ІДЕАЛЬНИЙ СВІТ ІДЕАЛЬНИХ ЗОБРАЖЕНЬ

Оксана Маричевська, маґістр мистецтвознавства
«Мені подобається опір дерева, я вірю, що саме опір матеріалу допомагає мистцеві...» – пише він. Можливо, саме таке ставлення спонукало Гніздовського експериментувати з різноманітними способами різання, ставлячи собі за мету виявити індивідуальні особливості моделі. Це передусім завважуємо у зміні штриха. Одні зображення побудовані завдяки експресивним лініям, на чорно-білих контрастах, другі – на спокійних, ледь помітних, проте для творця лінія завжди – основний засіб відтворити суть своїх моделей, своєрідний емоційний ключ до всіх зображень, який поза тим втілює особисті характеристики Я.Гніздовського, його темперамент.
Лінія, яка слугувала виявом віртуозности та професійности мистця, одночасно була основним елементом його моделі ідеального світу, побудованого завдяки усталеній естетиці та ідеалу краси, логіки й певного ладу. 

Книга 12 №3 2008

ЮРІЙ ЄГОРОВ ПАМ'ЯТІ ОСОБИСТОСТИ Й МИСТЦЯ

Віра Савченко, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Юрій Єгоров пішов із життя 12 жовтня, в день професійного свята художників…
У житті для всіх – друзів, родини, тих, хто його знав зблизька, і навіть тих, хто мав про нього дуже віддалене й узагальнене уявлення, – Єгоров був утіленням поняття «художник». І, як би висловився він сам, «містичне було в тому», що те, як він пішов із життя, не тільки не послабило цей образ, а й надало йому ще символічнішого звучання.
За два дні до кончини мистця у виставковому залі Спілки художників відкривалася експозиція, що була приурочена до професійного свята. Вітали, нагороджували… Після цього ми спілкувалися з Юрієм Миколайовичем, який не міг бути з нами через хворобу. Він жваво, із зацікавленням слухав про те, що відбувалося. Того дня, вочевидь, «свято було й на його вулиці».

Книга 13 №4 2008

ЧЕРНІГІВСЬКО-ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ГУРТОК

(1908–1917)
Сергій Білокінь, доктор історичних наук
На початку ХХ століття два таких далеких між собою міста, як Чернігів і Петербург, єднала напрочуд енерґійна й плідна діяльність гуртка молодих українських аристократів. Це були ґеніальний книжковий графік Георгій Іванович Нарбут (1886-1920) гербу Тромби1, найбільший український генеалог Вадим Львович Модзалевський (1882-1920) гербу Гербурт2, архівіст Яків Миколайович Жданович (1886-1953) гербу Помян3, геральдист, музейник і видавець Сергій Миколайович Трійницький (1882-1948). Герб останнього спеціальної назви не мав (срібна підкова із золотим хрестом угорі)4. Походили вони з козацької старшини невисоких ранґів. Родоначальник Модзалевських Федір у 1700-1704 та 1706 роках був сотником Топальським. Родоначальник Ждановичів, теж Яків, із 1717 року й до самої своєї смерти – сотником Городнянським (убитий у Гилянському поході). 

Книга 23 №2 2011

ПІЗНАНА ПРАВДА

ДО 100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ФІЛЬБЕРТА
Олена В’ячеславова, кандидат філософських наук

Друга половина XX століття – «епоха Фільберта» в образотворчому мистецтві Луганщини. Авторитет Олександра Фільберта у професійному мистецькому середовищі мав творчу й духовну природу. Поклавши початок першому в Донбасі відділенню Спілки художників, він ніколи не був відзначений знаками офіційного визнання, гідними його таланту і творчих досягнень. Але луганське художнє середовище сформувалося й творило саме завдяки педагогічним турботам Фільберта й кількох його колеґ – художників-викладачів Луганського державного художнього училища...

Книга 22 №1 2011

«МОВ ЗОРЕЮ ЗАСВІТИЛАСЯ …»

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Третього грудня 2010 року, за чотири дні до відзначення 110-ої річниці від дня народження Катерини Василівни Білокур, народної художниці України, в стінах столичного Національного музею українського народного декоративного мистецтва відбулася визначна в духовному просторі України подія – Всеукраїнська наукова конференція «Катерина Білокур. Мистецтво та образ крізь призму часу».
Все було мудро: і слова тих, хто виступав, і дискусії, й орґанізація. Насамперед подаємо інформативний сплеск аури, що господарювала на конференції. А далі – виступи Тамари Романової «Роль Василя Нагая у житті та творчості К.Білокур», Людмили Білоус «Невідомий лист Катерини Білокур» та Анатолія Шевчука «Вивчення образотворчої та епістолярної спадщини у процесі викладання предметів «Культурологія» та «Українська культура» у вищих навчальних закладах». 

