КОСАР З-ПОНАДСВІТНІЙ І ЯНГОЛ ЧИСЛА
Олександр Хоменко, поет, есеїст
Склепіння – неодмінно низькі, як на знаному полотні Андрія Антонюка «В казематі», де Тарас Григорович – достоту тобі святий Тарасій із якоїсь потьмянілої середньовічної фрески – «дрібні листи пише», у правиці перо з крила архангельського стиснувши; назагал беручи, іншими вони, склепіння тамтешні, й бути не могли – на в’язничному муруванні царі з ґенсеками розумілися професійно, вкладаючи в цю справу всі свої босхівськими потворами розшматовані душі. Мала бути темінь, і цвіль, і одвічний холод стін у замкненому просторі відчаю камінної домовини, щоб саме те слово – острог – довіку мертвою осугою запеклося на губах…
«Мене, по правді сказать, риштовали, та посадивши з жандаром на візок, та прямо привезли аж у самий Петербург. Засадили мене в Петропавловську хурдигу та й двері замкнули, я вже думав, що й ключі в Неву закинули», – навіть і по кількох роках після того, сам ледь вірячи, що пощастило (хоч би й одну неволю на іншу промінявши!) збутися «синємундирих часових » та «решотки на вікні», напише він у листі від 1 квітня 1854-го до Якова Кухаренка.
ШЕВЧЕНКОВА СТРАТЕГЕМА
Микола Скиба, культуролог
Надзвичайно висока цінність свободи й небажання визнавати над собою жодної іншої влади, окрім влади краси, мудрости й любови, здатність задовольнятися малим у повсякденні й водночас схильність ставити перед собою велику мету – це, по суті, атрибутивні ознаки «Шевченкової людини». Саме так філософ і публіцист Микола Шлемкевич означив ментальний і соціально-антропологічний типаж, котрий щонайвиразніше заманіфестував себе саме у творчості й біографії Тараса Шевченка. Його культурно-антропологічна матриця безвідмовно спрацьовує і в нинішніх історичних обставинах.
Петро Бевза та Микола Журавель – представники новітнього романтизму сучасного українського живопису – мають дещо осібний підхід, який полягає у прагненні до трансцендентности: вдумливо попрацювати саме з цим Шевченковим «чимось», що робить його нашим «усім».
«ЗАБЬІВАЕШЬ НЕГРАФИЧНОСТЬ РЕШЕНИЯ И ЦЕНИШЬ МАСТЕРСТВО СЮЖЕТА»
Николай Прахов
*Текст ориґінальний
Видатний український живописець Фотій Степанович Красицький (12 (24).VIII.1873 – 2.VI.1944), родич ТарасаШевченка (його батько – син сестри поета Катерини), свою першу персональну виставку відкрив у останній декаді червня 1941-го [1]. Фактично, це був підсумок 53-річного творчого доробку – експозиція охоплювала період 1888-1941 рр. і збігалася з «40-літтям закінчення художньої освіти автора» [2]. Навчався Фотій Красицький у Київській школі малювання М.І.Мурашка, а його студії оплачував видатний український композитор Микола Віталійович Лисенко. Своїми безпосередніми вчителями, які дали розуміння мистецтва й основи образотворчої культури, майстер називав Миколу Мурашка, Миколу Пимоненка, Олександра Попова, Киріака Костанді й Іллю Рєпіна, у майстерні котрого в Петербурзькій академії мистецтв завершував художню освіту.
«КОЛИ ТИ ВІЛЬНИЙ – ТОБІ ДІСТАЄТЬСЯ НАЙКРАЩЕ!»
АБО МИСТЕЦЬКІ РЕФЛЕКСІЇ НА ЕВРОМАЙДАНІ
Тетяна Пошивайло, мистецтвознавець
У критичні моменти історичного поступу, як-то протистояння, війна чи революція, суспільство прагне пізнати й ствердити власну ідентичність, осягнути свою роль у викликах сьогодення, намагається виявити себе у творчості – слові, музиці, малюванні.
Знайомство з мистецькими рефлексіями на Евромайдані розпочалося, передусім, із символічної й стихійної арт-інсталяції – евроялинки зі змінними, згідно бурхливого політичного й соціального повсякдення, «ялинковими атрибутами». А пізніше продовжилося неспинними хвилями мистецької пасіонарности протестного руху: розписані шоломи, саморобні щити, художньо оздоблені намети, винахідливі графіті,дотепні написи, дитячі малюнки, карикатури, плакати-аґітки, віршування під світлинами героїв, музичні й фольклорні виступи, декорація сцени, обрядова атрибутика новорічно-різдвяних свят – дідух, святий Миколай, львівська «шопка», колядки, щедрівки, вертеп, колядницькі зірки і святкові передзвони.
МАЙДАН ПІД КРИЛАМИ АНГЕЛІВ
Дарина Фіалко, журналіст
Майдан… Тут твориться українська історія. Твориться непросто. Можливо, завдяки цьомуй пробуджує національну свідомість. І драматичні події не залишають остороньсвідомих мистців.
