РОЗДУМИ З ПРИВОДУ ТВОРЧОСТИ МИСТЦЯ ДМИТРА СТЕЦЬКА

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства, професор
Масове засилля поп-культури в сучасному суспільстві породжує парадоксальні ефекти, стійке зміщення естетичних орієнтирів. Для людини, яка, наприклад, у повсякденному житті, з телевізора, радіо чи в навушниках плеєра чує гучну поп- музику, концерт симфонічного оркестру може викликати розчарування. Лише згодом її притуплений слух відновлює здатність отримувати насолоду від сприйняття безконечної кількости вишуканих звукових вальорів, від гармонійного спокою та ідеальної тиші, що заповнює музичні паузи.
Цілком аналогічна ситуація у сфері візуальних мистецтв, зокрема сучасного малярства. Чимало художників звикають вважати головними рисами сьогодення не лише епатажність, а й провокативну скандальність.

Книга 14 №1 2009

СКРИПКОВІ П’ЄСИ ДЛЯ ЗЕЛЕНОЇ ХВИЛІ ЕТНО -АРТУ

Олесь Остапенко
Вельми позитивно сприймаються в Одесі маляри фольклорного напряму, що несе в собі феномен культурної конвергенції – образно-стильової міг- рації з інших областей України до її південного краю. На цій царині творили: насправді народний художник Юрій Коваленко (1931-2004) із Прилук, самобутній Валентин Алтанець (1936-1995) із Кривого Рогу; працює світославний Андрій Антонюк (1943 р. н.) із Первомайська Миколаївської області (останній, хоча й живе у Миколаєві, малярству навчався в Одесі, де починався його творчий шлях і проходять його вернісажі). Саме ця трійка в останню третину минулого століття (десь із 1967 року) своїм мистецтвом протистояла руйнівному наступу соцреалізму на царину народної культури та етнічних традицій, протистояла наступу катівної машини культурного етноциду, що її запустила Москва.
 

Книга 07 2005

НЕПЕРЕДБАЧЕНА НЕЗНАНІСТЬ ВОЛОДИМИРА БУЛАНОГО

Тетяна Басанець, мистецтвознавець
Товариство одеських мистців, які формували свою творчість у просторі вітчизняного аванґарду кінцем минулого віку, відзначають 70-ліття народження і півстолітній ювілей творчої праці колєґи по мистецтву Володимира Буланого.
Його творчий шлях почався в Одеському художньому вчилищі; там і зав’язалася дружба з однодумцями, потому – армія, роки праці в рідному Чернігові, далі – з 1980 року і до сьогодні – Одеса. Творча доля навернула його тут до монументально-декоративного мистецтва. Від 95-го, як художник-монументаліст, Буланий – член Національної спілки художників України та творчого об’єднання «Човен». Натоді монументальний жанр, на жаль, уже втрачав свою популярність, а скорше – замовника, і художник зайшов до станкового мистецтва. Твори виставляв зрідка, хоча дещо подавав у професійній пресі і каталогах. 

Книга 10 2007

СТРУМЕНІ УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ МИХАЙЛА ДЕМЦЮ

Володимир Данилейко
Маестро пензля Михайло Демцю зі Львова (Підкарпаття) у сучаснім українськім малювальницькім вернісажі – то не є принагідний побратим стилю Івана Марчука або Феодосія Гуменюка; його, Демцю, не сплутати також і з символікою Андрія Антонюка, Миколи Кумановського, Віктора Гонтаріва, Сергія Гнойового, Євгена Лещенка, і з метаморфозністю Михайла Попова, і з предметністю Юрія Комишного, вже не кажучи про прихильників «чистих пейзажів» та камерних натюрмортів. З Демцівим малярським світом можна жити «запросто»; без детермінацій шкільної чи інститутської пам’яті, тим паче «ізмових» наук. Диптих «Гуцульське весілля» (2002) п.Михайла, як кість від кості, та й плоть від плоті, – картини зрозумілих народних дійств і обрядів, вчинюваних гуртом (і родичами, й неродичами) при утворенні нової людської сім’ї.

Книга 6 2004

«ЩО Є – НЕ СХОВАЄШ, ЧОГО НЕМАЄ – НЕ ЗНАЙДЕШ»

Тетяна Андрущенко
Ці слова полтавського мистця Павла Волика певною мірою слугують не лише ключем до його творчості, а й до життєвої позиції взагалі.

На Спаса, у свято зрілого літа із стиглими яблуками та обжинковими вінками, художник явив киянам непересічні твори зрілого майстра. Виставка малярства Павла Волика, організована редакціями журналу «Образотворче мистецтво» та альманаху «Артанія» у Державному музеї Тараса Шевченка, привернула неабияку увагу глядачів.
Адже у музеї великого поета і художника України не просто виставлятися – саме ім’я генія вимагає і достойного сучасника. Затишну мальовничу Полтавщину з її неповторною красою центральної України залишив нам Шевченко у своїх акварелях. А його «Воздвиженський монастир у Полтаві», де все сповнене гармонії, дихає життям і святістю, є апофеозом природного людського відчуття суголосності й єдності світу, бачення краси й величі у, здавалося б, малому, якого, на жаль, так бракує нам сьогодні.
 

