ГРАФІЧНА ШЕВЧЕНКІАНА СОФІЇ КАРАФФИ-КОРБУТ

Богдан Горинь, мистецтвознавець
Серед видатних мистецьких постатей, що, глибоко перейнявшись закладеними впоезіях Тараса Шевченка ідеями й почуттями, творили власний образотворчий світ, Софії Караффі- Корбут (23 серпня 1924 – 29 листопада 1996, Львів) належить особливе місце.
Сходження Софії Караффи- Корбут на вершини мистецької творчости не було легким. Про батька, що перебував за кордоном, до 1968 року не було жодної вістки. (Петро Караффа-Корбут помер у США 31 березня 1970 р.). Дівчина росла з мамою, котра повністю присвятила себе вихованню єдиної дочки. Софія ще в дитинстві виявила неабиякі здібності у навчанні: багато читала, захоплювалася малюванням.
Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія далі навчається в жіночій гімназії сестер Василіянок. Після окупації 17 вересня 1939 року Радянським Союзом західних областей України гімназія Василіянок була закрита.

Книга 24 №3 2011

АРТИСТИЧНИЙ ГОЛОС РІДНОГО ПОКУТТЯ

ОЛЬГА ПЛЕШКАН (1898-1985)
Любов Волошин, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України
Відвідала я художницю у Снятині серединою лютого 1984 року. День цей ознаменований був двома подіями: випав перший за цілу зиму глибокий сніг, щосипав безперервно кілька діб, перетворивши вулиці на тунелі, і, по-друге, по радіо оголосили про смерть Андропова, наповнивши нас усіх (у затишнім мистецькім домі Я.Лукавецького у Снятині) неясним почуттям тривоги й невеселих сподівань.
У цей-то день, коли чарівний Снятин на своїй горі немов завмер під грубою периною снігу під сивим сніговим небом, ми з Ярославом Корниловичем вирушили оглядати місто. Мене було посаджено на саньці, і Ярослав Корнилович тяг мене, бадьоро й енерґійно, незважаючи на свої 76 років. Оглянувши музей Марка Черемшини, музей Василя Касіяна, ми постановили завернути до Ольги Плешкан. 

Книга 25 №4 2011

КЛАСИК ОДЕСЬКОЇ ШКОЛИ ЖИВОПИСУ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ ШЕЛЮТО

Володимир Кабаченко, мистець
Ім’я відомого українського мистця Миколи Андрійовича Шелюта невід’ємне від поняття «одеська школа живопису». Далекого 1925 року мистецька стежка привела його з білоруського села Глухівки, що на Гомельщині, до Одеси, до політехнікуму образотворчих мистецтв (із 1928 р. реорґанізованого в Одеський художній інститут). І не так важливо, з якого села, білоруського чи українського, з берегів Дніпра чи Дунаю, село є село – передовсім це ментальність, а вже потім поняття географічне. У селянських родинах народжуються з ґрунтовністю підходів до життя, з любов’ю до землі й повагою до праці.

Книга 14 №1 2009

« ПАСТУХ БУТТЯ»

І ЛОГОМИСТЕЦЬКІ ВІЗІЇ
ВолодимирГорбатенко, академік НАН України, доктор політичних наук
Маємо всі підстави говорити про неповторне явище, коли художник, який досі виявляв неабияку здатність до творчості у традиційніших мистецьких формах, обирає своїм об’єктом одночасно довкілля, вербальні й візуальні символи, різноманітні прояви реальності й ірреальності буття. З цього поєднання несподіваним постає і предмет творчої уваги художника – осягнення України через рівень індивідуальної свідомості процесу формотворення мистецтва з мовно-філософської рефлексії й мінливої динаміки просторово-часових параметрів буття людини і світу.
Наразі спробуємо дешифрувати запропоновану вище назву й водночас пояснити засоби, а, точніше, духовні субстанції, якими оперує майстер. 