Саме в такій розпачливій і водночас одухотвореній атмосфері я й зустрілася з українською художницею Катериною Ткаченко. Це не була затишна кав’ярня чи творча майстерня. Здавалося б, важко говорити про речі світлі, духовні. А втім, і не надто складно, коли є люди, котрі в доленосний для України час сіють зерна оптимізму. Такий шлях обрала й Катерина, створивши нову серію живописних полотен «Ангели Майдану».
За плечима молодої авторки – низка персональних виставок у Києві та рідному Харкові, участь у масштабних мистецьких проєктах, як-то «Гоголь-фест», «Гагарін-фест», Всеукраїнська бієнале історичного живопису «Україна від Трипілля до сьогодення... »
«МУЗЕЙ МАЙДАНУ»
Ігор Пошивайло, кандидат історичних наук
1 грудня 2013-го моя колеґа й приятелька зі США Лінда Норріс розмістила у своємублозі «The Uncataloged Museum » пост під назвою «If I Ran a Museum in Kyiv, Right Now» («Якби я керувала музеєму Києві, прямо зараз»). Матеріал музейного експерта, добре відомого фаховомуколу в Україні, – блискавична реакція на силовий розгін «Беркутом » мирного Евромайдану. Оперативність фахівця й громадянина викликаєзахоплення, повагу й прагнення до наслідування. Після короткого введення непосвяченого анґломовного читача в українські реалії Лінда пропонує цілісну проґраму дій, спираючись на три фундаментальні царини музейної діяльности: репрезентація етичних і громадських цінностей, служіння суспільству та поповнення колекцій.
І справді – проста, дієва й, здавалося б, звичайна проґрама дій для типового музею західного взірця…
МИСТЕЦЬКА СОТНЯ ТА ПЛЕНЕР «НА БАРИКАДАХ»
Катерина Ткаченко, мисткиня, куратор пленеру
Зимові місяці стали для України часом незворотних змін та оновлення сердець і свідомости. Відчували й далі відчуваємо, як історія викарбовується наживо, коли щодень може бути останнім і, водночас, першим у новітньому житті країни та її людности.
Майдан об’єднав зовсім різних людей. Хтось приходив на віче – і тим служив Україні, хтось допомагав будувати барикади – й тим вносив свою частку, хтось готував канапки, працював медиком, ставав до лав самооборони. Майдан став моделлю суспільства щирости й відданости – коли кожен долучався до спільної справи, єднаючись вірою та переконаннями.
…Від початку приходила на віче, потім почала працювати над серією робіт, на яку надихнув Майдан, спробувала бути волонтером, але весь час мене не полишала думка, що я – мистець, тому найкраще було би, об’єднавшись з однодумцями, «служити один одному, кожен тим даром, якого отримав».
МАЙДАН ЯК МАНІФЕСТАЦІЯ КООПЕРЕТИВНОГО ТИПУ КУЛЬТУРИ
Андрій Кравченко, кандидат філологічних наук
І.МАЙДАН І ЙОГО ЛЕҐІТИМНІСТЬ
Майдани супроводжують соціально-політичне життя України від початку історії незалежности. Більшість із них – звичайний атрибут демократичної країни, форма демонстрації незадоволення тими чи іншими кроками влади. Проте деякі українські масові акції не вкладаються в жодні відомі рамки й викликають розгубленість. Ідеться про мільйонні Майдани. Багато хто схильний вважати їх «неправильними» формами маніфестації народного невдоволення, спричиненими недостатнім розвитком демократичних інституцій у державі. Проте порівняно зі світовими еталонами демократії несподівано з’ясовується, що перебіг цих маніфестацій значно «цивілізованіший», аніж у найрозвиненіших країнах із давніми демократичними традиціями. Що в них не так?
ПОЛІТ НАД НІЗВІДКИ-НІДЕ-НІКУДИ
РОЗМОВА З ОЛЕКСІЄМ МАЛИХ
Алла Маричевська: Хотілось, аби Ви поміркували про форму і зміст у мистецтві…
Олексій Малих: Форма – це мова. В мене передують враження, а потім шукаю мову. Зрозуміло, що впливає досвід, пам’ять, але щоразу хочеться говорити іншою мовою, бо небо у Ґватемалі зовсім не таке, як у Німеччині чи Іспанії. Щоразу хочеться співати мовою, якою співають птахи в тих землях. І тому я спеціально її не шукаю. Усе стається мимоволі, саме по собі.
Увесь час експериментую. Коли знайшов якусь форму, то не хочу зациклюватися на цьому, навіть якщо виходить доволі успішно. Як тільки стає нудно – закінчується мистецтво. Я не сиджу, наче алхімік у лабораторії, не вибудовую спеціально конструкції, не передивляюсь альбоми, шукаючи натхнення чи ідеї. Шукаю враження. За ними – бажання, потреба…
- 1 of 3
- ››