Книга 04 1998

ВОЛОДИМИР ПАТИК

Віктор Палинський
Твори Володимира Патика елітарні за виявом особистості, поєднують у собі вишуканий естетизм форми, надтонку емоційно-сучасну правдивість колірної пластики та органічну знаково-символічну духовність. Це малярство пов’язане з давньою українською іконою, фресками XII століття, народним мистецтвом прадавніх часів. Правічно далекий стукіт копит відлунює через це мальовання, стверджуючи відносність далечі першопочатків і відкритість шляху в незвідане кожної людини.

«Для всього свій час і година своя: час розкидати каміння й час каміння громадити».
Пригадати цю біблійну мудрість змусив факт із творчості В. Патика: впродовж життя витворює він великих цикл «предковічне й непроминальне» (назва умовна), картини з якого майже не виставлялися. Нерідко твори навіть не мають назви, настільки виглядають спонтанними, а то й несподіваними. Композиції із загадкових знаків-символів укладаються наче самі по собі. І це – справжня розмова з пращурами (власне, із собою справжнім), із своєю «індивідуальною» історією.
 

Книга 04 1998

ДОВЕРШИТИ КОЛО НА СВОМУ ПОДВІР

Володимир Цибулько,поет
Життя – гра на виліт, play-off. І що ти не роби, але вилітаєш. У філософському значенні того слова. У всій спірально-коридорній гонитві настає час, коли починаєш відчувати: все – ти майстер. Тобі скорився матеріал.
І в значенні будівельний, чи початковий, коли йдеться про маляра, – фарба тобі підвладна. І в значенні матеріал як тема для осмислення. Але й тут ще ти не мистець, та й годі. Якщо мистець – оголений нерв епохи, часу, нації, території. Епоха – штука кон’юнктурна: був царьок, нема царка – а портрет царка хоч і мистецтво (?), але не нерв. Час – менш кон'юнктурна річ, але теж підла. Час – то мода, навіть мода на теми, і як ти не крути, а малярство ще й річ технічна, і зрозуміло, що її не обдуриш. З іншого боку, подібна градація можлива, якщо нація – поняття всеохоплююче. А якщо жодна зі складових нації не є повноцінною, а населення певної території об’єднане навіть невідомо чим, – починаєш задиханим карасем вискакувати з ополонки – а що там поза??? РІау-off. Ціла нація – off. 

Книга 02 1996

ПРИБОРКАННЯ ЗРІЛОСТІ

Анатолій Шевчук, мистецький критик
Сучасний ритм життя вимагає від мистців сталих пошуків нових форм та засобів творчого висловлення у мистецтві. Щоправда, такі пошуки інколи дають змогу художнику спіймати поверхневу славу від поверхневого глядача, а це вже є короткий шлях у забуття.
Житомирський графік Микола Бутковський не належить до такого гурту мистців, бо його образне мислення як на мідній пластині, так і на папері має тривкі і глибинні вартості та молодечу впертість.
З поверненням до Житомира у 1990-му після закінчення Московського художнього інституту ім.Сурикова він, не зчиняючи творчого бунту, поступово і настирливо після вдалого дебюту в Кмитівському музеї образотворчого мистецтва (1991) стає одним із перших, хто чесно на творчому поземі поклав поріжок до школи графіки Житомирського Полісся.
Уже зараз його творчість тематично і стилістично може бути визначена як козацько-етнографічна (включаючи соловецький доробок років), модерно-неоелліністична (“Пригнічена єдність”, “Годування Єдинорога”, 1995) та космічно-звукова, де дзвони (“Ангел на службі”, 1992), тріск запаленої свічі (“Жереб кинуто”, 1993), шелест ангельських крил (“Виникнення”, 1992) несуть у собі симфонічність буття.

Книга 02 1996

СИМВОЛІЗМ ПРОКОПА КОЛІСНИКА

Володимир Овсійчук
САМОСТІЙНИЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПРОКОПА РОЗПОЧАВСЯ У 1987 Р., ОДРАЗУ Ж ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ КИЇВСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ІНСТИТУТУ. З ОДРУЖЕННЯМ ДОЛЯ ЗАКИНУЛА В СЛОВАЧЧИНУ, У МІСТЕЧКО ПРЯШІВ. ОДНАК СФОРМУВАЛИ ЙОГО ПОЕТИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ СЕЛО ПОТАШНЯ НА ВІННИЧЧИНІ, ЙОГО РОДИНА, НАСАМПЕРЕД МАТИ, ПОТІМ БУЛИ ОДЕСА, ДЕ ВІН ПОЧИНАВ ПІЗНАВАТИ АЗИ МИСТЕЦТВА В ХУДОЖНЬОМУ УЧИЛИЩІ, І, НАРЕШТІ, КИЇВ, ЩО ВПЕВНЕНО ЗАКРІПИВ У ТВОРЧІЙ СВІДОМОСТІ МОЛОДОГО МИСТЦЯ ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, ЯКЕ НАКРЕСЛЮЄТЬСЯ ВІД ПЕРШОЇ МИТІ – БОЖОЇ ІСКРИ – І СУПРОВОДИТЬ ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ.

я хрестик твій
я чисниця —
прийми.
+
щоб вижити, малюю для
людей,
щоб жити — лише
пісня, земля, сонце, зорі,
сокіл, мистецтво — Бог
Прокіп Колісник

Книга 03 1997