МІСТЕРІЯ МИСТЕЦТВА СКУЛЬПТОР МИХАЙЛО ЧЕРЕШНЬОВСЬКИЙ

Стефанія Гнатенко
Домінують у творчості Михайла Черешньовського ідеалізовані жіночі обличчя. Саме вони втілюють його ліричничну вдачу й концепцію творчості: жінка – символ життя й вічності. «Портрет дружини мистця» (1950), мабуть, із особливою виразністю узагальнює бачення автора: бронзова голівка випромінює внутрішню динаміку, яку злагіднено витонченою лінією, що є такою характерною для класичного рисунку голландської школи; а викарбувані лінії волосся, зачесаного вгору й перетягнутого стрічкою, чутливі, ледь усміхнені уста підкреслюють сенсуальність та таїнство, що його несе в собі жінка. Реальна й вічна...
У міттенвальдський період творчості Черешньовського також переважають жіночі образи: «Дівчина» (1947), «Берізка» (1948), «Ліда Боднар-Мартинець» (1948), «Дарія Гузар» (1949) та інші. 

Книга 6 2004

ОПАНАС СЛАСТЬОН

ДО 140-Х РОКОВИН НАРОДЖЕННЯ КЛАСИКА УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Віталій Ханко, історик мистецтва
Сластьон прожив довге життя. Це був плодовитий, щедрий, життєрадісний і різносторонньо обдарований мистець. Він полишив велику й розмаїту за характером творчу спадщину. Серед неї: графічні твори – ілюстрації до поезії Т.Шевченка, унікальна портретна галерея кобзарів України, політична сатира періоду революції 1905-1907 років; наповнені чуттям і сонцем картини і малярські штудії; своєрідні архітектурні споруди; мистецтвознавчі статті; публіцистика. До того ж Сластьон був талановитим кобзарем і фольклористом, прекрасним етнографом, неабияким педагогом, визначним громадським і культурним діячем.
На все життя О.Сластьон зберіг синівську любов до таврійських степів, підкреслюючи у листах до знайомих, що він таврієць. Тут, у Таврії, в Бердянську, він народився 14 грудня (за новим стилем) 1855 року в сім’ї Георгія та Марії Сластьонів. Панас ріс в атмосфері прихильності до малярства, до іконопису, до народної музичної й пісенної творчості, пошанування до козацької минувшини.

Книга 02 1996

СВІТ, ЩО ГРІЄ ДУШУ

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ґЕНІАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ – МАРФИ КСЕНОФОНТІВНИ ТИМЧЕНКО 
Марина Семесюк, мистецтвознавець, лавреат премії ім. К.Білокур
26 березня 2009 р. назавжди пішла від нас уславлена мисткиня, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка (2000), лауреат премії ім.К.Білокур (1990), народний художник України (1977) Марфа Ксенофонтівна Тимченко. Для українського мистецтва це – втрата…
Вона прожила довге, важке і водночас щасливе життя і зоставила по собі неперевершений творчий здобуток.
Марфа Ксенофонтівна Тимченко народилася 25 березня 1922 року в селі Петриківка Дніпропетровської области. 1938 року закінчила Петриківську школу декоративного розпису (учениця Т.Я.Пати), потому до 1941 р. навчалась у Київському училищі ужиткового мистецтва. 
У повоєнні часи Марфа Тимченко разом із народними майстринями Ганною Павленко-Черниченко, Вірою Павленко та Вірою Клименко-Жуковою працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі.

Книга 15 №2 2009