Книга 21 №4 2010

НЕВІДОМИЙ ЛИСТ КАТЕРИНИ БІЛОКУР

Людмила Білоус, заступник ґенерального директора з наукової роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва
Український письменник Микола Кагарлицький, знаний в Україні своєю подвижницькою діяльністю в царині національної культури, зібрав і впорядкував майже увесь доступний епістолярний спадок видатної української художниці Катерини Білокур й опублікував його у книзі «Катерина Білокур. Я буду художником!» До цього поодинокі листи зусиллями письменника публікувалися в деяких часописах: тижневику «Україна» (1970, №4), «Народна творчість та етнографія» (1973, №3), «Вітчизна» (1982, №3; 1984, №12; 1986, №1), у газеті «Літературна Україна» (1983, 27 жовтня), в річнику «Отчий край» (К.: Молодь, 1985). У 1990-ті роки листи К.Білокур були надруковані в часописах «Образотворче мистецтво», «Вітчизна», «Віче», «Жінка».

Книга 21 №4 2010

КРІЗЬ АРКУ

Оксана Маричевська, мистецтвознавець
друга половина ХХ ст. – час типографічного декадансу, і книжкової графіки зокрема. Особливо це стосувалося США, де їй була притаманна надмірна стилізація під вікторіанський стиль, арт нуво та арт деко. Це був час розквіту фотонабору та захоплення непропорційними, грубими, надміру контрастними шрифтами. У такому ж руслі прямував дизайн усіх країн – японці трансформували масову культуру у високий дизайн, французи переймалися сюрреалістичним колажем, голландці – жорстокими експериментами зі шрифтом – формалізмом без функціонального змісту. Такий дискурс у розвитку дизайну другої половини ХХ ст. актуальний у контексті звернення до книжкової графіки Я.Гніздовського, його експериментів із вдосконалення та збагачення кириличного шрифту.
Період пошуків стилю Я.Гніздовського у графіці та живописі після еміґрації до США (1950 р.) позначився і на його книжковій графіці.

Книга 13 №4 2008

КРИТЕРІЇ ОБРАЗНОСТІ

ЖАНРОВІ Й СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРІВ МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО РАННЬОГО ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ(1935-1938). МОТИВ «ВАЗОНА»

Олександр Найден, доктор мистецтвознавства
У ХХ столітті українське народне мистецтво зазнало значних змін, стало структурованішим. Постала плеяда видатних художників народного малярства, майстрів із яскраво вираженими індивідуальними творчими чеснотами, з-поміж яких найпомітніші Ганна Собачко, Тетяна Пата, Катерина Білокур та Марія Приймаченко.
Саме Марія Приймаченко ще за життя шанована і широко відома. Одначе саме вона насьогодні найменш «розкрита» як творча особистість, а її твори залишаються утаємничені щодо своєї внутрішньої сутності, контекстуально складні, хоча багато з них зовні начебто прості й зрозумілі.
 

Книга 07 2005

ЗАЖУРИЛАС Ь УКРАЇНА, ЩО НІГДЕ ПРОЖИТИ?!

Тетяна Андрущенко, кандидат філософських наук
Тарас Шевченко – направду наймузикальніший зі світових поетів. Невипадково першу збірку він назвав ім’ям народного співця – «Кобзар», що уособило в народі його духовний і моральний авторитет. Доля поклала йому стати українським Гомером, увібрати своїм мистецтвом ДУШУ, давню і багату історію, звичаї українського народу і явити світові величну пісню, ніжні струни якої вже майже два століття бринять у людських серцях. Але навіть у великій поетичній Шевченковій славі його земляк і перший мистецький наставник у Петербурзі Іван Сошенко переконував: «Якби він не покинув свої вірші, то був би ще більшим живописцем, як поетом». Натомість Шевченків побратим, однодумець і, певною мірою, опонент, Пантелеймон Куліш, стверджував, що Тарасова співучість – третій і, може, найбільший його талант поруч поезії та малярства.

Книга 10 2007

«НАШ ЧАС – НАШ ПРОСТІР»

Володимир Данилейко
Під такою «серійною» назвою в сучасному українському мистецькому світі з’явилися перші книги творів наших мистців, доробок яких є знаковим у рідній культурі.

Відкриває серію поважна книга майже незнаних (не опублікованих) мальованих аркушів – картин славетної у всьому світі, дивотворящої Марії Приймаченко. Частина з них досі є власністю родини відомої мисткині, дещо взято із фондів Хмельницького художнього музею та Національного музею Т.Шевченка у м. Києві, – за надання цих матеріалів редакція складає їм щиру подяку. Книга уперше так широко презентує те мистецтво, яке являє сьогодні істинне лице національної художності України. Для допитливих, тих, хто хоче більше дізнатися про творчість художниці, у книзі вміщено статті приймаченкознавців В.Данилейка та О.Найдена.

Книга 6 2004