МОРФОЛОГІЯ СУТІНКІВ

Катерина Черняк, мистецтвознавець
До чого віднести сутінки? До царини денної визначености чи до володінь таємничої ночі? Рухливі, мов ртуть, вони продовжують одне й розчиняються в іншому. Розвіяні сонячним світлом, ховають у собі зародки темряви, в якій потім зникають. Цей стан переходу, мінливий, наче політ метелика, від початку часів зберігає свої привілеї маґічно змінювати сутність речей та предметів, приховувати очевидне й виявляти несподіване. В орнаменті перевтілень грудка землі може випурхнути з-під ніг переляканою пташкою, а загадкова постать при наближенні перетвориться на звичайний кущ…
У серії робіт Андрія Гуренка «Морфологія сутінків» ледь помітна іронія науковоподібної назви приховує присмеркову плинність зображень і значень. У мереживі темних ниток ночі і світлих ниток дня уявне, фантастичне отримує текстурну, корпусну і просторову реальність, але вислизає з вербальних лабет.

ПРИВАТНІСТЬ МІТУ АНДРІЯ ГУРЕНКА

Почути про художника з перших уст, аби збагнути глибше його творчість: її інспірації, суть. Про світоглядні засади мистця, що визначають вид, жанр, тенденції індивідуального творчого процесу. Про новітнє мистецьке мислення, про мегаідею автора та надзавдання для глядача. Саме про це і не тільки розмовляли на гостині в ґалереї мистець Андрій Гуренко, Мирослава Крат та Алла Маричевська.
Алла Маричевська: Я довго думала, як побудувати нашу бесіду, які питання поставити, аби була якась інтриґа, а потім вирішила, що, може, хай це буде просто розмова про життя і творчість як такі. Чому Андрій Гуренко саме такий, а не інакший, чому малює саме так, а не інак? Як Ви самі себе ідентифікуєте? Принаймні, чому працюєте в трьох напрямках: ленд-арт, графіка й живопис? А чому не, до прикладу, скульптура?

СЛІДАМИ ЧОРНОГО ВОРОНА

Андрій Надєждін, мистець
Якщо від’їхати лише на 40 кілометрів від Кіровограда трасою «Миколаїв – Київ» на Олександрівку, то можна побачити дороговказ: «Розумівка через Бовтишку. Історико-архітектурний заповідник родини Раєвських. Пам’ятка архітектури національного значення Хрестовоздвиженська церква, усипальниця ґенерала М.Раєвського». Повертаємо ліворуч, і хвилин за 5-7 перед нами розкриває свої обійми колоритне, багате на дивовижні краєвиди село Розумівка – його яри й балки, пагорби, ліс, ставки й озера несуть на своїх плечах пам’ять української минувшини.
Сучасну назву село отримало в ХІХ столітті. Дивний хист місцевого люду перетворив колоніальну Еразмівку (назва, дарована на честь сина польського управителя Дембовського, ще за часів панування на Смілянщині князів Любомирських) на посутньо українську Розумівку.

ЯВИТИ СЕБЕ СВІТОВІ

Марія Агісян, культуролог
«Найбільша втрата незбагненним чином стає найвагомішим здобутком; горе таємничо перетікає в щастя; дурість, що спричиняла помилки, обертає тебе на мудреця. Ця діалектика змушує життя рухатись, і, здається, воно рухається відповідно до якогось закону. Однак за мить після того, як здалося, наче ти вхопися за Боже крило, аби злетіти в начебто осягнене тобою небо, обов’язково щось має трапитися, щось абсурдне, що перетворює тебе з твоєю філософією на жалюгідну комаху. Втілити саме такі моменти, зробити це, за можливости, чесно та без прикрас, – у цьому й полягає суть мого малярства...» Такий епіграф-супровід до експозиції своїх робіт написала Мар’яна Романюк, художниця, досі майже не відома українському глядачеві. Її виставку «Без початку та кінця», що відкрилась у листопаді в чернівецькій ґалереї «Sweet Аrt – Знання» можна назвати виходом з ізоляції – у творчості та у власному, досить складному, житті.

З ІСТОРІЇ МУЗЕЙНОЇ АТРИБУЦІЇ

Оксана Сторчай, кандидат мистецтвознавства
Нещодавно виповнилося 120 років від дня народження видатного українського історика мистецтва, художнього критика, музеєзнавцята пам’яткоохоронця Федора Людвіговича Ернста (1891- 1949). Він – автор понад 100 наукових праць з історії українського мистецтвознавства, тогочасного українського мистецтва, творчости художників, історії Києва, проблем збереження історико-культурної спадщини, музеєзнавства тощо. Тому запропонована читачам архівнастаття ученого 1910 р. на часі. Цінність її в тому, що на прикладі окремої скульптури описується поетапний процес атрибуції художнього твору, методи його дослідження – починаючи з візуального, далі – вивчення друкованих джерел, техніко-технологічні (хімічні, оптико-фізичні, зокрема, рентґен) і біологічні дослідження й т.ін.

