КАРБ

Іван Франко, 1880
Вам страшно тої огняної хвилі,
Коли з мільйонів серць, мов божий грім,
Закута правда бухне і застилі
Шкарлущі світу розірве на нім?

Ви боїтесь, щоби криваві хвилі
Не потекли і не підмили дім
Блискучої освіти, не змулили
Швидкого поступу думок зовсім?

«ХТО НЕ СКУРВИВСЯ – СЯДЬТЕ ПОРУЧ ХТО НЕ ВТРАЧЕНИЙ – ДАЙ ВАМ БОЖЕ!»

Павло Щириця
Місце Сили – там, де зникає час,
Місце Сили – там, де час виникає
Місце Сили – десь на перетині трас,
Місце Сили першим тебе впізнає

Місце Сили – там, де зникає сум,
Місце Сили – там, де зростає віра,
Місце Сили – це коли Духу струм
Хтось запускає прямо тобі під шкіру

НЕГОМІНКИЙ БУДДА ХОЛОДУ

Олександр Хоменко, поет, есеїст
Його віршопис лягає на білий простір аркуша розсипом золотих дукачів української мілітарности: «тихо сни собі пишуть списами», «тоді я з ними гайдамацьким кроком/ продовжу їх зупинений похід», «правда воїна є і була, хто не здався – той переміг», «кулеметні черги сорок/на- гадали – є будень і свято», – шерег вільно продовжувати й продовжувати. До рецептури також додаються неодмінні Маланюкові «слово і стилос» та наснажена поетикальністю еx-гайдамаки Сосюри вічність, що дихає «тихим невтомним наґаном». Зрештою, із оприявненням такого кшталту акустики не мало б поставати ніяких питань, бо в який іще інший спосіб має писати чоловік, у котрого діди (і по батьковій, і по материнській лінії) були уславленими холодноярськими отаманами – Яковом Щирицею (Мамаєм) та Павлом Солоньком.

 

«ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА, ЩО НІҐДЕ ПРОЖИТИ…»

Олександр Сопронюк, головний редактор газети «Слово» 
Голод – не тітка й далеко не свій брат. Так свого часу говорили, царство їм небесне, мої бабуся. Вони оджили на цьому світі своїх вісімдесят і штири годи. Штивно. По честі. Висока каста, новітня українська шляхта, – забрализ собою в могилу щось утаємничене, певну незбагненну бла- гочестиву тяму, котру я зі своєю університетською освітою, Шпенґлеровими екзерсисами, штудійованими до решти томами Фромма, Сартра, Камю й Шопенгауера, філософією та світобаченням Донцова і досі не можу збагнути.
Пам’ятається, літньої пори ми сиділи в нашому прихатньому вечоровому саду. Мирно кипіла на вогні малинова варення, під її соковиту пару згадувалася нам родина наша – коренева й давня, чорні траґедійні дні; я час по час делікатно дошкуляв їм за той гектар землі, котрий вони ще тримали на своїх плечах, – жито, ячмінь, пшениця, картопля, конюшина, сила-силенна на всі смаки городини. 

ДО МОРЯ

Людмила Ковальська, мистецтвознавець
Початок самостійного шляху в малярстві Степана Ярового припадає на далекі довоєнні роки. Оселившись у Ялті, 1936-го, майбутній мистець відвідував заняття в студії живопису й назавжди став палким шанувальником пейзажів Криму. Півострів для майстра перетворюється на улюблене місце праці. 1939-го в Сімферополі Степан Яровий уперше експонує власні картини в сузір’ї відомих майстрів старшого покоління кримських живописців: М.Самокиша, К.Богаєвського, О.Гауша, М.Барсамова. Саме від них він перейняв і далі розвивав у своєму мистецтві реалістичну традицію української та російської шкіл живопису. Та почалася війна... Після повернення з фронту, в другій половині 40-х, Степан Калинович остаточно постановив собі присвятити життя живопису. Він професійно навчається в Москві, в Центральній художній студії «Всекохудожник», якою керував відомий російський живописець Борис Йогансон.

ОДУХОТВОРИТИ КАМІНЬ

Зоя Навроцька, мистецтвознавець
За майже тридцять роківнаполегливої праці луцький мистець Богдан Ясинський створив цікавий доробок, кожне полотно якого – справжня перлина: виношена, вистраждана, по-своєму досконала й відточенаяк у стилістичному, так і в суто технологічному аспектах. Поряд із цим, його завжди вабили винятковість пластичних форм, експресія об’ ємів, гармонія ритмів, багатомовність ракурсів… Отож, поряд із малярством, художник працює і в царині станкової скульптури. «…Скульптор, котрий переймається малярством, володіє більшими можливостями в пошуку гармонійної форми», – вважає Богдан Ясинський. Тому робота стеком, різцем і пензлем у його практиці – нероздільна. Однак якщо малярство майстра добре відоме глядачам, то твори з бронзи, мармуру, дерева, синтетичних матеріалів стали певною несподіванкою, ба навіть відкриттям, для багатьох шанувальників мистця.

