«ДІАЛОГ У ПРОСТОРІ» – Й ЧАСІ

ПАМ’ЯТІ ЛЕВКА ВОЄДИЛА

Прокіп Колісник, мистець (Словаччина)
У липні 2013-го не стало Левка Воєдила.
І настав час, і прийшлагодина... і покинула людина простір, місце, де жила й творила. А душа покинула людину, в якій була, в якій творила, бо ж була вона, людина, тим простором, що в ньому жила душа і була у просторі й часі, але прийшов ТОЙ час, і відлетіла душа... Щоб знову з’єднатися з Творцем, ачи щоб знову колись реінкарнуватись, або ж померла разом із людиною, позаяк була нероздільна з нею (Арістотель), – і простір поділився на «тут» і «там», на «долішній» і «горішній», а може, ще на якийсь, і час змінився на «цей» і «той» чи перетворився на «абсолютний» (Ньютон). А може, й нема такого, бо ж неможливо це ані підтвердити, ні заперечити. 

АРБОРЕТУМ – МІСЦЕ ДЛЯ НАТХНЕННЯ

Лідія Гурська, мистецтвознавець
Арборетум (від лат. arbor – дерево, дендрарій) – колекція штучно розведених деревних порід, частина ботанічного саду. Це символічна назва для мистецького пленеру, що збирає унікальних творчих особистостей, асоціативна з ботанічним садом, який має коштовну збірку дивовижних рослин.
Ботанічний сад у Болестрашичах (село розташоване за 7 км на північний схід від Перемишля) – одна з природних і культурним пам’яток Польщі. Він заснований 1975 р. на території відновленого маєтку, де в середині ХІХ ст. жив і працював художник Пйотр Міхайловскі, представник Романтизму. Тож мистецькі традиції цього місця мають досить давню історію. 16-й Міжнародний живописний пленер «Арборетум» відбувся в липні-серпні 2013-го. 

ВНУТРІШНЯ МОНГОЛІЯ ВАЛЕРІЯ ШКАРУПИ

Дмитро Корсунь, мистецтвознавець
Справа, звичайно, не тільки в ориґінальній географічній назві «Внутрішня Монголія», а й у її накопиченому символічному змісті. Безсумнівно, назва ця як символічний код дещо загадкова, багатозначна, манка. Здається, Внутрішня Монголія несе певний прихований зміст, послання-текст, якусь невизначену катастрофічну цивілізаційну загрозу або навпаки – останню надію на сховок і захист. Вона – така паністорична Монголія, що сягає краю історії та ще й досі куриться живим пилом віків від ери динозаврів і до останньої людської світової війни. Географічно вона розпросторилася духмяними пасовищами, озерами, тисячними кінними табунами. І саме тут з’явилися «люди довгої волі », яких повів походом до останнього моря за собоюЧингісхан. Звідси накочувалися ці невідомі народи до берегів океану, впливаючи, так чи інакше, на цивілізаційні процеси…

НОВОЗНАЙДЕНІ ТВОРИ ДАНИЛА НАРБУТА

Оксана Сторчай, кандидат мистецтвознавства
Пошукова робота в архівах хоч і кропітка, але приносить неочікувані знахідки, які й далі надихають на творчо-наукову роботу. Такою знахідкою стали дев’ятнадцять акварельних ескізів костюмів талановитого українського театрального художника, живописця і графіка Данила Георгійовича Нарбута (1916-1998) до музичної комедії «Із-за гори кам’яної» (музика Богдана Крижанівського, текст Матвія Талалаєвського у співавторстві з поетом Зельманом Кацом) [1], що відклалися в особовому фонді видатногоактора й театрального режисера Василя Василька (Миляєва) і, без сумніву, залишилися невідомими як для фахівців, так і для широкого загалу освіченої публіки [2].
 

ПАЛЕОЛІТ ЯК МЕТОД

(ПРО ТВОРЧІСТЬ ДМИТРА СТЕЦЬКА І НАВКОЛО НЕЇ)
ДО 70-РІЧЧЯ МИСТЦЯ

Анатолій Астаф’єв, кандидат філософських наук
Так історично склалося, що художника ДмитраСтецька, яскравого представника західноукраїнського мистецького андеґраунду, я знаю ще з раннього дитинства, й мої хаотичні та нетривкі спогади про нього пов’язані з кінцем 70-х, коли в мене виникли перші уявлення про тернопільське мистецьке та літературне середовище, до якого були причетні мої батьки. Високий, по-спортивному підтягнутий, мовчазний, завжди зосереджений на своєму, дистанційований від зайвої навколомистецької метушні – таким я бачу Дмитра Стецька й сьогодні, майже через сорок літ.
Він – не активно медійний у піар-розумінні і взайве не любить про себе нагадувати.

