ДОЛАЮЧИ МЕЖІ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
У мистецькому житті України одним із тривалих рудиментів минулого є своєрідний «цеховий» розподіл, прийнятий у радянській спілці художників. Він залишався дієвим у час, коли філософія постмодернізму остатачно ліквідувала межі не лише між пластичними засобами мистецького виразу, видами, жанрами й техніками, але й у значно ширшому вимірі – між традиційною сферою візуальних мистецтв та музикою, поезією, театром. Внаслідок цього для нас довго залишалися чужими та незрозумілими перформанс, енвайронмент, інсталяція...
Розподіл за творчими секціями спричиняв у колах мистців відверті неґативні реакції. Зокрема, у реґіональній львівській ситуації яскравими прикладами могли служити «зазіхання» кераміків на проблеми скульптури чи художників текстилю на позиції реалістичного малярства.
 

Книга 12 №3 2008

РУКОТВОРНИЙ ФАРФОР АНАСТАСІЇ ПАНЧУК-МЕДВЕДКОВОЇ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Шлях Анастасії Петрівни Панчук-Медведкової у світ українського рукотворного фарфору був не такий і простий, однак наповнений зворушливими моментами життя і творчої долі. Народжена вона Любов’ю Максимівною Панчук (у дівоцтві – Прокопчук) у хліборобській родині 14 вересня 1954 року, в поліському мальовничому селі Іванівці Баранівського району.
Закінчивши Смолдирівську загальноосвітню середню школу 1971 року, вона намагається вступити до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша: їде на перегляд рисунків та іспити з фаху й української мови і літератури. Однак доленосна мить переплутала всі нитки фортуни: повідомлення про зарахування Анастасії до училища було відправлено державною комісією на іншу адресу.

Книга 22 №1 2011

НА ЗЛАМІ СВІТЛА Й ТІНІ

Володимир Кудлач, мистецтвознавець
Мистецтво Ігоря Марковського логічне й струнке за своєю стилістикою, емоційне й мінімалістичне за способом вираження. Творча манера художника вирізняється підвищеною експресією й водночас конструктивністю форми та, хоч як це парадоксально, до певної міри тяжіє до примітиву. Видається, що володіння формою в академічному сенсі – вроджений для мистця досвід, що його дав Усевишній.
Показові в цьому плані його натюрморти (2009), що на побутовому рівні зображують християнські символи – книга (Біблія), чаша (Ґрааля), риба та червона драперія... Серед персонажів християнської історії, до яких у різні роки звертався Ігор Марковський, – апостол Петро. Вперше художник звернувся до образу Петра, ілюструючи «Неофітів» Тараса Шевченка (1996).

Книга 19 №2 2010

ГЛИБИНА ЕТНІЧНОЇ САМОБУТНОСТІ МАРИНИ СОЧЕНКО

Григорій Міщенко, мистецтвознавець, художник
Творчість Марини Соченко – це той результат (як на теперішні часи, на жаль, рідкісний), котрий звернений до широкого загалу своєю любов’ю дожиття, до всього того, що зветься українським світом. Якщо звернутися до знакових її творів, котрі від початку означували дороговказ, – це дипломна робота «Весільний коровай». У «Весільному короваї» вражає все – визначеність мисткині у змістових, світоглядних, а також національно самобутніх пріоритетах образотворимого. І хоч відтоді, коли була створена картина, минуло 22 роки, в ній немає отого «шарму», коли мовиться «це вже було», є те, що мовби з плином часу набуває особливого змісту, опертя й душевної рівноваги. Такому спрямуванню в творчості Марина Соченко завдячує настановам старшого покоління мистців, зокрема Віктору Зарецькому, в котрого свого часу студіювала. 

Книга 25 №4 2011

ОБІЙНЯТИ ФОРМУ

Петро Бевза, мистець
Скульптури Василя Бика створені для того, щоб їх можна було не тільки обійти з усіх боків і подивитися, але, і це вагомо, торкнутися до них, відчути, які вони на дотик. Вони ніби заохочують глядачів поспілкуватися з ними саме таким способом. І «Леди», імовірно, мають першість в рейтинґу тактильности. Торкаєшся поглядом – а хочеться торкнутися рукою. Гладиш скульптуру – і відчуваєш долонею, як по-різному відповідає тобі кожен образ.
Серединою 80-х років XIX сторіччя київські обивателі погордливо засуджували манеру вдягатися та манеру поведінки Михайла Врубеля – художник з’являвся на люди у костюмі «молодого венеціанця» з картини Тінторетто: в чорній довгополій оксамитовій куртці та коротких панталонах із пов’язаною замість краватки старовинною венеціанською панчохою кралі.

