ДОРОГА ЧЕРЕЗ МОЛОДІСТЬ*

АВТОБІОГРАФІЧНА МОЗАЇКА
*Закінчення. Початок у №20, 2010
Феодосій Гуменюк, мистець
У весняні та літні місяці з Пітера по Неві можна вирушити в подорож історичними місцями, що овіяні легендами. Ми з Наталкою й Уляною вирішили побувати у старовинному монастирі, що на острові Валаам. Добиралися теплоходом. Подорож була нетривалою, навколо – холодні хвилі великого озера, сумна природа й нічого привабливого. Сіре небо, сіра вода й гуркіт двигуна. Пасажири від холоду поховались у каютах.
Нарешті на обрії з'явилася земля – ми підпливали до острова. Кам'яні брили, сосни, причал. Тут нас зустрічали місцеві мешканці – каліки з часів війни. Їх переселяли сюди, аби не псували світлого щасливого життя столиці та Пітера. Каліки без ніг і рук просили гроші, цигарки, їжу – видовисько не для слабкодухих. Ми відокремилися від туристів і пішли вивчати острів.

Книга 23 №2 2011

ДОРОГА ЧЕРЕЗ МОЛОДІСТЬ*

АВТОБІОГРАФІЧНА МОЗАЇКА
Феодосій Гуменюк, мистець

*Продовження. Початок у №20, 2010
Після закінчення інституту треба було кудись влаштуватися на роботу. За розподілом потрапив у місто Кіров. Не знав навіть, де воно знаходиться, а тому звернувся до проректора інституту й попрохав допомогти отримати вільний диплом. Він пішов мені назустріч: зателефонував до Москви, й мене направили в Україну. Таким чином, я опинився у Дніпропетровську, на художньому комбінаті. Там на мене не дуже чекали, й моє прохання поставити відмітку, що тут немає вільних місць, адміністрація виконала з радістю.

Книга 22 №1 2011

ДОРОГА ЧЕРЕЗ МОЛОДІСТЬ*

АВТОБІОГРАФІЧНА МОЗАЇКА
Феодосій Гуменюк, мистець 

*Продовження. Початок у №20, 2010
У Ленінграді я подав документи до колишньої імператорської академії мистецтв. Після того, як допустили до здачі іспитів, абітурієнти розташувались у її творчих майстернях. Розставили ліжка. Я опинився разом із земляками в кімнаті, де стояло 70 ліжок. Ця велика громада молодих людей із різних міст та республік уранці 10 липня 1965 року вирушила на випробування своєї долі. Були серед нас бородані із Сибіру, узбеки в тюбетейках, запальні грузини, кабардинці, прибалти – усіх не перелічиш. Із великим бажанням, полотнами та етюдниками ця різнонаціональна маса заповнила майстерні. Кожен намагався зайняти краще місце – ближче до поставленої моделі. 

Книга 21 №4 2010

ДОРОГА ЧЕРЕЗ МОЛОДІСТЬ*

АВТОБІОГРАФІЧНА МОЗАЇКА
Феодосій Гуменюк, мистець

*Текст ориґінальний
Село наше Гишківка мало три вулиці, що простягались до пагорбів, які обступали його з трьох сторін, четвертою – виходило до річки, котра несла свої води у ставок і губилася в очеретах. Весною воно потопало в цвітові яблунь, груш, вишень, красуючись на тлі блакитного весняного неба. Горби захищали село від непогоди, а тому до нас раніше приходила весна й тепло, швидше просихала земля. Ми, дітвора, тішилися тим, що робили з багна кульки, кидали їх на землю – і вони вибухали, розкидаючи дрібні кавалки болота в усі боки.
Весна в селі – це зграя птахів, гудіння хрущів, співи солов’їв, весна – це очікування великого свята Великодня. 

Книга 20 №3 2010

МАНДРІВКА НА ХВИЛЯХ ПАМ'ЯТІ

СПОГАД-МОНОЛОГ ХУДОЖНИКА ІВАНА ІЛЬКА
Закарпатське малярство як феномен направду має свою специфіку. Найважливіше те, що школа формувалася на теренах Карпатського краю з незайманим субетносом. По- друге, для Закарпаття в певний історичний період входження до складу Чехо-Cловацької Республіки стало щасливою обставиною, бо приділялася велика увага освіті, будувалися школи, гімназії. Після навчання в академії на Закарпаття повернулися А.Ерделі та Й.Бокшай. Перший – до семінарії як викладач, другий – до гімназії. Через них проходив потік молоді, тож мали змогу виявляти талановитих, почали формувати групу молодих талантів, орґанізували й відкрили недільну школу малярства. Згодом прийшла друга хвиля: Коцка, Контратович, Борецький, трохи пізніше Шолтес, – усі пройшли високу школу живопису. Це були професіонали й автодидакти… 

Книга 25 №4 2011

…І ПРИГАСИЛИ ТОДІ МИ ЛІХТАР ДІОГЕНА

Сергій Плачинда, письменник
…А сталося се, наскільки пригадую, в травні 1962 року. Тобто за хрущовської «відлиги», коли навіть у коридорах влади війнуло свіжим вітром.
Працював я тоді в «Літературній Україні». Одного дня сиджу за своїм столом, готую матеріал у номер.
Аж ось приходить Галя Водна – чудова дівчина, біолог, активна членкиня тодішнього недовговічного Клубу творчої молоді (невдовзі вона стане Галиною Кушнір, дружиною молодого талановитого художника Веніаміна Кушніра).
Стала Галя над моїм столом та й каже: «Що? Гризеш свою кістку? А у світі дива творяться. Ось поруч із вами відкрилася виставка образотворчого мистецтва України. 

