських лялечок – звернемося до окремого різновиду саме художньої авторської ляльки.

Книга 23 №2 2011

ЖИТИ КРАСОЮ ТА ЛЮБОВ'Ю

Андрій Надєждін, художник, мистецтвознавець, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна
Які тільки дива не відбуваються у Великодні свята…
Так, 14 квітня 2012 року з’явилася на міському майдані Кіровограда Диво-писанка, сяюча традиційними орнаментами нашого степового краю, що, наче стародавні руни, таємними знаками обрамлюють краєвиди сучасного міста, вулицями якого неквапно променадять корифеї українського театру. 
Пан Микола Садовський біля водограю центральної площі зустрівся з паном Панасом Саксаганським і, привітно знімаючи капелюха, ніби промовляє:
– Доброго дня, друже! Як тобі місто?

 

Книга 26 №1 2012

ВСЕ ТЕЧЕВ, ЯК ВОДА…

Марта Кравченко, мистецтвознавець
І знову Лисичево, «Гамора», стара кузня з водяним молотом, ковалі й вода… Вода як символ і знак фестивалю, вона дає життя, запускає в рух колесо водяного молота, а потім народжується звук, сильний і могутній. Вода і звук. Звук – тема і символ минулорічного фестивалю, вода – цьогорічного, що відбувся останніми вихідними червня в мальовничому селі Лисичево на Закарпатті.
Здавалось би, ковальських акцій, зустрічей на сьогодні чимало. Таке враження, що за кілька років цих заходів стало ще більше. Їх сьогодні – як грибів після дощу. Чи це данина моді, чи справді популяризація ковальської справи – ремесла, саме так, ремесла, бо мистецтва тут назагал мало, радше – шоу, акція. Так от, як уже говори- лося, ковалів та їхніх свят багато.

Книга 16 №3 2009

«АРТ-ПОЛЕ - 2 0 0 9»

ПРОСТІР ДЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ЕКСПЕРИМЕНТІВ
Мирослава Крат 
Фестиваль етнічної музики та ленд-арту з уже традиційною та звичною для багатьох назвою «Шешори» цьогоріч уперше відбувся під новою – «Арт- поле», таким чином ніби відкинувши прив’язку до певного місця – будь-який простір може стати полем мистецьких експериментів. Із 12 по 18 липня село Воробіївка, Немирівського району, що на Вінниччині, перетворилося на велику творчу толоку – адже в проґрамі фестивалю – виступи музичних гуртів, театралізовані дійства, майстер-класи, об’єкти та дії в довкіллі. Основна тема фестивалю – взаємодія мистця та середовища, тож обшир по обидва боки Південного Бугу став творчою лабораторією,де художники (й ті, котрі неодноразово брали участь у фестивалі, й ті, хто тут був уперше) протягом тижня створювали-народжували об’єкти у співпраці з довкіллям.

Книга 16 №3 2009

СПОМИН: МИСТЕЦЬКА БУТНІСТЬ МИКОЛИ МАРИЧЕВСЬКОГО

Український центр народної культури
«Музей Івана Гончара»
Журнал Артанія
19 жовтня – 31 жовтня

На вечорі-пам’яти друзі згадували – поетично, пісенно, життєво, – переглядали відеоматеріали. Були представлені мистецькі твори Андрія Антонюка (Миколаїв), Петра Бевзи (Київ), Валєра Бондаря (Харків), Бориса Буряка (Львів), Петра Гончара (Київ), Віктора Гонтаріва (Харків), Михайла Демцю (Львів), Ніни Денисової (Київ), Миколи Мазура (Хмельницький), Миколи Малишка (Київ), Віктора Маринюка (Одеса), Олександра Мельника (Київ), Андрія Ментуха (Гданськ, Польща), Сергія Савченка (Одеса), Дмитра Стецька (Тернопіль), Володимира Цюпка (Одеса), Василя Ярича (Львів)

