КРАТЕРИ І ВАКУУМ Й НАМ

До 5 – ої річниці створення Національної асоціації мистців України (НАМ)
ІДЕЯ НАЦІЇ ЗНОВУ ЗДІЙМАЄ ХВИЛЮ У МОРІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА
Микола Маричевський
 
Задум створення Національної асоціації мистців України немовби сам собою виник того 1990 року, коли збуджена Україна уставала після довгих потоптів по ній чужинців. Упродовж десятиліть. І століть. Уставала з колін. З колін рабства піддержавності і рабства духа. Болючий і лоскітливе радісний час. На хвилі політичних і громадських збуджень підносились національне свідомі душі патріотів і мислителів, в’язнів сумління і творців мистецтв. Задумів було багато. І крила не було обтято. У Києві, уві Львові, Харкові, Ужгороді, Чернігові, Одесі, Запоріжжі, Тернополі, Полтаві, Севастополі, – по всій Україні розбурхувалось маєво національної думки і діла. Тріпотіли на свободоносному вітрі синьо-жовті й червоно-чорні стяги. Палахкотів у небі України сонячний тризуб. Українські мистці то радісно, то розгублено прагли своїм мистецьким трибом увійти в цей процес. Відчувалась потреба консолідації мистецьких сил.

ХТО СТВОРЮВАВ НАМ

Антонюк Андрій (м. Миколаїв). Народився 15 жовтня 1943 року на Богопіллі (м. Первомайськ Миколаївської обл.). Закінчив художнє училище. Знайшовши своє творче обличчя, став ворожим системі мистцем так званого андерґраунду і влаштовував «підпільні» виставки. Мав персональні вернісажі у Львові, Миколаєві, Києві, Чехії. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премій ім. В .Стуса та Л. і О.Тарасевичів редакції журналу «Образотворче мистецтво». Твори знаходяться в музеях та приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Басанець Валерій (м. Одеса). Народився 11 січня 1941 року на Галичині (м. Броди). Закінчив Одеське художнє училище. Працює в ділянці станкового малярства. Учасник міжнародних, українських, обласних виставок, «Імпрез» (1989, 1991, 1993, Івано-Франківськ), міжнародного бієнале «Львів-91», вернісажів НАМу. Мав персональну виставку в Одесі.

 

ЧИ ПОТРІБНА НАЦІЇ ТАКА ЕЛІТА

Степан Злупко
До роздумів на цю тему спонукало інтерв’ю академіка Костянтина Ситника, опубліковане під назвою «Якщо збережемо еліту нації – вона збереже націю» в газеті «Молодь України». Всіляко виправдовуючи діяльність Національної академії наук України, академік під елітою нації має на увазі, очевидна річ, передусім корпус дійсних членів і членів-кореспондентів цієї інституції. Перед тим, як говорити про її елітарність, варто простежити логіку міркування самого автора інтерв’ю.
На запитання кореспондента Людмили Зінковської, що «в Україні з наукою не все, як у людей», бо на Заході наука зосереджена в університетах, а в нас у «якихось штучних утвореннях радянської влади», академік К. Ситник чомусь послався на те, що не зрозуміло, яке вона мала відношення до виникнення Української академії наук у 1918 р. Правда, при тій нагоді можна було сказати, що до створення Академії в Росії потужно приклалися професори і випускники Києво-Могилянської академії, але цього, очевидно, не знає наш національний академік.

ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Григорій Міщенко
Чимало зламано списів у дискусіях щодо походження українського родоводу. Полярність думок з приводу Трипільської культури сягає вряди-годи таких культурологічних нетрів, з яких годі збагнути – чи ми є нащадками великих діянь наших пращурів, чи загубленими у світах потурнаками, генеалогічне дерево яких всохло, а коріння його залишається під нашаруванням тисячоліть. І, як це не дивно, навіть археологічні раритети, вкупі з численними ареалами первісного побутовання, обсервованими протягом століття в Україні, на духовному рівні сприймаються дотепер якщо і не відчужено, то з певною засторогою. Неначе теє відбувалося і не на нашій українській землі.
Уявімо собі грека, італійця, вже не мовимо про індуса, китайця, перса. Навіть з архетипу того чи іншого національного індивідума постає незрима вервечка, яка єднає його з минулим, тим часом, що екстраполює культуру його народу в сучасний світ. Адже без цього неможливе існування народу, його національне самоусвідомлення. Отже, і з овиду інородця ми можемо відчути парадигму генеалогічного дерева, ба навіть архетип та антропологічний вид

УКРАЇНСЬКА ГЕРАЛЬДИКА: ШЛЯХ РЕКОНСТРУКЦІЇ ЕТНОГЕНЕЗУ

Марина Протас
Коли М. Грушевський обрав символом оновленої України тризуб, життєва енергія якого перемогла інші відомі герби, він зробив вирішальний крок на шляху інтеграції духовних вартостей предків України з інтелектуальними досягненнями сучасного циклу буття народу. Містичний зв’язок із генетичною пам’яттю землі засновників етносу врешті-решт допоможе нам подолати тотальну кризу, адже не випадково в історії людства живий діалог поколінь пращури визначали поняттям «традиції», що з латини перекладається як «передавання», тобто священне посередництво, а квінтесенцію змісту цієї акції увічнювали символом. Етимологія слова «символ » – «той, що несе» – вказує на створення гармонійних відносин між Небом і Землею, споконвічними істинами Духа й вертикалізованими структурами менталітету суспільства, розвій якого йде у горизонтальній площині часо простору. Отже, герб-тризуб є важливим символом єдності нації зі Світом Архетипів, що формував етнос від народження, прищеплював його духовно-ментальному тілу «інстинкт» виживання і тепер продовжує активно еманувати вітальну силу самосвідомого розвитку усіх внутрішніх потенціалів українства. 

