НАСТУП МІКРОБІВ*

Євген Маланюк «Книга спостережень», 13. III. 1935
Біда не в тім, що в нашій, далекій від веселощів, дійсності існують веселі молоді й немолоді люди, що культивують у святій простоті оті анахроністичні «Парижі» (в каварні «Деляпе»), що з патосом наївно-щирого снобізму деклямують про «нове» (!) мистецтво, що з надхненням, вартим ліпшого призначення, майструють ек- зотичні монографії, що творять якийсь підозріло-безжурний світик (щось середнє між циганським табором і жидівським містечком), світик, де існує система своєрідних канонів і критеріїв та не менше своєрідна ієрархія вартостей. Біда не в тім. І не такі болячки перебула історія нашої культури. Що ж значать у порівнянні з ними ці дрібнички? А, зрештою, десь же мусять находити собі вихід продукти розкладу, неминучі в органічнім процесі життя. 

ГРИЦЬКО ЧУБАЙ

ПРИТЧА ПРО АВТОПОРТРЕТ
Ви правду кажете, що богомаз я є і грішник,
але ж ви всі чолом б’єте в паркет,
в своїх провинах каючись поспішно,
і молитесь... на мій автопортрет!

На ньому барвам вільно і розкуто...
Ах люди, ви вже вибачте мені,
що я, себе запрагши осягнути, свій лик
святим возрік на полотні. 

ТАРАС ФЕДЮК

***
життя застигло як чорна муха у
бурштині бо неначе її нащадок у вишині

холодний вечір вечеря також і
книга теж все стає холод чого
торкнешся або візьмеш

тут важко спати: годинник серце
нічне таксі всі друзі п’яні а потім
мертві а потім – всі

пора писати а хто читати ме
бе ні ме спочатку слово а
потім знову але німе

АНТЕЇЗМ ЯК ОСНОВА СВІТОГЛЯДУ УКРАЇНЦІВ

Анна Покотило, кандидат філософських наук
Драматизм космологічної ситуації у світі, яка на порозі третього тисячоліття сягнула своєї загрозливої межі, розрив, що зростає між людиною і природою, між цивілізацією і культурою, змушують людство бути мудрим, переглянути свої смисложиттєві орієнтири. «Автоматизована», дегуманізована людина техногенного суспільства, що «споживає» та «розважається» з прогресуючими некрофільними тенденціями, потребує глибинного повороту у своїй свідомості до біофільних, життєстверджуючих начал, заснованих на любові до лю- дини, природи, життя взагалі, всеохоплююче вираженого морально-етичною формулою Альберта Швейцера: «Я – життя, що хоче жити, я – життя серед життів, які хочуть жити», тобто тих вічних людських вартостей, які складають духовність.

ЗАЖУРИЛАС Ь УКРАЇНА, ЩО НІГДЕ ПРОЖИТИ?!

Тетяна Андрущенко, кандидат філософських наук
Тарас Шевченко – направду наймузикальніший зі світових поетів. Невипадково першу збірку він назвав ім’ям народного співця – «Кобзар», що уособило в народі його духовний і моральний авторитет. Доля поклала йому стати українським Гомером, увібрати своїм мистецтвом ДУШУ, давню і багату історію, звичаї українського народу і явити світові величну пісню, ніжні струни якої вже майже два століття бринять у людських серцях. Але навіть у великій поетичній Шевченковій славі його земляк і перший мистецький наставник у Петербурзі Іван Сошенко переконував: «Якби він не покинув свої вірші, то був би ще більшим живописцем, як поетом». Натомість Шевченків побратим, однодумець і, певною мірою, опонент, Пантелеймон Куліш, стверджував, що Тарасова співучість – третій і, може, найбільший його талант поруч поезії та малярства.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Іван Дзюба, академік Національної академії наук України
Про Тараса Шевченка – поета і людину – написано вже не одну сотню книжок мовами різних народів світу, не одну тисячу наукових розвідок та публіцистичних і популярних статей, і несть числа виголошеним на його честь доповідям та промовам. Обсяг Шевченкіани можна порівняти хіба що з обсягом літератури про найвизначніших світових поетів і мистців. Але чим він, мабуть, з-поміж них усіх вирізняється (власне, чим його вирізнено зусиллями його сучасників і нащадків), то це в кількості й різнорідності модифікацій його образу – стереотипів сприйняття, що випали на його долю, починаючи з того, коли він сам дав привід, назвавши свою першу збірку поезій «Кобзар». Утім, кобзар – образ дуже місткий, і надається він для символічного переосмислення, яке й розкриває Шевченкова поезія, хоча символічну глибину цього образу не всі сприймають. 

