ЗАКОНОМІРНІСТЬ ВИПАДКОВОСТИ

Наталія Безюк, мистецький менеджер
Олег Безюк народився в родині скульптора-монументаліста Льва Безюка. Допомагав батьку в майстерні з семи років, навчався в художній школі. Тож, здавалося, його доля була визначена з дитинства. Але в чотирнадцять років він постановив змінити свої зорі і втік у «мореходку» – так хотілося стати капітаном і побачити світ…
Та зорі знали краще. Олег побачив і рафіновану Европу, й екзотичний Таїланд, але все ж таки не як капітан, а як художник.

Книга 21 №4 2010

КАЛЕЙДОСКОП КРАСИ У ТВОРАХ МИКОЛИ ЧЕБОТАРУ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Початок творчого шляху майже кожного мистця починається з рівнини або крутосхилу сутности образомислення та з внутрішнього бажання відшукати власний художній стиль або мову в рамках сучасних загально-мистецьких процесів у рідній країні.
Коли запитати Миколу Чеботару, хто був наставником у формуванні його образного мислення в час студентських буднів, він зі щирою посмішкою на вустах зізнається, що його вчителькою була й є мати-природа з її імпресивністю переливів фарб на тлі грайливого повітря на сонці. «Я якраз і намагаюся зафіксувати ці переливи-принади олійними фарбами у своїх краєвидах, працюючи на пленері або в робітні чи то поблизу маленької гірської річки Чорної, чи то в середньовічній аурі фортеці Каламіта в будь-яку пору року, або час від часу в натюрмортах та портретах», – додає мистець.

Книга 20 №3 2010

СОНЦЕСЯЙНІСТЬ ВІТРАЖНОСТИ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
...Цей напрочуд виважений Божий дар до декоративного мистецтва, що вмістився в чутливому серці мисткині Галини Ґотшалк, здається, існував поза межами логіки її досить складної буденщини життя, в якій художниця знаходить міні-часопростір для безмежної самопосвяти у творчій праці над удосконаленням власного стилю, який ще у 90-х роках заворожив глядачів.
Оглядаючи творчий доробок Галини Ґотшалк, а це більше ніж 100 композицій інтер’єрно-камерного звучання та музейної вартости («Червоне і чорне», 1997; «Сулії», 2004; «Ангел-вісник», 2008), відзначаємо переваги мудрої розсудливости жінки-мисткині в царині пробудження миттєвої емоційности.

Книга 19 №2 2010

ЖІНОЧА ТАЙНА ВЕЧЕРЯ

Юлія Полтавська, мистецтвознавець В українському сучасному малярстві є особистості, які не лише демонструють глядачеві обрії власного світобачення, а й фокусують найхарактерніші ознаки загального мистецького процесу. Останнім часом фольк-модерн стає дедалі популярнішим напрямом в українському живописі. Саме цей шлях для себе обрала мисткиня-волинянка Тетяна Мялковська. Діапазон її творчих зацікавлень надзвичайно великий – це станковий живопис, розпис по дереву та тканині, інсталяції, витинанки… Роботи Тетяни Мялковської написані надзвичайно артистично, натхненно, і не дивно, що вони не просто подобаються, а захоплюють музичністю, сяйвом фарб, глибиною образів. Її творчості притаманні ліричне світосприйняття, майстерність у виявленні краси матеріалу, поєднана з можливостями, що спираються на невичерпні народні традиції.

Книга 19 №2 2010

ШЛЯХАМИ АНГЕЛІВ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Численна армія мистців одразу ж після розвалу Радянського Союзу пристосувалася до непередбачених соціально-ринкових та політичних змін. Художники намагалися перебудувати своє творче «я» і переформатували власну творчість таким чином, щоб матеріально «вижити» і задовольнити «естетичні смаки» заможних «нових» українців і неукраїнців, які абсолютно позбавлені розуміння суті національного в мистецтві.
Особливо поширеним стало працювати в сучасному хаосному ритмі культури і мистецтва на тлі новосучасних паневропейських модерністських стилів та течій, де, з погляду мистецтвознавчої практики, бракує будь-яких, навіть примітивних, критеріїв для оцінки того або іншого твору, в якому простежуються компіляції з класики імпресіонізму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму чи нонконформізму.