ЛІНОРИТИ ЯК ЗАСІБ АВТОРСЬКОГО БАЧЕННЯ

Петро Нестеренко, кандидат мистецтвознавства
Свій перший екслібрис київський мистецьТарас Малишко виконав на комп’ютері 2001 року. Це була яскрава композиція, адресована Музею гральних карт у Франції. Та по-справжньому він взявся за екслібрис 2007-го. За цей час створив чотири десятки ориґінальних творів, не рахуючи варіантів у пошуках колірної виразности.
Коли знайомишся з доробком Т.Малишка глибше, не перестаєш дивуватися енерґійності й завзятості мистця, адже за його плечима – участь у чотирьох десятках виставок-конкурсів графіки й екслібриса як в Україні, так і за її межами, а це 11 країн Европи та Китай і Мексика. Творчість мистця неодноразово відзначалася дипломами, сертифікатами, подяками, медалями тощо. А графічні роботи поповнили зібрання багатьох музеї світу, ґалерей, бібліотек, центрів культури та приватних колекцій.

«НАДІЯ. ПРОБУДЖЕННЯ»

Ганна Снітко, мистецтвознавець
Прекрасна ідея індійського філософа-миротворця Шрі Чинмоя в Міжнародний день миру проводити по всьому світі Ходу Миру, аби в такий спосіб хоча б на один день щороку привертати увагу землян до страшної проблеми братовбивчих воєн, що переслідують усі народи світу, як незнищенна, невиліковна епідемія, спалахуючи то в одному, то в іншому реґіоні, а то розгораючись у світове побоїще. Мистці, інші творчі люди, підтримавши рух на відзначення Міжнародного дня миру, могли би значно ефективніше впливати на громадську думку, бо художні твори мають глибинний зв’язок із людською свідомістю, спонукають серйозно замислитись і діяти…
У творах «Русь», «Князь на князя – брат на брата», «Діяння Андрія Боголюбського на Русі» Олександр Мельник передає суть кривавих загарбницьких, міжусобних, братовбивчих воєн Середньовіччя. Всі ті «діяння» – під пильним поглядом Творця: «Бачу справи твої, людино!»

МИСТЕЦТВО, МИСТЕЦЬ І МИСТЕЦЬКИЙ ТВІР*

Олена Ґердан

РОЗДІЛ І
Мистецтво – це ідеал. Це мрія серця й потреба душі. Це прояви духа і змагання його вийти з «океану повсякденности ».
Мистецтво – голос серця. Воно шукає правди. Дає зовнішню і внутрішню красу, дає радість. Воно – особливість, і дуже помиляються ті, що звуть мистецтво чудацтвом. Особливість значить уже багато. Вона дає обдарованій людині можливість і протекцію для шуканняі творення, для праці в ділянці, яку не може опанувати будь-хто.
Архипенко каже: «Моя творчість не натуралістична. Мої твори – це символи, вони – релятивність. У згоді з законами природи я йду за імпульсом творчости і вічно нового способу творчого мислення. Це таке ж старе, як і сам людський розум ».

СВІТОВІ МИСТЕЦЬКІ ВЕРШИНИ ОЛЕНКИ ҐЕРДАН-ЗАКЛИНСЬКОЇ

Роман Яців, кандидат мистецтвознавства
Милозвучним і семантично багатим було вже саме її сценічне ім’я – Оленка Ґердан-Заклинська. Перша частина, котру інколи вживала осібно як авторське творче псевдо, – асоціативний етнокультурний ідентифікатор, друга походила від прізвища батька, знаного й шанованого в Галичині вчителя Богдана Заклинського. Народилася 14 квітня 1916 року в присілку Ільці гуцульського містечка Жаб’є (тепер – Верховина). Батькова професія зумовила часті переїзди сім’ї по довколишніх селах та Закарпаттю (Порошків, Великий Бичків, Ясіня), що сприяло збагаченню емоційних враженьОленки, її сестри Орисі та брата Святослава. «Я вже дитиною почала танцювати, – згадувала згодом. – Мене невимовно притягали всякі прояви руху» [1]. Гуцульщина пробудила в дівчинки яскраві синестезійні реакції, зокрема проявлені і в слові.