МОНУМЕНТ ЯК СИМВОЛ ВІЧНОСТИ?!

Василь Бик, скульптор
У монументальній пластиці древніх римлян, за часів диктату імператорів, був цікавий звичай пошанувати героїв. Майстер заздалегідь заготовляв фіґури без голів, чи то у військових латах, чи то у тозі оратора, в залежності від сподвижницької ниви героїв, а вже портрет резонно воздвигався на статую під час прославлення. Щось такого штибу за часів незалежної України робиться і у нас, у царині монументальної пластики. Міняємо голови національних героїв, залишаючи совковий стиль архітектурного та скульптурного компонування, на жаль, не привносячи в розвиток монументальної пластики нічого національного, вартісного, особистого. 

Книга 19 №2 2010

НАВІЩО НАМ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО ?

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства, професор Львівської національної академії мистецтв
Незадовго до початку цьогорічної вступної кампанії мистецькі навчальні заклади отримали доволі дивний документ. Йдеться про розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2009 р. «Про особливості формування державного замовлення на підготовку фахівців та науково- педагогічних кадрів у 2009 році». У ньому Міністерству економіки, Міністерству освіти та науки «та іншим орґанам виконавчої влади» повідомлялося про припинення державного замовлення на підготовку молодших спеціалістів та бакалаврів за низкою спеціальностей і напрямів. Стресову ситуацію викликала, зокрема, згадка про «декоративно- прикладне мистецтво» поруч із, наприклад, «перукарським мистецтвом та декоративною косметикою», «орґанізацією туристичного обслуговування», «готельноресторанною справою», «рекламою та зв’язками з громадськістю» і т.п.

Книга 16 №3 2009

ВЕЛИКІ І… «ВЕЛИКІ»

Валерій Сніжко, кандидат біологічних наук, завідувач відділу природи та психології етносу НДІУ МОНУ
Історія наповнює культурні надбання кожного народу глибоким змістом. Певним чином це відтворює образотворче мистецтво, архітектура, література та інші мистецькі царини. Коли ж до справи береться наука, то, словами Д.Яворницького: «Наука про давнину, крім того, що збагачує неоціненними матеріалами, ще й зв’язує нас безпосередньо з нашими далекими пращурами, знайомить із зовнішніми та внутрішніми обставинами їхнього життя»…
Після набуття Україною офіційного статусу незалежної держави більша частина українського суспільства розпочала масштабну кампанію, яку умовно можна назвати «вихваляймо самі себе». Особливо успішно у цій царині працювали науковці, яких освітня система СССР виховала на «історичних» основах, змодельованих багаторічною діяльністю російсько- імперської історіографії, котру деякою мірою підрихтували більшовицькі академіки.

Книга 14 №1 2009

ПРОЗРЯТЬ «НЕЗРЯЧІЇ»

Микола Маричевський, головний редактор
Чи так все це «випадково»? Не встигли відвоювати мозаїчне панно Алли Горської «Птаха України» од знищення у Донецьку, як знову – вістка за вісткою – надходить інформація, що чи не по всій Україні (новій Державі!) на автобусних зупинках по-дикунськи збивають... монументальні мозаїчні твори. Що вже говорити про кафе, ресторани, дитячі садки, бібліотеки, басейни, паркові та спортивні комплекси – ті споруди, які приватизують нові вандали – «новиє рускіє», «нові українці». Прихватизація не зупиняється ні перед якими «шлагбаумами»: у Харкові збито фрески Самокиша, в Києві «напхали скляних ковпаків-теплиць» прямо в центрі столиці, на Майдані Незалежності, і т.д., і т.п. Ще й вивіски вгризають чужомовні – англійською, російською й іншими не нашими літераріями. Час голохвостових, шарикових, швондерів і пронь прокоповних. 

