ГРАФІЧНІ МЕТАМОРФОЗИ ВОЛОДИМИРА КИР’ЯНОВА

Андрій Надєждін, мистецтвознавець, художник, провідний науковий співробітник Художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна
Народження, дитинство, юність, перше кохання… Безупинний рух природного колеса життя веде нас дорогою дивовижних перетворень. Ми крокуємо цим шляхом, не замислюючись, сприймаючи його як даність, употужнюючи з кожним століттям швидкісний біг за таким бажаним щастям, щомиті перетинаючи межі територій чиїхось ілюзій. Життя – як один великий рекламний ролик. Сніданок, газета, телевізор. Поспіхом одягаю костюм, чіпляю перед дзеркалом захисну усмішку – і ось я готовий поринути в суспільний вир. У тролейбусі, на роботі, в крамниці, в кожному новому місці я інший, не той, який був щойно. Одне обличчя, але різний настрій, різна емоція – різні маски. Мої маски, ваші маски.

Книга 25 №4 2011

ТВОРЕЦЬ ЖИВОЇ ТРЕПЕТНОЇ ГЛИНИ

Оксана Ременяка, кандидат мистецтвознавства
Володимира Онищенка Господь обдарував талантом, що його він уречевив завдяки непереборній любові до глини – одвічного супутника всіх людських фантазій та мрій. Цей вдячний і водночас підступний у своїй піддатливості матеріал став найбільшим замилуванням художника, пристрастю і покликанням його життя. В доробку художника чимало прекрасних творів, які він презентував на понад 70-ти виставках декоративно-вжиткового мистецтва.
Цьогоріч Володимиру Онищенку виповнюється шістдесят, і на честь ювілею Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному презентував його персональну виставку «Моє творіння випалює зоря» – це своєрідний підсумок пройденого шляху і водночас пошук нових творчих шляхів, нових звершень.

Книга 16 №3 2009

У ПРОМЕНЯХ САКРУМУ

Роман Яців, кандидат мистецтвознавства
Звести в одну цілість два хронологічно крайні полюси творчих досвідів Люби Лебідь-Коровай – значить, виявити та сконкретизувати духовно-етичний імператив авторки. І в ранній творчості, і сьогодні таким є гармонізуюча настанова до всього, що оточує її в повсякденності й супроводжує у творчо-педагогічній праці . Сакральна домінанта графіки по над двадцятилітньої давности виявилася далекосяжною,навіть коли теми й мотиви зазнавали відчутних змін. Доведена до майже еталонної пластичної «формульности», на взірць українського іконопису, методологія художниці здолала небезпеку герметизації, стадіально відкриваючи щораз нові можливості в мові й смислоутвореннях мистецтва.
Тому, хто може задовольнитися ідентифікацією авторки за її ранніми творами, не так просто зрозуміти естетичну природу перемін в її графіці й малярстві 2000- 2010-х років. А вони доволі відчутні.

Книга 27 №2 2012

ВІБРАЦІЇ ОГОЛЕНОГО НЕРВА

Лариса Чернова, заступник директора з наукової роботи Хмельницького обласного художнього музею

Сергій Савченко (Львів) сміливо експериментує з формою, кольором, матеріалом, технікою, відшуковуючи найоптимальніші засоби для втілення своїх ідей, – отже, перебуває в безперервному творчому русі. Саме такий його стан і фіксує виставка, що відкрилася наприкінці квітня у Хмельницькому обласному художньому музеї. Вона об’єднала 17 творів із різних серій та циклів, над якими мистець працював переважно останні три роки.
Львів’янин Сергій Савченко досить рано заявив про себе як про творчу особистість. Ще студентом Львівської академії мистецтв брав участь у багатьох виставках, серед яких були і все українські акції «Арт-клуб 96», «Хутір II» (1997), «Робінзонада» (1998), що відбувалися в Хмельницькому обласному художньому музеї. Вже тоді твори молодого автора привернули увагу мистецтвознавців, які називали його «українським Модільяні», «Моцартом живопису» (О.Титаренко), «талановитим мистцем з унікальними власними здібностями» (О.Голубець), «однією з найцікавіших з’яв в українській образотворчості зламу ХХ-ХХI століть» (Р.Яців).

Книга 27 №2 2012

ЗІ СНІВ НАЩАДКІВ

Оксана Ременяка, кандидат мистецтвознавства
Минулого літа нарешті збулася моя мрія: я відвідала Запоріжжя – унікальну, загадкову землю, наповнену знаками праісторичних часів – кургани, кромлехи, скіфські баби, дика енерґетика Кам’яної Могили, і, зрештою, серце самого Запоріжжя – Хортицю, спасенну оазу унікальної природи цього краю.
Протягом усієї подорожі не полишала думка – таке могутнє Місце Сили має лишати дорідний слід у душах людей, у їхньому характері, у способі мислення. А перед очима стояли роботи запорізької художниці Галини Сапєгіної, що їх уперше побачила напровесні того ж року, коли орґанізовувала виставку Міністерства культури «Світ кольору очей жінки». На тлі робіт таких визнаних майстрів, як Саша Прахова, Ніна Денисова, Емма Беглярова, Оксана Стратійчук, зібраних під дахом Українського Дому, твори мало знаної у столиці художниці із Запоріжжя виглядали не менш впевнено і самодостатньо, вони інтриґували і притягували глядача – було цікаво спостерігати, як люди інтуїтивно стишують ходу біля її невеличкої добірки, замислено відступають назад і, оглянувши всю експозицію, знову повертаються до творів Сапєгіної.

Книга 15 №2 2009

ПРОГУЛЯНКИ САМОТНЬОГО МРІЙНИКА

Фелікс Кохріхт, журналіст
«Із будинку вийшла людина…»
Так починається знаковий вірш Даниїла Хармса – одного з найвидатніших і найзагадковіших поетів ХХ століття. Доля художника Володимира Стрельникова багато в чому схожа на ту, що випала поету, однак, на щастя, хоча і драматична, але не з траґічним, а з хорошим фіналом. На відміну від ліричного героя вірша й самого Хармса, наш Володя все-таки повернувся додому. В Одесу, в дім на вулиці Транспортній, що колись була тихим закутком при залізничних коліях, а тепер оточена масштабними новобудовами.
Як і Хармс у 1937-му, Стрельников у брежнєвські часи «не вписався» у радянську систему, й вона його викинула.

Кн. 28-29 №3-4 2012

ҐЛАДІАТОРИ І ҐЛАДІОЛУСИ

Василь Зубач, письменник
Ґ ладіолуси дуже ефектно й ніжно виглядаютьна роботах Ірини Фірцак. Але за контрастом напросилось у заголовок слово« ґладіатори». Чи не тому, що вона – племінниця знаменитого силача з села Білки Іршавського району на Закарпатті Івана Фірцака-Кротона, котрий свого часу дивував увесь світ успіхами в боксі, вив’язуванням різних узорів із металевої арматури, гнуттям рейок на могутній шиї та ще багато чим.
Утім, почнемо про мисткиню Ірину. Чимало з представників закарпатської школи живопису навчалися свого часу за кордоном, а потім використовували можливості Радянського Союзу для самореалізації, втративши десьпервинних себе, як про це слушно писав в одному з чисел «Артанії» Ігор Панейко – художник з Ужгорода, котрий від народження виводить у мистецтві свою нефальшиву ноту.

Кн. 30-31 №1-2 2013