ЯНГОЛИ КОТА ГАНЯЮТЬ

АБО ЯК Я СТАВ ХУДОЖНИКОМ
Андрій Надєждін, мистець
Таку скоромовку іноді казала моя бабуся, зустрічаючи мене ранком. Коли я був маленький, то світ здавався мені великим і непізнаним. Я мріяв, що виросту, стану таким, як батько, і буду діставати зорі з віт дерев руками. Але коли я виріс, Світ став БЕЗМЕЖНИМ… З’ясувалося, що він зростав разом зі мною.
Пам’ятаю, як уперше я побачив БДЖОЛУ. Вона була яскрава, неначе сонце, вкрита блискучим жовтим пилком. Здавалося, немає створіння привабливішого і прекраснішого, ніж ця маленька золота комаха. Та чим більше вона наближалася, чим голосніше було гудіння, що створювали її прозорі крильця, тим більше сама бджола ставала схожою на величезну фантастичну машину, що летіла мені прямісінько межи очі. 

Книга 9 2007

ПРО МАТІР

Олексійко
Моя мати Оксана Миколаївна Малишко, Микола Олексійович Малишко – мій дідусь, Ніна Михайлівна Денисова – моя бабуся... Я люблю. Матір люблю. Люблю дідуся Миколу й бабусю Ніну, дідуся Анатолія й бабусю Ліду. Батька люблю. Люблю брата. Не по порядку люблю. Але ж не назвеш усіх відразу – доводить- ся називати по черзі. Любиться не так, як пишеться. Несказанно ЛЮБЛЮ…
Маму люблю. Люблю за все. І те, що вона творить. Навіть те, чого не розумію. Не усвідомлюю…
Живописні роботи мами – перші, які я усвідомив власне як мамині. Можливо, тому, що вони висіли на стінах її кімнати. А гравюри та гобелени переважно лежали, акуратно складені, в шухлядках. Із дитячої цікавості я їх там знаходив, але не надавав важливого значення авторству, бо значення того слова – «авторство» – тоді ще не знав.

Книга 10 2007