КАРБ

Юрій Соловій, Вінніпеґ, 1970
У наших умовах, де немає поки можливости розгорнути систематичну роботу на спосіб важливих, наприклад, нью-йоркських музеїв (Метрополітен, Музей модерного мистецтва, Вітні), з виставками, лекціями та спеціальними публікаціями, наша преса стає особливо важливим чинником для посередництва між творчою сферою мистецтва й суспільством. Вона повинна б орієнтувати читачів про явища з особливим значенням у нас і у світі. Значить, від неї очікується теж «селективний нюх», що розрізняє актуальне від неактуального, сучасне від учорашнього і, врешті, відсіває дрібне від знаменного. Преса, взагалі, повинна б відкривати обрії й поширювати шкалу думання читацьких кіл. Преса повинна відчувати пропорції, бо це, врешті, вирішує засяг її значення: якщо славний колись ґенерал починає малювати на емеритурі образки, то це не означає, що його образки – з огляду на його славне минуле – треба хвалити. 

ДІАЛОГИ ПАМ’ЯТНІ

ДО 140-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО Й 40-ЛІТТЯ ХУДОЖНЬО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ ХУДОЖНИКА У ЛЬВОВІ
Любов Волошин, мистецтвознавець, завідувач ХММ О.Новаківського, заслужений діяч мистецтв України
Пристрасна й самобутня творчість О.Новаківського – одна з найяскравіших сторінок в українському мистецтві першої третини ХХ століття. Творчо переосмисливши уроки европейського імпресіонізму, модерну (сецесії) та експресіонізму, він витворив власний стиль малярського вислову, позначений натхненною темпераментністю пензля й національним чуттям кольору. Прометеївський бунт, переможна боротьба волі до життя і драматизм людського призначення – ось ті піднесені філософські інтонації, які притаманні всій малярській творчості О.Новаківського. В ній відобразився приголомшливо напружений і вщерть сповнений драматичного патосу, гіркоти й любови діалог мистця з життям.

ПРОГУЛЯНКИ САМОТНЬОГО МРІЙНИКА

Фелікс Кохріхт, журналіст
«Із будинку вийшла людина…»
Так починається знаковий вірш Даниїла Хармса – одного з найвидатніших і найзагадковіших поетів ХХ століття. Доля художника Володимира Стрельникова багато в чому схожа на ту, що випала поету, однак, на щастя, хоча і драматична, але не з траґічним, а з хорошим фіналом. На відміну від ліричного героя вірша й самого Хармса, наш Володя все-таки повернувся додому. В Одесу, в дім на вулиці Транспортній, що колись була тихим закутком при залізничних коліях, а тепер оточена масштабними новобудовами.
Як і Хармс у 1937-му, Стрельников у брежнєвські часи «не вписався» у радянську систему, й вона його викинула.

НА ЧЕСТЬ ШЛЯХЕТНОЇ ПАМ’ЯТІ – ДОВІЧНА СЛАВА

ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО ПРО БОРИСА ВОЗНИЦЬКОГО
Роман Лубківський, письменник
Дорогий Борисе Григоровичу! Прощання з Вами вкладає особливий сенс у слово «дорогий» – звичне, навіть банальне у щоденному вжитку. Та навіть за ювілейних обставин, коли літній людині щиро зичать сто років життя, воно, те слово, звучить як вияв поваги. А сьогодні означатиме фактичну ціну зробленого, створеного, напрацьованого Вами.
Дорого заплатила б Україна, якби можна було оберегти Вас і допровадити хоча б до столітньої межі. А нині дорогодоводиться платити нам – каяттям, пізнім прозрінням і ще багато-багато чим, що Роман Лубківський, письменник Ви мали б отримати за своє подвижництво, негероїчний героїзм, Герою України. Нині від поминальної свічки, від скупого вранці, але палючого прощального променя сонця, від людської сльози засвічується Ваше ім’я рівним і незгасним пломенем безсмертя.

ПІНЗЕЛЬ У ЛУВРІ: УКРАЇНСЬКА ГОРДІСТЬ – ФРАНЦУЗЬКА ПОШАНА

Віра Стецько, мистецтвознавець
Виставка «Іоанн Георг Пінзель: бароковий скульптор в Україні ХVIII сторіччя» відкрилася в каплиці Шапель у Луврі 21 листопада і триватиме до 25 лютого 2013 року. Потрапити до лівого крила Сюллі, де розташована колишня каплиця Людовіка ХVI, неважко. Всюди афіші зі вказівниками, на стінах музею – великі банери, що повідомляють про виставку однієї з найзагадковіших постатей у світовій історії мистецтва. Він з’явився в Бучачі невідомо звідки наприкінці 1740-х років на «фабриках» графа Миколи Потоцького і відповів своєму часу величними бароковими пам’ ятками, що ставлять його в один рівень із найвидатнішимиевропейськими майстрами ХVIII століття. Його ім’я щезає з тецьких обріїв у кінці 1761-го, а творчість великого майстра визначає цілий період у розвитку нової пластики українського експресивного пізнього бароко, яку взяли за основу й трансформували в нових пластичних ідеях понад 40 учнів та послідовників.