ГРИГОРІЙ СИНИЦЯ «БРАМА ЗАБОРОВСЬКОГО»

ЗІ ЗБІРКИ КАРТИННОЇ ҐАЛЕРЕЇ ІМЕНІ Г.СИНИЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Наталія Кукіль, мистецтвознавець
Ім’я українського художника Григорія Івановича Синиці (1908-1996) пов’язане, насамперед, із ґрунтовними досягненнямив галузі монументального живопису. Учень школи М.Бойчука в 1930-х, він очолив бриґаду майстрів (А.Горська, В.Зарецький, Г.Зубченко, Г.Марченко), котра працюваланад створенням мозаїк у Донецьку (ансамбль мозаїк експериментальної школи №5, мозаїка магазину «Рубін ») в 1965-1966 рр. Вони стали видатним явищем українського монументального живопису – тут високе професійне мистецтво поєдналося з досягненнями народного мистецтва в образотворенні, колористиці.
Із кінця 1960-х майстер працював у новій мозаїчній техніці, яку назвав «флоромозаїкою ». 

«КОЛИ У СІНО ОСІНЬ УПАДЕ…»

Оксана Гаврош, мистецтвознавець
У колі ужгородських художників творчість Олени Кондратюк вирізняється бурхливим темпераментом, не характерним для місцевих миcтців. Можливо, джерело її енерґії – поєднання поліського коріння з гарячим сонцем українського півдня, доповнене колоритом львівської живописної традиції. Проте з-поміж інших закарпатських художників ця діяльна пані виділяється неформалізованим підходом до всього, за що береться: від творчих проєктів до кураторства різноманітних виставок чи орґанізації пленерів. Та первинною для неї все ж залишається творчість – незмінна й незрадлива територіявтілення власних думок, ідей, спостережень та переживань.
У житті Олени Кондратюк уже склалася добра традиція: кожні п’ять років представляти на розсуд глядача новий проєкт. 

ПЕРСОНА І МІСТО

РОЗМОВА З ЮРКОМ КОХОМ
В експозиції ґалереї «АВС-арт » жовтнем місяцем 2013-го були представлені вибрані живописні твори Юрка Коха. Це близько 50 полотен 1990-2010-х років, об’єднаних особливою метаурбаністичною атмосферою. Тут Персона (Body) йМісто (Town) – єдина цілісність, зафіксована художником у своїй іноді майже невловимій багатоликості.
Богемно- творчий Львів неможливо уявити без Юрка Коха. Він – знавець найпотаємніших куточків міста, його лицьового й зворотного боків, закапелків і шпарин, дахів і підворіть, будинків і вулиць, стінописів і брам. Він – спостерігач за парадоксами й закономірностями Леополіса, за його мешканцями: знаними персоналіями й упізнаваними постатями, ликами й масками, прихованими істотами й невидимими сутностями.

ЛИСТИ МИКОЛИ ПРАХОВА ДО ТЕТЯНИ ЯЗЄВОЇ, ОНУКИ МИКОЛИ МУРАШКА

Оксана Сторчай, кандидат мистецтвознавства
Епістолярна спадщина самобутнього художника Миколи Адріановича Прахова (1873-1957), автора відомої книги «Страницы прошлого», значення якої важко переоцінити, – важлива складова культурного, духовного життя київської інтеліґенції. Ознайомлення з його листами допомагає сьогодні вивчити мистецьке середовище Києва кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., глибше зрозуміти місце і значення творчої інтеліґенції в тогочассі. Загалом,тема історичної долі інтеліґенції України, зокрема київської, важлива й цікава. Дотепер залишається чимало лакун в її історії, а головне – значна кількість незатребуваних, невивчених і неопублікованих текстів. Це стосується й епістолярної спадщини М.Прахова. Зрозуміло, кожен новий текст (у цьому випадку – спогади, листи тощо) дає значну інформацію, яка неминуче змінює, розширює або, принаймні, деталізує наукове й образне уявлення про описуване явище, подію, але в будь-якому разі вносить свою коректуру в прийняту в науці ідеологему.

«...У ЗАВЕРШЕНІСТЬ ФОРМИ НЕ ВТІЛЕНА ТУГА»

НАДІЇ ПОНОМАРЕНКО – 60

Михайло Сирохман, викладач Закарпатського художнього інституту
Надія Пономаренко мешкає в Ужгороді на старовинній вулиці Августина Волошина. Вікна її кімнат, на взірець рам, окреслюють сюжети старого міста – втомлені фасади з фронтонами й ліпниною, добротні етернітові й бляшані дахи, занедбані брами з накладним різьбленням. У спеку спокій застигає в густих тінях кленів і лип, у дощ бруківка темніє, виблискує свинцевою поливою. Літнього надвечір’я теплі плями сонця забарвлюють стіни відчуттям тремтливої ностальґії. Випадкова ваза на підвіконні несподівано об’єднує внутрішній і зовнішній простір, перетворюється на ознаку часоплину, що, обволікаючи все тимчасове, надає уявної незмінности мінливому.
До оповитого виноградною лозою дворика зазирають із синього неба над Замковою горою вежі греко-католицького собору.