МА ЛЯРСТВО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Тетяна Андрущенко, кандидат філософських наук
Малярська спадщина Шевченка завжди сприймалася крізь призму його поетичного ґенія. Умови формування української історії, що потребували поета – глашатая нації, певною мірою відводили на другий план його малярську спадщину. Поглиблює це упередження й те, що колекція мистецьких творів Шевченка довгий час була розпорошена і перебувала у приватних збірках. Зрештою її було майже повністю сконцентровано у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, але через специфіку збереження графічних творів вона залишається обмеженою для широкого глядача. Лише, мабуть, сучасники Шевченка органічно сприймали його як вільного художника, що заробляв на прожиття своїм мистецьким ремеслом. 
Нині малярство Шевченка сприймається, з одного боку, із захопленням як спадщина національного пророка, з іншого – як щось застигле, академічне, вторинне.

МИСТЕЦЬ І ПУБЛІКА

Ріхард Ваґнер
Я один! І всі фібри моєї душі віддають МУЗИКОЮ.
Коли строкаті, безладні звуки складаються в акорди і, нарешті, виливаються мелодією, що її задум розкриває мені всю мою сутність, коли серце починає несамовито битися в унісон із цією мелодією, коли божественні сльози туманять цієї хвилини мої незрячі смертні очі, – тоді я часто думаю: великий дурню, чому ти, одинаком, не заходиш у неповторне блаженство, а, відкинувшись своєї самоти, квапишся до цієї страшної юрби, що її пойменовують публікою, аби домогтися її – на цілковиту правду! – безликого визнання, отже, заручитися безглуздим дозволом удосконалювати свій талант композитора? Що може дати тобі найблискучіший успіх у цієї публіки, не вартої й сотої частки того священного захоплення, що його ти черпаєш тільки в самому собі?

ПРО ЩО МОВЧИТЬ ХАРКІВ

ХАРКІВСЬКИЙ ДОРОБО ТВОРЦЯ УКРАЇНСЬКОГО АРХІТЕКТУРНОГО СТИЛЮ ВАСИЛЯ КРИЧЕВСЬКОГО 
Валєр Бондар, Ольга Бондар-Різниченко, працівники Харківського літературного музею
Тисячоліттями історії на поверхні тривало-переходило людське життя з піднесеннями, занепадами, нищеннями – одначе завжди були чисті ґрунтові води, води духа, котрі, як чисте джерело, гейзером, проривали цей намул і підносилися вгору.
Будь-яку сплюндровану, понищену красу можна пробудити і відродити. Зняти полуду з замулених очей дано світлої пам’яти Василеві Кричевському – стовпові чистого духу. Кричевський був перший національно-український архітектор, довкола якого згодом постала ціла архітектурна школа. Його ж формування як національного мистця проходило саме в Харкові. Тож провінційному московському Харкову, окрім «бахчічураївських фантанів» , є чим «гордітся». 

«СКУЛЬПТУРО - КЕРАМІКА »: ПРОСТІР ТВОРЧОЇ ІНСПІРАЦІЇ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Реалістичне мистецтво ХІХ ст., замішане на крайньому раціоналізмові, а згодом базований на його дивній суміші з «новітніми» ідеологічними пріоритетами соцреалізм остаточно утвердили поняття монохромної скульптурної пластики. До того ж, маємо визнати, що практично вся історія мистецтва свідчить про зворотне – перевагу кольоропластики. Не вдаючись у деталі, доречно згадати нещодавню виставку в Атенах античної скульптури, відтвореної в автентичному поліхромному вигляді, яка набула скандального, шокуючого розголосу і значною мірою порушила усталені досі стереотипи.
Зважаймо також, що мистецтво, хоч би в яких обставинах воно перебувало, може дивним чином демонструвати принцип збереження творчої енерґії.