НОСТАЛЬГІЯ ЗА ВТРАЧЕНИМ РАЄМ

Микола Маричевський, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» та альманаху «Артанія»
По закінченню на припочатку 1970-х Київського художнього інституту Євген Лещенко переконався, що місто – не його стихія. Богемне життя столиці забирало багато часу. Не сприймався й той академізм, який рутинно нав’язувався мистецькій молоді. Йшли пошуки себе через своє: народне мистецтво – семантика й походження образів, «Козак Мамай» та інші картини, ікона і філософія давньоукраїнська та народів Сходу, захоплення прадавньою українською (ін- доевропейською) цивілізацією. Тож не випадково, що перша написана в інституті робота «Півень. Ранок» була створена у стилі народної картини.
1974 року – приїзд до рідного Кривого Рогу, де мистець проводить дитячу художню студію. «Навчаючи дітей, я вчився у них їхньої безпосередності…» – занотовує у своїх спогадах Євген. 

Книга 13 №4 2008

НАСАМПЕРЕД – У ХУДОЖНОСТІ

Микола Маричевський, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» та альманаху «Артанія»
Покоління 80-х в Україні також характерне для нашого Поступу до Незалежности. Мистці – чи то в малярстві, чи то в графіці, чи в скульптурі, монументальному й декоративно-ужитковому жанрах – прагнули йти дедалі глибше до рідних первнів, до свого етнічного коріння, модернізуючи форму і витримуючи її у традиціях оновлюваної тисячолітньої нашої, вітчизня- ної, культури.
…«Перша весна» – один зі справді перших творів молодого львівського скульптора Любомира Яремчука, виконаних 1983 року. Це образ українського «хлопчика-ставчика», немовби проріст нової зміни, нового покоління нації, котре у своїх можностях, видно, займе належне місце вже у недалекій, за висловом І.Франка, будущині. Любомир ще у свої студентські роки усвідомив, що мистецтво не твориться лишень для «вибраних»: воно – голос цілого народу, що «вгору йде, хоч був запертий в льох».

Книга 13 №4 2008

КОРІННЯ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Еволюційний процес твор чос ти Романа Романишина прямує від мистецької форми, основу якої творять такі характерні риси, як зображальність, фіґуративність, сюжетність у бік знаковости, асоціативности, поліфонії та багатозначности.
Прагнучи проникнути до філософської «основи основ» свого буття, намагаючись пов’язати з долею родини і сім’ї, своїх предків і рідного народу, художник поступово укладає свій власний ірреальний простір, у якому можливо практично усе, де стираються видимі часові межі, грані між мистецькими формами, жан рами, усталеними прави лами застосування певних матеріалів і технік. Площинні композиції у нього вільно переростають в об’ємні форми. Останні згодом виявляють здатність кінетичного руху, а рух доповнюється звуком. А над усім панує дивна і потужна енерґетика, яка не дає глядачеві залишатися байдужим. 

Книга 13 №4 2008

МИСТЕЦЬКІ ПОРОГИ

Олег Сидор, мистецтвознавець
Ярич-скульптор є переконливим прикладом генетично закоріненої у традиціях української культури творчої особистости, що постійно перебуває у розвитку, самовдосконаленні, прагне невпинно розширювати горизонти свого бачення мистецького досвіду довколишнього світу та вміє відчути й утвердити себе його органічною часткою.
Узагальненість образного трактування робіт Василя Ярича надає їм філософсько-алеґоричної значущости. Оскільки ж мистець досягає цього без декларативности чи афектації, то таке трактування сприймається переконливим й естетично дієвим. Тим паче, що для Ярича процес творчости невіддільний од його впевнености щодо місії мистецтва як носія вироблених стабільних морально-етичних вартостей. Він висловлює таке бачення свого місця в мистецтві й через звернення до тематики, пов’язаної зі світом української історії, літератури, і через портретування людей із духовно близького собі оточення, і через вічні теми материнства, землі.

Книга 13 №4 2008

РІВНЯННЯ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Валерій Панасюк, кандидат мистецтвознавства
Зазвичай про художників кажуть як про марґіналів, що перебувають на межі двох світів – реального та віртуального. Але це не зовсім так, тому що Художник створює цю – іншу – реальність, уможливлює її існування.
Художня реальність О.Садовського – перетворений досвід минулого, високий ступінь концентрації філософських ідей, світ складних візуальних образів, що розповідають глядачеві про швидкоплинне та вічне. А сам художник, відкритий світові й такий, що відкриває світи, так і залишається таємницею, «рівнянням з багатьма невідомими».