ҐЕНІЙ ІОАННА ГЕОРГА ПІНЗЕЛЯ В ПЛАСТИЦІ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО: РЕЦЕНЗІЇ ТА ОБСЕРВАЦІЇ

Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
…На столі переді мною – великоформатний, у долі «1/6», репрезентативний та щедро ілюстрований мистецький альбом «Таїна Пінзеля », виданий на якісному папері київським видавництвом «Майстер Книг» у грудні 2012 року. Ідея проєкту та текстова частина належать мистецтвознавцю Вірі Стецько, концепція та дизайн альбому запроєктовані Костянтином Сачеком при фінансовій підтримці тернопільських меценатів Ірини й Тараса Демкурів. Створене їхніми стараннями ошатне видання, що сприймається як художньо-естетичний феномен епохи, присвячене« світлій пам’яті Бориса Возницького » й нещодавно було презентоване у палаці Потоцьких Львівської національної ґалереї мистецтв. Альбом приуроченодо відкриття в каплиці Шапель у Луврі мистецької виставки «Іоанн Георг Пінзель: бароковий скульптор в Україні ХVІІІ сторіччя».

ІНША УКРАЇНА БОГДАНА ЗАДОРОЖНОГО

Андрій Горбаль, культуролог
Київський мистець Богдан Задорожний, що розпочав власний творчий шлях ще наприкінці 1980-х, добре відомий не лише в Україні, а й за її межами. Його роботи знаходяться у приватних колекціях України, Франції, Швеції, США, Італії та Японії.
Використовуючи традиційні в живописі техніки (полотно, олійні фарби), а також традиційні сюжети (пейзаж, натюрморт та ін.), художник втілює у своїх роботах фантастичні, почасти психоделічні образи й символи, а буденні і звичні предмети набувають казкових обрисів. Богданові притаманний особливий стиль, де поєднані елементи фольку й аванґард, експеримент і професійний пошук.

КРАЄВИДИ ВИСОКИХ ВІБРАЦІЙ

ДО 60-РІЧЧЯ ЮРІЯ ВІНТАЄВА
Олександр Пасивенко, мистецтвознавець
Юрій Вінтаєв – мистець активний, динамічний, учасник численних пленерів, під час яких дивує таких, як сам, – темпераментних, невгамовних. Він дивує отією заповзятливою несамовитістю, що народжується під час пленерних мандрів, коли дійство творення переростає в маґію кольоропису й коли зринає щасливе відчуття виконаного обов’язку перед самим собою.
Вінтаєв однаково темпераментний і в акварелі, і в олійному малярстві, а останнім часом – і в акрильній техніці. У пленерних композиціях майстра віддзеркалюється його стильова стихія, тут він сповна розкриває свою палітру для виконання колористичного письма. Як пленерист чистої проби напружує пам’ ять, свою волю й енерґетичну стихію душі для того, щоб спіймати й передати на полотні стан природи.

ПРОСТОРИ ТЯЖІННЯ. ВИМІРИ

Маркіян Писаревський, кореспондент «Артанії»
Ґалерея «АВС-арт» уперше взяла участь у міжнародному форумі «Art Kyiv Contemporary VII» – наймасштабнішому проєкті українського арт- простору, що об’єднує кращі ґалереї України і світу. Форум збирає відомих мистців, ґалеристів, кураторів, критиків, колекціонерів і створює широку перспективу для ознайомлення із сучасними тенденціями мистецтва. Проєктом «Простори тяжіння. Виміри» ґалерея представляла на форумі українських художників Петра Бевзу, Олексія Литвиненка (живопис та інсталяція «Нетутешня трава») й Олега Ясенєва (живопис).
«Виміри» – четверта виставка художнього проєкту «Простори тяжіння». Перші дві включали роботи українських, словацьких та російських мистців й експонувалися в ґалереї «Airсraft» (Братислава, Словаччина) 2010 року та ґалереї «Лавра» (Київ) 2011 року. 

КВІТИ СЕРЦЯ КАТЕРИНИ ТКАЧЕНКО

Аліна Вітохіна, мистецтвознавець
Творчість Катерини Ткаченко закорінена в українську мистецьку традицію. В її роботах – дивовижно тонке відчуття національної культури: в зимовому пейзажі українського села минулих століть – «наївне» мистецтво, в портретах – народна ікона й парсуна, в сакральних сюжетах – неовізантійська іконічна манера українських художників-модерністів. Декоративність і символізм українського бароко XVII-XVIII століть поєднуються з лаконічною глибиною школи бойчукістів початку ХХ століття.
Художниця зазначає: «Я часто міркую про те, як ставитися до рідної культури, розумітися на ній та бути в контексті її процесів, як поєднати минуле з сучасністю, який узагалі внесок може зробити людина мистецтва для своєї країни.