ЧИ ПОТРІБНА НАМ АЛЬТЕРНАТИВНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ?

Володимир Патик, Панас Заливаха, Стефа Шабатура, Андрій Ментух, Віктор Маринюк, Володимир Данилейко, Юрій Єгоров, Григорій Міщенко, Микола Маричевський
Читаючи інтерв’ю Іллі Глазунова в пресі, дивлячись передачі по телевізії з його участю, ми якось і не замислюємося, що, власне, означає в мистецькому сьогоденні Росії створення ним альтерантивної академії мистецтв у Москві? Можливо, москвинам не достатньо славнозвісної «альма-матері» в Петербурзі? Чи Інституту імені Сурикова, чи Строганівського, Мухінського училищ, вже не мовлячи про Сибір, Далекий Схід, де також існують вищі навчальні мистецькі заклади?..
Глазунов може не подобатись комусь в Україні, декому – здаватися занадто титулованим ще з радянських часів («придворний живописець », а нині ще й ряджений в тогу монархіста), але ми чомусь не помічаємо, що Глазунов таки є націонал-патріотом: для нього Росія – святая святих його душі і творчості. 
 

МИСТЕЦТВО ЯК ЕТНОКУЛЬТУРНЕМИ ЯВИЩЕ

Остап Ханко
Нині на наших очах употужнюється невідворотній рух до пракоренів своїх етнокультур – глибинний рушій реформаційних змін XXI століття. І сьогодні для людини мислячої вже очевидним стає факт остаточного краху так званої «загальнолюдської» доктрини. Бо ж існування якоїсь «общєчєловєчєской» культури, мистецтва, творчості неможливе так само, як й існування однакової ментальності, а значить, і способу мислення та уяви, приміром, у шведів і китайців. Відо-мо-бо, що не збігається світобачення, наприклад, в ісландців і киргизів, відмінні світоглядні основи в полінезійців та мордвинів. Різні витоки, різна географія, різні способи життя в народів світу. А відтак, різняться і підвалини культур.
Саме тому такої глобальної ваги для з’ясування проблеми мистецькості набуває питання національного. 
У зв’язку із сьогоднішнім засиллям інтернаціоналістських, космополітичних, денаціоналізуючих ідеологій варто спробувати дещо окреслити нав’язувані цими ідеологіями псевдотворчі явища.

ЗЕРНА... ЗЕРНА... ЗЕРНА...

Тарас Шевченко
Нема на світі України,
немає другого Дніпра.

Олександр Духнович
***
Хто своє не любить,
А за чужим прагне,
Той своє загубить,
Чуже не досягне.

Олександр Олесь
***
Свої серця нам виривали,
Чужі тесали нам хрести.

РОДИННІСТЬ ЯК ПРИНЦИП ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Ольга Різниченко
У другому числі альманаху «Артанія» повідомлялося, що Національна асоціація мистців за підтримки Харківського літературного музею зорганізувала у Харкові всеукраїнську конференцію «Рід. Родина. Нація», в якій взяли участь історики, письменники, священики, мистці, лікарі, філософи, соціологи, антропологи.
За браком коштів нам так і не вдалося видрукувати окремим збірником наукові матеріали, виголошені на цьому зібранні. Ті, хто був присутнім на читаннях у Харкові, пропонують помістити в альманасі хоча б деякі , найбільш цікаві виступи. Тож прислухаючись до цих порад, вміщуємо декілька з них.

Бог визначив для людини такі форми існування: родину, рід, плем’я, нарід, союз народів. Людина таким чином в усіх формах буття існує за правом і законом, створеним для неї Богом-Творцем. Ті, що Божі закон і право переступають, так само, як і ті, що їх не захищають, – коять гріх, який не залишається без наслідків. Кат, що поневолює, і раб, котрий підкоряється, однакову мають провину перед Богом за свавілля, з одного боку, і страх, слабку волю – з іншого.

ДЕРЖАВА І ЖІНКА

Вячеслав Медвідь
Ми, як державно-етнічна маса, втратили відчуття історії, тим більше спроможність її аналізувати. Частково історію у нас одібрано, частково ми самі зреклися її, а тому ми є народ напівмертвий. Відтоді, як відповідальність за народ і народи перебрали на себе тоталітарні держави, інстинкт самооборони, самозбереження почав спрацьовувати суто біологічно. Сьогодні неможливо уявити, що народ може постати на боротьбу за свої права, як то за давніших часів; ці права визначаються нині і контролюються державою. Саме стараннями держави в середовище народу було впущено такі бацили, які позбавили його внутрішнього опору. Найновішою став «інтернаціоналізм» совєтського зразка (заохочення міграційних процесів, або й силове їх впровадження, занапащеність материнської мови й національних традицій). Сутність українки за новіших часів щобільше інтернаціоналізується, міжнаціональні шлюби стають буденною справою, причім тут виявляє себе не просто засвоєне не в одному поколінні українського народу почуття «братерськості», в генах українських згукуються й інстинкти насильницького оддавання (українка бувала й рабинею або дружиною іноземця).