Книга 6 2004

ЯЗИЧНИЦЬКІ МОТИВИ ПАНА

Володимир Личковах, доктор філософських наук
За своїм духом мистецтво Олексія Потапенка тяжіє до сильних чуттєвих акордів, до язичницького буяння природи, натурального життя людей. Провідним образом тут виступає Пан – язичницьке божество стихійних сил природи, покровитель лісу, поля, річок, тварин і риби. Пан – це божество, яке все об’єднує і робить родючим. Він тісно пов’язаний із рідною землею, уособлює її плодоносні сили. Пан Олексія Потапенка – майже автобіографічний: кремезний і смутний, напівмістично існуючий у самій природі й водночас самотній. Його зображення не випадково виконується в манері неопримітивізму. Мистець тим підкреслює природні та народні корені образу, свій зв’язок з традиціями фольклорного наївізму. Він іде від ґрунту, від землі і, як Антей, непереможний, доки відчуває той зв’язо

Книга 6 2004

ЧИ ЗНАЄМО ПРАВДУ?

Павло Лопата
Восени минулого року я з Миколою Маричевським ще раз відвідав Український музей в Ніагара Фоллз. Поїхав туди з головним редактором двох поважних українських видань – «Образотворчого мистецтва» та «Артанії» – познайомити його із музеєм, у приміщеннях якого зберігається відома серія картин «Страсті Христові за Євангелієм від св.Матвія» художника Василя Курилика та багато інших творів українських мистців, аби розповісти про це і на сторінках мистецьких видань в Україні. Коротко про історію збірки. У 1968 році зусиллям подружжя Ольги і Миколи Колянківських було закуплено виставкову площу. Через два роки розпочато будівельні роботи. У березні 1970 року в приміщенні Інституту св. Володимира в Торонто влаштовано виставку «Страсті Христові» – 160 творів Курилика, переважно сіро-чорної гами, над якими автор працював шість років. 

Книга 6 2004

ПОСТАНЕ ЦИВІЛІЗАЦІЯ ТВОРЦІВ

Остап Ханко
На порозі вже XXI століття. Що ж привносять у нашу побілямистецьку ноосферу міжнародні інвазійні концепції? Попавангардизм, попсовізм, постекзистенціалізм і їм подібні, ще до народження престарілі підтечійки попід вивищуючим творче безсилля інтернаціоналізованого люду гаслом – «у мистецтві неможливо придумати нічого нового»? Такі, окрім затято рекламованого нині марення свого буття, навряд чи чогось досягнуть... Із цими наслідувально-філами у творців шляхи таки глобально не збігаються.
Якщо безнаціональний напрямок є синонімом безтворчості, неспроможності творити нове, то що ж є творящим, первинним у мистецтві – власне, мистецтвом? Самотворчим, як відомо, є мистецтво національне, ґрунтоване на фундаменті ментальності, а значить, і способі мислення, світогляді, космології, світовідчутті свого етносу. А якщо воно є творчим, то саме воно й стає рушієм оновлення, себто новостолітнім майбуттям.
Отже, безнаціональним українське мистецтво бути не може.
 

Книга 03 1997

МИСТЕЦЬКА ПРИРОДНІСТЬ РЕКЛАМИ

Валерій Сніжко, кандидат біологічних наук, НДІ українознавства
Як тільки давня людина доконечно відступилася від того, аби лише пристосовувати довкілля, і призвичаїлася творити, вона одразу набула найвиразнішого символу природної Творчости – еволюційного процесу на Планеті. Водночас розмаїті рослинні форми та людина – нині найвиразніші візуальні символи земного Життя. Таке означення не принижує птахів, звірів та інших живих істот, що так само виразно символізують рух-політ (людина в цьому тільки прагне наслідувати птаха) або рух-дію (різноманітні варіації звірів). Загалом усі тварини, птахи, плазуни, стрибуни, літуни, землериї та водоміри й інші істоти Планети – то ґрандіозні зібрання дизайнерської майстерности Природи. В цій ґіґантській майстерні існують (а деякі, як результат при- родно-дизайнерського конкурсу, вже не існують) розмаїті моделі – життєві форми, котрі сучасне проґресове людство має прискіпливо спостерігати й уважно вивчати, аби, як результат своєї творчости, втілювати в нові штучні моделі – складові довкілля людини й Природи, в якій активно діє дизайн.

Книга 15 №2 2009