ЗАЯВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ МИСТЦІВ (НАМ)

Установчі збори Національної Асоціаці ї Мистці в м.Київ, 27 травня 1993 р.
Ми, українські мистці, що стоять на засадах національного Відродження України, заявляємо про створення Національної Асоціації Мистців. Необхідність такого творчого об’єднання зумовлена складним процесом державного становлення самостійної України, наростаючим розвитком національної самосвідомості, тяжінням прогресивних мистецьких сил до консолідації навколо національної ідеї. Створення нашої Асоціації продиктовано ще й тим, що пробудження української нації проходить в умовах поширення українофобії, наштовхується на опір тих реакційних сил, які воліли б і далі бачити український народ, українську інтелігенцію, українську культуру в стані провінційності та меншовартості. Ми не можемо змиритися ані з тими, хто пропагує національну відособленість, ані з тими, хто закликає відмовитись від національних традицій та ідей, бо нібито лише таким шляхом можна прилучитися до світової культури. Ми проголошуємо: поєднуючи глибокі культурно-мистецькі традиції українського народу з досягненнями і досвідом сучасного українського та світового мистецтва, будемо творити національне мистецтво суверенної України в ім’я розквіту і слави нашого народу.

ВІДСВІТИ АРТИ

Розмова головного редактора «Артанії» Микола Маричевського й мистецтвознавця Володимира Данилейка
Микола Маричевський:

Як на мене, нам досить вже плакатись і в когось щось прохати. Один із класиків літератури сказав: «Коли сам не візьмеш, ніхто не дасть...» То що ж маємо брати, пане Володимире? Де і у кого?.. Адже нам кажуть, що держава Україна розбудовується, і жити в ній має бути росіянину краще, ніж в Росії, єврею – краще, ніж в Ізраїлі. Мовчать лише за само- Діалоги спраглих го українця. Йому пропонується одне: відмовитися від шароварів і вишиванок (не плутаймо з шароварщиною), від княжої і докняжої доби (в якій ще країні таке є, щоб державне радіо, надаючи трибуну філософові з нарочито витвореним іміджем, цими устами неодноразово насміхалось над тим, що є, мовляв, такі кола українців, котрі розглядають період «язичництва» як свою питому історію!), зрештою, від виокремленості, самодостатності, українськості.
Тож повернемося до тих питань знову: як, що, де і у кого?

ЗЕРНА ЗЕРНА ЗЕРНА ЗЕРНА ***

Якщо сам не візьмеш, 
Ніхто не дасть.
Михайло Коцюбинський

***
Захочеш - і будеш! Й людині, затям.
Лежить невідгадана сам.
Олег Ольжич

***
Українська Нація не поза нами, а в нас самих.
Вона твориться повсякденною
творчою працею кожного з нас.
В’ячеслав Аипинський

ХУТІР, КУЛЬТУРА, ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПЕРЕДУМОВА МІФА

В'ячеслав Медвідь
У Київському музеї українського образотворчого мистецтва, Національному музеї у Львові та Хмельницькому музеї відбулась презентація Національної Асоціації Мистців – відкриття виставки «Хутір», назва якої не в одного викликала здивування, а часом і заперечення. Власне, чому саме «Хутір»?.. Звісно, хутір не винен, що спричинився до такої філологічної «виправи» у нашому мисленному бутті, яка дала підстави в’їдливому інтелекту користатися похідними «хуторянство», «хуторянське» тощо, – отож словотвір цей вилучено з одного сенсу й запроваджено в інший. Генеалогія цього вилучення і запровадження добре простежується ще з доби – рокованої, як на мій погляд, – т.зв. ренесансу 20-30-х рр., хоч і йшлося почасти не так про «хуторянство» та «просвітянство». На жаль, наші теоретики так забевкали культурницько-політичний сенс тієї доби, аж ми сьогодні мусимо впадати в надзахват від бучного святкування 100-річчя од уродин М.Хвильового і не мати бодай прикрої уяви про той кривавий час і про те, що в ньому відбувалося. Нагадаю хоча б куцо: «папаша» Пилипенко, речник «селянської ідеології», та Хвильовий, комуніст у плоті і крові, заходилися з’ясовувати, що ж таке справжнє мистецтво.

ХУТІР, КУЛЬТУРА, ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПЕРЕДУМОВА МІФА

Володимир Цибулько 
Людство протягом тисячоліть свого вдосконалення самоор- ганізовувалось, шліфувало свою інтуїцію, захищало себе, родаючись кревно і витворюючи свою захисну оболонку силою духа свого. Відомо, що вищим щабелем досконалості нації чи суспільної групи є поєднання релігійності та працелюбства, сподвигнутого релігійністю. Зникали цивілізації, але лишали по собі зразки матеріальної культури – продукт праці одинаків, осіянних Божою – навіть не в християнському вияві, а в часовому – Божою силою і волею. На тонюсінькій межі між суспільними групами, класами, кланами, в’язницями і ЦК залишаються одинаки, осіянні дерзновенним бажанням – творити. Бог – Творець. Але мистець – не Бог. Мистець – той хто дерзнув спробувати зайнятися Божою справою – творити. Творити – це ще і стояти на сторожі створеного тобою. А якщо через полотно і камінь, через скло і вапно ти твориш захист цілій юрбі, що претендує назватися нацією?.. Ти – сторож гідності тої юрби, що претендує назватися нацією.