Книга 17 №4 2009

ЕКСПРЕСІЯ КОЛЬОРУ У ПРОСТОРІ

Віра Савченко, кандидат філософських наук
Про Сергія Савченка можна напевне говорити як про одного з найяскравіших, так би мовити, мистецьких дослідників і винахідників кольору. Складне й водночас дивовижно гармонійне кольорове бачення майстра є підґрунтям його відомих малярських та графічних абстракцій. Але інша й надзвичайно самобутня сторона таланту мистця – пластичне відчуття кольору, особлива чутливість до схоплення його різноманітних просторово-об’ємних перебувань. Винятково ориґінальної художньої завершености воно набуло в авторській поліхромній скульптурі та розписах природних форм – таракуц (висушених гарбузів певного сорту).
До того ж, що колір має не тільки якості стосунку до хроматичної гами, ступені освітлення і насичености, а й не такі виразні і звичні ознаки ваги й об’єму, роз- виненим «шостим почуттям» приходять не тільки художники і дизайнери.

Книга 16 №3 2009

СКУЛЬПТУРА ЯК СПОСІБ ЖИТТЯ

Оксана Ременяка, кандидат мистецтвознавства
«Чоловіка змінює його ремесло. Інструмент не лише подовжує руку людини, а й сам продовжується в ній», – ці слова відомого російського теоретика мистецтва, історика літератури Віктора Шкловського якнайкраще пасують до такого чіткого й лаконічного «ремесла», як скульптура, що вимагає особливого способу мислення – категоріями форми, розуміння її властивостей, знання принципів і законів орґанізації тривимірного простору.
Володимир Шолудько завжди знав, що буде скульптором. Незвідана сила тягнула його до художньої школи, що розташувалася за кілька десятків кілометрів від рідного села Здовбиці на Рівненщині. Це була та внутрішня потреба, некерований потяг, пояснити який він може лише зараз, ставши зрілим мистцем.

Книга 16 №3 2009

АБСТРАКТНИЙ ВІТАЇЗМ СВІТЛАНИ ЗЕЛЕНОЇ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Вивчаючи абстрактні твори сучасного французького художника-абстракціоніста Стефана Лапланжа, чомусь увесь час перед моїми очима ненароком постає доробок житомирської мисткині Світлани Зеленої, яку український глядач знає лише як художника- монументаліста і станковіста. Пройшовши складний шлях пошуку самої себе в образотворчому мистецтві і долаючи надломи власної занадто складної долі та життя, мисткині вдалося викристалізувати чисто-прозору уяву про форму та зміст поліського образотворчого мистецтва на рубежі тисячоліть, коли кітчевість композицій і тем олійних та графічних творів деяких побратимів по пензлю в дусі голландців або імпресіоністів із відкритим натяком псевдоеротики – чоловіче начало обрамлене ампірною клоунадою, а жіноче підробною дівочою цнотливістю – заполонила виставковий зал обласної організації Національної спілки художників України.

Книга 8 2007

ЧУТЛИВІСТ Ь ЕТНОЕСТЕТИКИ ХУДОЖНЬОЇ ПОРЦЕЛЯНИ НАТАЛІЇ ГАЛУШКО-АКСЬОНЕНКО

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Творчий доробок Наталії Галушко-Аксьоненко, як на мене, річ – національно-вартісна, і вельми, водночас, належить до музейних раритетів, позаяк утримує дух пройдешньої та нинішньої часини України, що формувалася й нині будується на засадах національного мистецтва. Найперше – твір, який увійшов до історії українського декоративного образотворчого мистецтва як «Золотий вік», створений 2000 року, за часу карколомних подій на теренах європейської та національної історії. Твір, що й донині зворушує етноестет и к у філософського розуміння вартості українського декоративно-ужиткового мистецтва. Ця багатопредметна композиція, яку можна розглядати як об’ємно-просторову, складається з великої кількости інтер’єрно-ужиткових порцелянових предметів: посудини, що скидаються на великі глибокі миски, аби місити тісто, полумиски, плескаті тарілки, велика напільна ваза, схожою формою до одного з валунів Ольжиної купальні в Коростені. 

Книга 10 2007

КРИЛА ТВОРЧОСТИ НІНИ САЄНКО

Дарина Фіалко, журналіст
Майстриня декоративного мистецтва Ніна Саєнко прокладає свій мистецький шлях, якому колись дав початок Олександр Саєнко – новатор у створенні високохудожніх монументально- декоративних образів. Її праці за мотивами, стилістикою й колористикою продовжують традиції творення образів Олександром Ферапонтовичем. Із Ніною Олександрівною я зустрілася в її майстерні, де барвисті ґобелени й килими, вибійки, малюнки на тканині, мозаїки, що переливаються золотом соломи, відлунюють позитивну енерґетику та створюють затишну атмосферу. Народні символи, знаки та орнаментальні мотиви набувають колоритного сучасного бачення, а чіткість композиції поєднується з відчуттям колірних відтінків. У своїх творах мисткиня «виписує» багатолінійний «сюжет» власного світу, сповненого краси, добра й любови.

Книга 27 №2 2012