СПОР О «ФЛОРЕ» ЛЕОНАРДО ДА ВИНЧИ*

Федор Эрнст
*Текст ориґінальний
Недавно знаменитым берлинским музеем императора Фридриха сделано капитальное приобретение: в Англии, как теперь установлено – за 160 тыс. мар. (а не за 180, как сообщали газеты), была куплена восковая статуя Флоры, которая немецкими знатоками была единодушно приписана знаменитому мастеру Леонардо да Винчи. Покупка представляет большую ценность, что настолько хрупкий материал,как воск – продержался целые столетия. Статуя, или, скорее, бюст, выставлена в одном из залов музея и постоянно окружена большой толпой зрителей. Действительно, она носит следы работы великого художника и, вместе с тем, имеет характерные особенности искусства эпохи Ренессанса, которые особенно заметны в наклоне головы, линиях профиля и овале лица и разных технических мелочах.

ВЕКТОР П’ЯТЬОХ

Ольга Котова, художник, кандидат мистецтвознавства
Початком ХХІ століття в мистецькому житті Одеси найпотужніша й найчисленніша орґанізація, що об’єднує мистців, – Національна спілка художників України. Але в просторі художнього світу абсолютно самостійно не одне десятиліття виступає творче об’єднання модерністських мистців «Мамай ». Останнім часом як очевидне явище звучать і художники так званого актуального мистецтва, що об’єднуються в групи ситуативних форматів, визначені характером кураторських проєктів. Та, зрештою, йтиметься про п’ятьох мистців: художників Андрія Коваленка, Ольгу Котову, Віталія Кузьміна, Олександра Силантьєва і скульптора Клима Степанова. П’ять полярностей, різних авторів, однак усіх об’єднує світле начало, прагнення до гармонії, модерністські тенденції, опертіна класику, ґрунтовність, легкість: «Пишеться, як дихається ».

ХУДОЖНИК І ПЕДАГОГ – ГАРМОНІЯ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ

Тетяна Басанець, мистецтвознавець
Останнім часом усе частіше й частіше в колах, причетних до художнього виховання дітей, точаться розмови про те, чи потрібні в кадрах викладачів художніх шкіл люди, обізнані не лише з педагогічно-професійними знаннями, а й власною творчою практикою. Переймаючись цим питанням, я, звісно, не маю намірів вирішити його на шпальтах журналу, а лише намагаюся залучити до проблеми свої спостереження щодо одеситки Тетяни Миколаївни Іщенко. Член НСХУ, своє життя вона присвятила власній творчості й педагогічній діяльності – речам, тісно взаємопов’язаним. Сталося так, що про Тетяну я дізналася наприкінці 1970-х із виставок, де експонувалися її живописні й графічні твори. Пізніше здивувало, що вона також викладає в художній школі – майже святому місці Одеси, звідки вийшло багато нині знаних одеських мистців. Про школу (зараз вона носить і’мя К.Костанді) з її глибоким історичним корінням – окрема мова.

ЩАСЛИВИЙ ГЛЮК

Михайло Сирохман, мистецтвознавець
Гаврило Глюк – незмінна, незамінна, класична й сучасна постать закарпатського малярства ХХ сторіччя. У творчості він був і залишається незмінним у своєму зацікавленні людиною, її працею, її великим домівством – природою – й малим – містом, селом, хатою. Він незамінний у своєму баченні й трактуванні закарпатського світу, в його живописному тлумаченні. Він класичний, якщо під класикою розуміти довершеність, завершеність композиції, структури, явища, і сучасний, як завжди сучасна класика в силу своєї незупинености в часі, своєї здатности відповідати на питання, що лише будуть поставлені.
Присутність Глюка в закарпатському мистецтві – неуникна. Без нього реґіональний калейдоскоп живописних візій був би неповним, втратив би одну з призм малярського перетворення реальности. Адже кожен із неповного десятка закарпатських художників, що розвинули місцеву образотворчу традицію, – неповторний, кожен по-своєму інтерпретував матеріал, викладаючи повноту художнього світу й закладаючи ґрунт для зростання й розвитку.

КОМУ ПОТРІБНА СОЦІАЛЬНА ТЕМАТИКА?

Григорій Міщенко, художник, мистецтвознавець
Звертання в образотворчості до соціальної тематики в наш час можна вважати знаковим. Надто показово це тоді, коли художник переймається найубогішими людьми, «безхатченками», котрих нині можна бачити чи не повсюдно.
Сергій Глущук, ужгородський мистець, звернувся до соціальної тематики, створивши образ упослідженої людини з доволі несподіваного кута зору – без отого дражливого, «неприємного» враження, що маємо при зустрічі з нею й якого намагаємось уникати. Він свідомо акцентував на людському, людяному, нагадуючи глядачеві про тих, для кого власне збагачення стало над усе. В образах бомжів відтворено представників певного соціуму – від «Волоцюги» до «Ужгородського скрипаля». Тих, що опинилися на самому дні і змушені стверджувати свій соціальний статус з усіма його «принадами» для найнижчих прошарків суспільства.