РЕАЛІСТИЧНІСТЬ КАЗКИ, ЖИТТЕВІСТЬ ФАНТАЗІЇ

ДО 85-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО
Володимир Підгора, мистецтвознавець
Марія Оксентіївна Приймаченко належить до числа тих виняткових, рідкісних талантів, через мистецтво яких повносило говорить обдарованість цілого народу – від його праісторії до найпекучішого сьогодення. Можливо, лише завдяки її глибинному відчуттю невіддільності від рідної землі, природи і людей, підсвідомої закоріненості у красу і радість, завдяки незбагненній безсмертній любові до Людини, – вона виявила у своєму мистецтві найдавніші дохристиянські вірування праукраїнців – культ природи, джерельний за чистотою, таємничий за незвичністю, родимо-властивий за українськістю. Цей язичницький пантеїзм, з його одухотворенням землі і води, неба і сонця, трав і дерев, птахів і звірів, відроджує і в нас усвідомлення своєї кревної причетності до природи-матінки, очищає наші технологізовані, урбанізовані, зачерствілі душі. 

ЗЕРНА ЗЕРНА ЗЕРНА ЗЕРНА ***

Мій ідеал –
це в жодному разі не стирання
національного характеру
на користь духовно уніфікованої
людської спільності.
О ні, хай живе розмаїтість,
відмінності і розшарування на
нашій любій Землі! Чудово, що існує
безліч рас і народів, сила мов, відмін
менталітету та світогляду...

Герман Гессе 
З промови на бенкеті з нагоди вручення Нобелівської премії 1946 р.

МИСТЕЦТВО ТВОРИТЬСЯ ДЛЯ ВІЧНОСТІ

МСТИСЛАВА ЧОРНІЙ, МИСТЕЦЬ (АВСТРАЛІЯ)
Наталя Сидоренко, кандидат філологічних наук
Мстислава Йоанна Чорній повертається в Україну, на свою Батьківщину, через півстоліття. Які б кольори не мережили її власну долю, Мстислава намагалася виповнити своє найзаповітніше – стати творчою людиною. І йшла до цього терниста, відважно, одержимо – всупереч поневірянням, коли у передвоєнних бурях її родина їз Тернопільщини потрапила на заслання до Сибіру. Незважаючи на виснажливі мандри через Каспійське море, Іран, Індію, південноафриканські країни, освіту здобувала на колесах переселенця. Вищу мистецьку науку опанувала вже в Австралії, де мешкає від 1950 року. Тут, в Аделаїді, ця українська жінка навчала дітей малюванню, скульптурі, кераміці, дизайну. Нині Джоанна Чорній, як звуть її на далекому континенті, працює у Вищій мистецькій школі, де вже третій рік навчає студентів не тільки малярству, а й комп’ютерній графіці.
Мистецтво Мстислави Чорній пізнавали глядачі на 15 індивідуальних творчих виставках чи віднаходили її праці на спільних виставках австралійських художників, її картини можна зустріти у музеях та приватних колекціях Японії, Франції, Канади, Італії, Ватикану, Німеччини.

МИСТЕЦТВО ТВОРИТЬСЯ ДЛЯ ВІЧНОСТІ

Мстислава Чорній, мистець (Австралія)
Любов виявляє бажання. Бажання виявляє ідею. Ідея виявляє концепт. Концепт виявляє потребу. Потреба виявляє нагоду. Нагода виявляє ціль. Ціль виявляє процес. Процес виявляє медію. Медія виявляє імпресію. Імпресія виявляє експресію. Експресія виявляє душу. Душа виявляє мистецтво. Мистецтво є підсумком і продуктом люблячої душі.
Людина творить за життя. По смерті одних звеличують, інших забувають. У давнину говорили: людське життя коротке, а мистецтво вічне. Тому мистецтво твориться для вічності.
Мистець не малює того, що бачить, або того, що уявляється йому як побачене; він малює згуки своїх почувань, що синтезують у собі малярську експресію.
Артист – це той, котрий може зануритися у власну криницю і черпає воду з неї. Маляр – це той, котрий може зачерпнути воду з криниці лише відром. Мистець не здатний опертися на свої власні думки. Артіст черпає воду сам з криниці своїми руками-пензлем без чиєїсь запомоги. Маляреві потрібне відро, щоб дістати воду. Технік бачить ту воду, але не може зачерпнути, бо не має такої здатності від народження.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ – СМЕРТЕЛЬНА ХВОРОБА НАЦІЇ

ЧИ МОЖЛИВА ПОВНОКРОВНА КУЛЬТУРА БЕЗ УКРАЇНСЬКОГО УРБАНІЗМУ ?
Роман Кісь
Чи маємо ми українське нове покоління в містах? Ні. Ми маємо російськомовне напіввестернізоване покоління. Реципієнтом якої культури буде воно через 15 років? Якої завгодно... Однак не української... Більша частина його – це маргінали із розколиною у душі. Підкреслюю ще раз: психокультурна тріщина між містом і селом в Україні – це тріщина у душі самого мешканця-маргінала. Ось де наша найглибша драма. Вона – в раптовому розгортанні психокультурної дистанції – між поколіннями. Вона в одночаснім (і надзвичайно боліснім для етнокультурного організму!) розриві діахронної тяглости (спадкоємности в часі) і в розриві синхронного етнокультурного континіуум між містом і селом. Велике місто слабо «вмонтоване» в українську культуру. Воно культурно дискретне, воно посідає свою субкультуру – культуру загалом неукраїнську. Вибух урбанізації у 60-ті роки розкидав батьків і дітей обабіч міжпоколінної розколини. Адже йдеться не просто про мову і мовлення.