Книга 9 2007

«ГАМОРА -2007» – КОВАЛЬСЬКЕ СВЯТО НА ЗАКАРПАТТІ

Марта Кравченко, магістр мистецтвознавства
Традиція проводити ковальські фестивалі у країнах Західної Європи не переводиться вже кілька десятиліть: першими були такі заходи в Чехії, Німеччині, Австрії, Франції... В Україні ковальство не розвивалося за радянських часів, тому в ХХ столітті як художнє ремесло занепало і відродилося лише в його останні десятиліття. Організовувати фестивалі та ковальські імпрези стали на теренах Західної України 1990-ми роками, найперше у Львові, потім у Івано-Франківську (наразі найпотужніший міжнародний ковальський фестиваль в Україні) та Києві, Донецьку, Судаку.
Цього року 31 червня – 1 липня на Закарпатті у селі Лисичево з ініціативи ужгородських ковалів відбувся ковальський фестиваль «Гамора-2007». Фестиваль «Гамора» традиційно проводиться кілька років як музично-фольклорне свято, наразі ж Гамора-2007» відбулася разом із ковалями. 

Книга 8 2007

КИТАЙ ПОРУЧ

Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець
«Арсенале-2012» у нас, як годиться, лають на всі заставки. («Чому стільки мотлоху?» – одна з найзичливіших формул оцінки). Але майже всі намагаються туди потрапити – і, як не дивно, ті з них, хто хоч якось зачеплені духом контемпоральности, втрапляють. (Було навіть кілька істерик, які також залагодилися хепі-ендами). Як не на основну ескпозицію, то на «паралельні акції» – під якими височіє гордий титул Першої київської міжнародної бієнале «Арсенале-2012». Розкидані Києвом, як минулоріч – Венецією, від Венеції відрізняються хіба тим, що не треба шукати зупинку деренкотливого вапорето.
«Арсенале-2012» – це, передовсім, те, «що в Арсеналі», а не «довкола»: genius loci спрацьовує беззаперечно, та й чимало важить «маґія імені», в якому зашифровно і знак мистецтва (ars), і атрактивну низку явищних показів (-але). Навряд чи лише збігом обставин можна пояснити прізвище головного куратора, Девіда Елліотта, котрий головну тему ґранд-експозиції пов’язав із апокаліптичною проблематикою, в парі з мітичним «відродженням» (у яке, перепрошую, не ймемо віри).

Книга 27 №2 2012

ПРОСТОРИ ТЯЖІННЯ. ВИМІРИ

Маркіян Писаревський, кореспондент «Артанії»
Ґалерея «АВС-арт» уперше взяла участь у міжнародному форумі «Art Kyiv Contemporary VII» – наймасштабнішому проєкті українського арт- простору, що об’єднує кращі ґалереї України і світу. Форум збирає відомих мистців, ґалеристів, кураторів, критиків, колекціонерів і створює широку перспективу для ознайомлення із сучасними тенденціями мистецтва. Проєктом «Простори тяжіння. Виміри» ґалерея представляла на форумі українських художників Петра Бевзу, Олексія Литвиненка (живопис та інсталяція «Нетутешня трава») й Олега Ясенєва (живопис).
«Виміри» – четверта виставка художнього проєкту «Простори тяжіння». Перші дві включали роботи українських, словацьких та російських мистців й експонувалися в ґалереї «Airсraft» (Братислава, Словаччина) 2010 року та ґалереї «Лавра» (Київ) 2011 року. 

Кн. 28-29 №3-4 2012

БУТИ

Володимир Гусар, колекціонер
Кошти, зібрані від продажу творів, які люб’язно надали львівські мистці, мали витратити на пам’ ятник українському скульптору Михайлові Гаврилку в місті Болехів, що на Івано-Франківщині. Цю бронзову скульптуру роботи Василя Ярича, архітектора Ореста Скопа, встановлять на площі біля пам’ятника письменниці Наталії Кобринської.
У 1910-1913 роках М.Гаврилко жив і працював у Болехові, товаришував із Юліаном Русином, Наталією Кобринською, Орисею Величко, внучкою священика Івана Озаркевича. Тут скульптор відлив 100 горельєфів Тараса Шевченка. Року 1915-го мистець у війську Січових Стрільців звільняв Болехів од російської навали. Одна з вулиць у місті має його ім’я.
Михайло Гаврилко – талановитий художник, скульптор, поет, орґанізатор війська Українських Січових Стрільців, начальник штабу Сірої дивізії Армії УНР, повстанський отаман і просто неординарна, харизматична постать в українській історії. 

Кн. 28-29 №3-4 2012