Книга 16 №3 2009

ВИТИНАЮЧИ ЗАЙВИНУ

Оксана Мазур, студентка Хмельницького національного університету
Людмила Мазур аж ніяк не належить до тих людей, що поклали совість на вівтар комерції. Хоч у сучасному мистецькому просторі це радше виняток, аніж закономірність – надзвичайно важко, трансформуючи тисячолітні знання в сучасні форми, не вдаючись до банального, стати ориґінальним і не впасти в ужиткове мистецтво. Людмила Мазур поставила перед собою надзвичайно важке завдання. Отримавши академічну освіту, вона відмовилась од реалізму і стала шукати власну художню мову. У своїх пошуках малярка звернулася до древніх традицій українського народного мистецтва, адже саме в ньому акумулювались і філіґранно відточувалися знання й уявлення народу. Витинанки, до яких і звернулая мисткиня, – то чудовий зразок формалізації.  Людмила Мазур не копіювала сліпо витинанки, а вдалася до ретельного композиційного аналізу. 

Книга 9 2007

КОСМОСИМВОЛІЗ МИСТЕЦЬКОГО СВІТОБАЧЕННЯ

Із генетичних глибин свого єства український світогляд, а, відтак, й українське образотворче мислення, є, космологічним, світославним. У ньому багатогранно переплелись народні уявлення про часово-просторову модель світобудови, головні засади світоглядних орієнтацій українства в космосі, тобто в упорядкованій (на противагу хаотичній) навколишності духовно-естетичні спрямування українців.
У світлі сучасних наукових досліджень народне мистецтво постає унікальною знаковою системою, семіотичний аналіз якої дозволяє реконструювати релігійно-космологічний світогляд наших предків, простежувати специфіку становлення, розвитку і функціонування архаїчних культур. Зокрема, твори народного мистецтва українців як універсальні культурні знаки символізують матеріально-речові й ідеально-духовні сфери життєдіяльності етносу. Природно-культурне середовище доісторичного суспільства набувало знакового характеру, формуючи систему символічного кодування, збереження й передання життєвоважливої інформації та абстрактних значень в просторі й часі.

Книга 5 1999

ХЛIБ ЯК ТВIР МИСТЕЦТВА

Вадим Мицик
Кожен народ має такий свій символ, який найістотніше про нього промовляє. Таким у нашого народу є хліб-сіль на вишитому рушнику. Він створив зримий образ господарської та духовної сутності українців, у ньому – сутність його космічного покликання, історична роль.
Ще шість тисячоліть тому наші пращури дали людству нову технологію вирощування пшениці для спожитку. Оскільки у її зерняті, у колоску сконденсована сила сонця і землі, то той, хто її вирощував, вважався сином Сонця, себто людиною святою.
Цінність хліба виявляється у трьох потребах: побутовому вжитку, народних звичаях, мистецькому образотворенні. Творчість народна має тут суцільний вияв і проявляється у вчиненні самого тіста, у формуванні та випіканні хліба, його мистецькому оздобленні та звичаєвому застосуванні, котре супроводжується дійствами, піснями, образними словами, приказуваннями, подеколи музикою та ритуальними пританцьовуваннями.
Хліб належить до найбільших святощів нашого народу. 

Книга 5 1999

ДМИТРОВИЧІВСЬКЕ “ВІКНО В МИНУЛЕ”

Василь Откович 
Споруда церкви св. Миколи (1665) у селі Дмитровичі, біля Судової Вишні, що в Галичині, належить до числа унікальних пам’яток монументальної дерев’яної архітектури України.
Будова тридільна в плані, з чотиригранною пірамідальною верхівкою та одним заломом. Перекриття підвищеної середньої частини будівлі чотирисхиле, вівтаря та бабинця (трапезної) – двосхиле. Кожна з цих трьох частин завершена маківкою з хрестом. Неф майже квадратний (6,35 х 6,5 м); із заходу до нього прилягає притвор, зі сходу – п’ятигранний об’єм вівтаря з півкруглим перекриттям. Притвор має плоску стелю, над якою розміщені хори.
Увесь зруб складено з масивних дубових брусів завширшки 50 – 61 см і завтовшки 15 см, котрі лежать на фундаментах з пізнішою цегляною кладкою. Обрамлено його широким карнизом, який підтримують фігурні консолі, що виступають на кутах зрубів; карниз вівтарної частини кріплять кронштейни-розпірки. Зубчасті консолі легко підтримують карниз і, виступаючи на кутах, розчленовують споруду по периметру, нейтралізуючи враження масивності дубових брусів.

Книга 5 1999