Книга 13 №4 2008

МІТОЛОГІЧНИЙ СВІТ МИСТЦЯ САДОВСЬКОГО

Сергій Побожій, кандидат мистецтвознавства
Мітопоетична основа – невід’ємна ознака творчости сумського художника Олександра Садовського. Якщо у стихії нефіґуративного живопису мистець нібито вивільняється від самоконтролю, руйнуючи форму або перебуваючи на шляху до її створення, то його композиції з мітопоетичними ознаками – своєрідні художні моделі світобудови. У таких роботах зримо проступає зв’язок мітологічних образів з давніми архетипами. На них не так зображена реальність, як, скоріше, вони самі – реальність.
Вочевидь помітно, що у творах мітопоетичного спрямування помітне бажання ав тора створити нове, синтетичне мистецтво. У його взірцях примхливо переплітаються побутово-етнографічний та історичний матеріал, який, зрештою, переплавляється уявою автора, виявляючи його тонкий інтелектуалізм та культурологічну фантазію.

Книга 13 №4 2008

ОЛЕКСІЙ ПОЛЯКОВ. СЛУЖІННЯ РІДНОМУ КРАЮ

Максим Чередниченко, мистецтвознавець
Творчий доробок Олексія Полякова – гідний приклад розвитку та еволюції самобутньої малярської традиції. Його творчість, вочевидь, спирається на здобутки попередників, рухаючись углиб живописної мови. Зосередженість на суттєвому передбачає пошук не так зовнішньої привабливої оболонки, як внутрішнього світла навіть у речах, що здаються звичайними, винесеними за межі естетичного. Жанр пейзажу: сам там головно працює художник, яскраво демонструючи такий підхід. Окрім самої специфіки роботи, що безпосередньо апелює до стихійних першооснов буття, звернення до краєвиду – це перевірка внутрішнього масштабу сприйняття. Мистець не має на меті приголомшити глядача ґрандіозністю, екзотикою чи метафізичною наповненістю природних явищ. Він пропонує віднайти усе це у, здавалося б, простих речах: у дерев’яному містку, вихопленому сонячним променем, у монументальних, майже скульптурних деревах, які наче перетворюються на темні хмари зимового неба, на кольоровий карнавал осіннього лісу.

Книга 13 №4 2008

СПІВЕЦЬ СТЕПОВОГО КРАЮ

Зоя Кучеренко, мистецтвознавець
Суттєва риса творчости Миколи Степанова – історизм мислення. Примітив, властивий добі язичництва, архаїка (не так елліністична, як степова – скитська) – проглядаються у більшості його робіт. Чільне місце серед скульптур М.Степанова посідають твори, навіяні історич- ним минулим його батьківщини – степового села Роксоляни на березі Чорного моря. На характер пластичного втілення у Степанова завжди впливала логіка використання можливостей матеріалу. Звідси – внутрішня зібраність у поєднанні з артистичною невимушеністю. Найвдаліше фактурні можливості скульптор виявляє у дереві. Впевнене бачення цілого поєднується в його творах з ліричністю інтонації, небагатослівність художньої мови досягається не конструктивним моделюванням, а видаленням зайвого об’єму мас.
Роботи не позбавлені психологізму, бо його декоративізм завжди зумовлений і має заряд потужного духовного потенціалу.

Книга 13 №4 2008

ЗОРЯНИЙ ВІЗ ВІКТОРА ГОНТАРІВА

НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 2009 РОКУ 
Ольга Денисенко, мистецтвознавець
Віктор Гонтарів свою творчість будує на міцних національних традиціях, розвинутих і збагачених органічною єдністю як класичної доби, так і сучасности.
Годі перелічити складові його творчости – лінеарну майстерність, де лінії довгасті. М’які, елеґантні. Витончені відчуття ритму розташування площин, їх максимально колористичне узагальнення, витончене нюансування колориту – майже монохромного, що відлискує металевим полиском; продуману строгість композиційної побудови, пристрасть до загострених контрастів бентежно- експресивної форми при медитативному настрої.
На творчому рівні – особа сильна, динамічна, відкрита назустріч усьому – завжди новому погляду на світ, політичні колізії, мистецьке оточення, технічні засоби і прийоми, хоча вони протягом усього часу творчої діяльности майстра залишаються незмінними – прискіпливе вивчення натури, досвіду давньоруських фрескістів та іконописців, а також майстрів італійського Відродження. 

Книга 13 №4 2008

ВІДКРИТІСТЬ У СФЕРІ УМОВНОЇ ОБРАЗНОСТИ

Олександр Федорук, доктор мистецтвознавства
Упродовж сорока творчих років Віктор Маринюк – може, єдиний із сущих активних ствердників модерного художнього мислення – здисциплінований чіткою формою, незмінно залишається відданий малярським і графічним постулатам, підґрунтя яких можна сформулювати коротко, на засадах мак- сими: просте – то мудре.
Маринюк прозоро відчув, одразу, здається, інтуїтивно збагнув, у чому полягає велич світлого у площині полотна (може, вчитувався у Веласкеса, Ґойю, Мане?) Світлі «простори», світлі цяти заполонили візуальний текстуарій загадковою небуденністю – як у давніх іконах білизна виступає символом світла, а червоний – краси (червоний у Маринюка – контрастом, дзвінкою силою). У Маринюка світло розпроме- ніло простір композицій і виповнило їх міцною формою. Там воно – об’єднавчий стрижень.

Книга 13 №4 2008