Книга 17 №4 2009

МЕТАФОРИ ДОБРА

Володимир Кудлач, мистецтвознавець
Зачарований маґічним мистецтвом полотен Зої Пасічної, неквапно переходиш від однієї роботи до іншої, насолоджуєшся вишуканістю стилю, бентежною вібрацією й єдністю кольорів, енерґетикою добра і відчуттям цілковитої тотожности зі світом. В ньому прихована туга за гармонією і, водночас, всевладне втілення її, що манить нас, заворожує, дарує ще один шанс перетворити ілюзію в дійсність. Власне, мистецтво – це автономна реальність, цілком самодостатня, чи не єдина, де гармонійне існування безперервне, позачасове. Ця особливість – наслідок величезної душевної роботи,яку безперестанку продукує автор, і корені її десь там, у глибинах підсвідомости, на генетичному рівні, а ще – у спогадах дитинства, у колисковій матері, а також у пошуках своєї ідентичности, власної самости в зрілий період життя, коли ти постаєш перед суворою дійсністю й ствердно заявляєш власне «я».

Книга 17 №4 2009

«ЗА ТИМИ КРОНАМИ — МОЄ КОРІННЯ...»

ГАЛИЦЬКІ ЛАНДШАФТИ НА ПОЛОТНАХ ОРЕСТА СКОЛОЗДРИ
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
Орест Сколоздра, художник- пейзажист, якого часто називають «львівським неоімпресіоністом», живе у древньому селі Дроговиж біля Львова. Звичайна сільська садиба – розкішний квітник, город, сад. Поруч із мурованим будинком – «літня кухня» з великими світлими вікнами – мистецька робітня художника.
Обабіч мольберту – лава-бамбетель, заставлена мистецькими альбомами барбізонців та імпресіоністів, на стінах – пейзажні полотна мистця, полиця над вікнами заставлена гіпсовими погруддями та повно- фіґурними композиціями. Тут творив і його батько Володимир – скульптор, автор пам’ятників Тарасові Шевченку в Пісочному та Рудниках, Василеві Стефанику у Львові та Едмонтоні.

Книга 16 №3 2009

ЄРЕТИК ПОСТМОДЕРНУ

Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець
Якби я не боявся гучних – а через це збанкрутованих – слів, назвав би його «ренесансною особистістю». Адже стану справ це відповідає: маляр, графік, скульптор, акціонер, фотомайстер, кінорежисер, ґалерист, літератор… Вигадник, порадник, догадник. Кожна його з’ява на черговому вернісажі – вже миcтецьке явище: обов’язково в якійсь розгаптованій камізельці, що її пан Анатоль купив у своїх швейцаріях, ще й пістрявенького шалика пов’язав, теж не з нашого бутика. Нерідко до строїв додається «ахвіцерський» кашкет… Така видовищність притлумлює той «надмір культури», що в ньому вбачають деякі доброзичливці (Тарас Возняк).
Моє означення – теж далеке від досконалості, і не тільки тому, що зачіпає одну з граней багатющої натури Степаненка. Єретик постмодерну – каюсь: запозичив слоґана зі статті в «Art in America» (Елеонори Хартлі), присвяченої гурту західних мистців середини 90-х. 

Книга 11 2008

МИХАЙЛО ФІГОЛЬ

ЮВІЛЕЄВІ ОД НАРОДИН МАЙСТРА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
Юлія Совтус, магістр мистецтвознавства

«...Усе життя людина пише і малює Вічність. Може, у мої сімдесят із гаком я вже щось та й намалював, може... Вічність і в небесах, так само, а ще вона тут, у Галичі, де Прокліїв сад, де Княжа криниця, де Грецький монастир, де Підгороддя, де церква Пантелеймона, де Замкова гора, де Крилос, де Золотий тік. Оце і є Вічність... Але головне, головне – її зберегти і зафіксувати для майбутніх поколінь...»
М. Фіголь 

Минуло вже вісім років, як пішов од нас заслужений художник України, професор, доктор мистецтвознавства Михайло Павлович Фіголь. «...Здається, що художник Михайло Фіголь ось тут, він десь на місяць-другий подався на околиці Галича, чи то Крилоса, малювати чергову картину. 

Книга 9 2007

КРАЄВИДНІСТЬ ЗРІЛОЇ ОБРАЗОТВОРЧОСТІ ВОЛОДИМИРА ДЗЮБЕНКА

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
«Вікоповних 65 років мистця Володимира Дзюбенка, лавреата Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка, по-осінньому заклечено громадою Червоноармійська в українській світлиці Пулинської картинної галереї 11 днем жовтня 2007 року. Життєтворча доля Володимира Дзюбенка – занадто складна і бунтарна. Дитиною йому судилося бути свідком принижень та переживань, якими чорний «воронок» НКВД обдарував його батька Степана Васильовича, що сповідував закони етносовісти та високої культури життєвої моралі. За непокору більшовицькій владі, яка хотіла заманити його в блуд колективізації, батькові судилося відбувати «повину-перевиховання» сибірськими таборами. Занадто гірку долю батька розділили його дружина Катерина та син Володимир.
 

Книга 9 2007