ДАНА З ВИЩИХ НЕБЕС

ДО 90-ЛІТТЯ МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО
Олександр Фисун
У найтрагічніший час українського народу – вікопомні 20-30-ті роки (голодомори, репресії) – Боже Провидіння послало Україні Марію Приймаченко. Дано їй незнані сили відновлення творчих потуг нації, розквіт духовних параметрів народу. Бо ж Сила Божа за все відплачує і животворить. Наша малярка закумулювала в собі образні видіння предків, сфокусувала, мов потужний промінь небесного світла, всі засоби художньої виразності, витворила свою сонячну космотеїчну мову й воскресила для нас атмосферу міфотворення та образний стиль оповідей своїх (дослідники її образи називають «фантастичними"). Своїм щоденним життям, працею та натхненним творенням вона явилася нашому народові світочем Добра і великої Любові до Світу білого, до людей і всього живого й увиразнила Божественний смисл призначення людського життя на Землі.
У кожному творі Марія Приймаченко ревно вимальовувала священні ідеали Вічної Краси сотвореного і вибарвлювала їхнє клекітливе висвічування із товщі Темряви Позачасся. 

Книга 03 1997

ДРУГЕ ЗДИВУВАННЯ

Гурам Летріашвілі
Ось заходимо на виставку невідомого для нас художника і дивимося на картини, де гарно і своєрідно зображені люди чи предмети, і дивуємося оригінальності авторського бачення. Талант завжди дивує. Але придивились до картин – і відчуваємо, що первісне здивування пройшло, і нам уже нудно серед усієї цієї талановитої своєрідності.
Чому так трапилось? Тому, що цей талант, краса і ця своєрідність неприродні. Вони природно не вписуються у реальний світ людей і в частину цього світу: в багатовікове мистецтво людства.
Але ось картини іншого мистця. Побачили вперше і здивувались. Дивимося вдруге, втретє, всоте, а зачарування не минає. І ми дивуємося вдруге. Дивуємося вже тому, наскільки природне своєрідне бачення цього мистця, наскільки органічно його картини входять у світ людей. Цей вищий талант – викликати у глядачів, читачів, слухачів Друге Здивування – саме воно і відрізняє справжнього творця від просто талановитої людини.
 

Книга 03 1997

НЕНЯ- БЕРЕГИНЯ

Олесь Остапенко
Ей, лишенько-лихо злеє!.. Не стало нашої Ненечки-Марійки!.. Пішла вона від нас, сирітоньок!.. Ей, не стало в Україні – ей, не стало Приймаченки!.. Перед Спасом Другим – Спасом Яблуневим!.. Пішла наша мастериця – майстриня-майстриня, матка наша – Ненька-Берегиня... Від полянських берегів душа відлетіла... Берегів поліських та й – від деревлянських... В зовсім інші береги – береги Гос-подеві... З сумним гуком-переспівом несуть тую душу – ДУШУ УКРАЇНИ – на своїх розлогих крилах її діти-бусоли – бусоли-бусолики... її діти бусолята – бусолята-бусоленьки... Та скрипнять-риплять вночі колеса – колеса важкії... Колеса важкії від возів чумацьких... Сунуть шляхом чумаченьки – шляхом солоненьким... Тії вози повеніють все сувоями... Повеніють свідченням чеснот Марійчиних...
Від Червонорусії за горами за Карпатськими (упадає сонце там – ей впадає) до кавказьких передгір'їв (там, де сонце виринає); від півночі, від Вороніжчини – до синь-моря-океану – океану Козацького, ой, да в Подунав'ї – враз осиротів увесь люд вкраїнський – од краю до краю!.. 

Книга 03 1997