Книга 8 2007

«УКРАЇНІЗМИ»

«ВІЗУАЛЬНА АБЕТКА» ПЕТРА БЕВЗИ
Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець
Писати про цього мистця стає дедалі важче, чимраз складніше – а не писати про нього ну ніяк не можна. Адже його малярство, його ленд-арт, його інсталяційні об’єкти, а з певного часу – світлини, не кажучи вже про журнально-мистецьку діяльність, багато в чому визначили обличчя українського мистецтва 1990-х «та інших років». Цілком сучасна за формою, несподівана за змістом, творчість вітчизняного майстра щороку насичується усе новими сенсами. Задумані раніше, промовлені пошепки, у інтонації експериментальної вичікувальності – наразі артикулюються усе впевненіше, сміливіше, рішучіше. Задля цього залучаються інші техніки, нові формати. Те, що пензль натякнув, – доводить камера. Унікальність предметного, малярського артефакту змінюється циклічністю фотосерії, сама технологія якої передбачає тиражність. 

Книга 8 2007

УТВЕРДЖУЮЧИ ЛАДОВІСТЬ СВІТУ

Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
Коли заходжу в гості до давнього товариша, львівського колекціонера Володимира Гусара, не можу відвести очей від декількох полотен-натюрмортів на стіні галереї-вітальні1. Це твори талановитого, але не надто відомого широкому мистецькому загалу мистця Олекси Шатківського (1908-1979). А ще – зразу ж згадую невисокого зросту чоловіка у «артистичному» чорному береті, з лагідним поглядом добрих очей на виголеному, з тонкими гострими рисами, обличчі, якого часто зустрічав на початку 70-х років на мальовничому львівському проспекті. І завжди він намагався першим привітатись із набагато молодшим від себе юнаком...
А ще – розмови у батьковій робітні в помешканні на вул. Лисенка, куди часто заходив п.Олекса, щоб поспілкуватись зі своїм ровесником – бойчукістом Охрімом Кравченком2.

Книга 6 2004

ЩАСЛИВИЙ ГЛЮК

Михайло Сирохман, мистецтвознавець
Гаврило Глюк – незмінна, незамінна, класична й сучасна постать закарпатського малярства ХХ сторіччя. У творчості він був і залишається незмінним у своєму зацікавленні людиною, її працею, її великим домівством – природою – й малим – містом, селом, хатою. Він незамінний у своєму баченні й трактуванні закарпатського світу, в його живописному тлумаченні. Він класичний, якщо під класикою розуміти довершеність, завершеність композиції, структури, явища, і сучасний, як завжди сучасна класика в силу своєї незупинености в часі, своєї здатности відповідати на питання, що лише будуть поставлені.
Присутність Глюка в закарпатському мистецтві – неуникна. Без нього реґіональний калейдоскоп живописних візій був би неповним, втратив би одну з призм малярського перетворення реальности. Адже кожен із неповного десятка закарпатських художників, що розвинули місцеву образотворчу традицію, – неповторний, кожен по-своєму інтерпретував матеріал, викладаючи повноту художнього світу й закладаючи ґрунт для зростання й розвитку.

Кн. 28-29 №3-4 2012

ЄВГЕН ЛИСИК: ОБРАЗИ 60-Х РОКІВ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
У творах Є.Лисика є те призабуте, що, на перший погляд, важко пояснити. Їхню цінність визначають особливі духовні реґістри, дивна причетність до глибинних, первісних емоцій. Такими емоціями не здатен керувати теперішній раціональний, прагматичний мозок. Широкі, динамічні мазки пензля, вмоченого в туш чи ґуаш, немовби перетворюються на площинах паперу в емоційні згустки, частинки інтимного душевного болю, який, зазвичай, так старанно приховує людина упродовж свого життя. Мабуть, саме в цій завжди відкритій душевній рані криється неймовірна сила впливу творів Є.Лисика на глядача.
Маємо підстави стверджувати, що художник належить до покоління нонконформістів, котре зростало в короткотривалі часи «відлиги». Для тогочасної системи він завжди був надто самостійним і неподатливим. 

Кн. 30-31 №1-2 2013